Правова держава
advertisement
Правова держава План: Введення 1 Принципи o 1.1 Правління за законом o 1.2 Рівність перед законом o 1.3 Здійснимість o 1.4 Незалежність судової влади o 1.5 Правосуддя o 1.6 Захист прав людини o 1.7 Інші компоненти правової держави 2 Природа права 3 Конституційний режим 4 Історія 5 Концептуальні труднощі 6 Критика і цінність правової держави 7 Російська модель правової держави 8 Примітки 9 Джерела 10 Додаткова література 11 Зовнішні посилання Введення Лібералізм Ідеї Свобода Капіталізм Ринок Права людини Панування права Суспільний договір Рівність Нація Плюралізм Демократія Внутрішні течії Лібертаріанство Класичний лібералізм Неолібералізм Соціал-лібералізм Націонал-лібералізм Ліберальне християнство [ шаблон ] Правова держава ( ньому. Rechtsstaat ) - держава, вся діяльність якого підпорядкована нормам і [прим. 1] фундаментальним принципам права [1] [2] [3]. Підпорядкованість діяльності верховних органів влади стабільним законами або судових рішень є характерною ознакою конституційних політичних режимів [4] [прим. 2]. Принцип дотримання приписів права усіма його суб'єктами, у тому числі, що володіють владою особами або органами, називається " законністю "в російській [5] і "верховенством права" ( англ. rule of law ) У західній юриспруденції [6]. Слід мати на увазі, що в російському правознавстві також існує термін "верховенство закону", під яким розуміється підпорядкованість закону всіх підзаконних актів та актів правозастосування [7]. Верховенство закону є одним з основних компонентів правової держави [8]. Ідея правової держави насамперед протилежна сваволі у всіх його різновидах [9] [10] : диктатури більшості, деспотизму, поліцейській державі, так само як і відсутності правопорядку. Ця ідея переслідує ряд цілей: Обмеження і напрямок процесу здійснення влади [1] [6]. Правова держава не прагне принизити важливість компетентності, авторитету, особистої волі та інших якостей керівників, а встановлює стандарт легітимності методів керівництва [4]. Формування почуття визначеності і правомірних очікувань щодо поведінки всіх суб'єктів права [11] [12]. Охорона усталених суспільних уявлень про моралі, справедливості, свободі і рівність, а також захист гідності і прав громадян згідно з цими уявленнями [2] [13]. Деякі правознавці [прим. 1] вважають, що зазначена функція невіддільна від забезпечення більш повної реалізації перерахованих цінностей [8] [14]. Правова держава вимагає наявності наступних інститутів : Призначення покарань за правопорушення виключно згідно з опублікованими і чітко визначеними процедурами і нормам [15] [16]. Рівність перед законом, так що всі громадяни отримують однаковий захист в рамках закону, а порушники правопорядку підлягають домірності покарання, незалежно від їхнього політичного, соціального чи економічного становища [2] [6]. Наявність ефективних, незалежних, неупереджених і доступних для громадян судів, поліції та інших правоохоронних органів [3] [17]. Важливу роль відіграє згоду серед правлячих класів щодо норм політичної поведінки, принципів дозволу конфліктів і базових культурних цінностей, у тому числі, законності [9]. 1. Принципи Ідеал правової держави не прив'язаний до якогось національного досвіду, і серед найважливіших принципів правознавці звичайно виділяють верховенство закону, рівноправність, здійснимість вимог права, захист громадянських свобод. У той же час, реалізація цього ідеалу в кожній країні мала безліч індивідуальних особливостей, в силу різних звичаїв та їх історії. Інститути правового держави також залежать від поточних завдань, перед якими стоїть суспільство. Найбільш успішними виявилися такі моделі правового порядку, в яких [9] суди відокремлені від інших гілок влади та ізольовані від зовнішнього тиску судові рішення грунтуються на розумних тлумаченнях існуючих законів існують гарантії справедливого розгляду справи 1.1. Правління за законом Закон - владика над правителями, а вони - його раби Платон [18] Там, де відсутня влада закону, немає і державного устрою Аристотель [19] Верховенство закону означає, що закон має вищу юридичну силу, і всі інші правові акти та акти правозастосування повинні йому відповідати. Звідси випливає, що ніяке посадова особа або орган влади, включаючи уряд, парламент і (при демократії) народ як ціле, не можуть вчиняти дії за межами рамок, встановлених законом [2] [15]. Правові норми можуть видаватися і змінюватися тільки згідно з чинними узаконеним або заздалегідь обумовленим процедурам. Мають бути легальні та ефективні способи змусити уряд і будь-яких посадових осіб підкорятися правовим нормам. Правління за законом також є антитезою відсутності правопорядку і самосуду [3]. Одна з головних завдань держави полягає в забезпеченні безпеки, зокрема, держава має бути єдиним джерелом легітимного застосування сили [20]. Правові процеси повинні бути досить міцними і доступними, а діяльність правоохоронних органів ефективною. 1.2. Рівність перед законом Закони в рівній мірі відносяться до всіх без винятків, у тому числі до тих, хто видає закони [9]. Правосуддя не повинно брати до уваги походження, влада, забезпеченість або суспільне становище стоять перед ним осіб. Юрисдикція судів, які виносять постанови у справах звичайних громадян, повинна поширюватися на всіх громадян [21]. Відхилення від цієї норми в сучасний час отримало назву "виборче правосуддя". [22] [23] Узагальненість правових норм. Закони повинні формулювати умови своєї застосовності в загальних рисах, не вказуючи на конкретні особи, організації або малі соціальні групи [16] . Вони не повинні видаватися для вирішення конкретних завдань, якщо при інших обставинах аналогічні дії влади були б незаконними. Однак у ряді випадків вимога узагальненості стикається з труднощами. Наприклад, в соціальних державах деякі норми відносяться до осіб чітко визначеного соціально-економічного статусу, і оскільки частина суспільства не вважає ці закони виправданими, з точки зору критиків, вони представляють собою форму правової дискримінації [12]. Рівний доступ до правової системи. В силу соціальної нерівності, деякі люди мають кращий доступ до ресурсів для захисту своїх інтересів і, отже, кращі шанси на виграш судової справи [9]. Коригування подібних тенденцією часто пов'язана з об'єктивними труднощами, які ускладнюються вищевказаним вимогою узагальненості правових норм і процедур. 1.3. Здійснимість Закони повинні бути такими, щоб люди могли їх дотримуватися [16]. Як мінімум, вони повинні існувати, бути доступні для ознайомлення і містити зрозумілі (хоча б юристу) вимоги. Створення неопублікованих або мають силу заднім числом законів, внутрішня суперечливість або часта мінливість законодавства роблять його нездійсненним на системному рівні і залишають можливість тільки вибіркового застосування. Зокрема, ніхто не може бути підданий покаранню за вчинки, які не порушували законодавство на момент їх вчинення [15]. Закони повинні ясно і несуперечливо формулювати критерії карності, щоб звести до мінімуму свавілля в їх застосуванні. Закони також не повинні входити в суперечність з усталеними суспільними уявленнями про справедливість [17]. Для цього в конституційних демократіях існує ряд інститутів, в тому числі, парламенти, змагальні та періодичні вибори, свобода масової інформації. 1.4. Незалежність судової влади Незалежність суду від інших гілок влади та їх ізольованість від зовнішнього тиску грають істотну роль в правовій державі [2] [6]. Якщо суд залежить від виконавчої влади, він може виявитися не в змозі захистити підсудного від нелегітимного застосування сили. Якщо судова влада замикається з законодавчої, свобода підсудного може стати предметом довільного регулювання. 1.5. Правосуддя З процедурної сторони, правосуддя забезпечується за рахунок того, що система права містить повний набір заздалегідь відомих процедур і правил прийняття рішень, процес застосування яких відрізняється справедливістю, послідовністю і прозорістю [24]. Принципи роботи системи повинні дозволяти звичайним людям пророкувати, які дії будуть розцінені як законні, а які ні [17]. Правосуддя стає непередбачуваним, наприклад, якщо корупція дозволяє завідомим порушників уникнути покарання або позбавити власників їх законної власності, або якщо залежні від виконавчої влади суди узаконюють її свавілля. За професором Нью-Йоркського університету Джеремі Уолдрон, кримінальні покарання повинні призначатися при забезпеченні наступних умов [25] : розгляд справи в суді, який виносить рішення неупереджено на підставі фактів, законів і викладених у зв'язку з ними аргументів компетентні і незалежні від інших гілок державної влади судді збір доказів відповідно до встановлених процедур право бути присутнім на всіх істотних стадіях процесу право підготуватися до захисту і на допомогу адвоката право особисто оскаржити свідчення на користь звинувачення право надати докази й аргументи на свою користь право знати мотивацію суду, яка послужила підставою для винесення вироку деякі можливості апеляції у вищу судову інстанцію Наприклад, якщо наслідок використовувало заборонені законом кошти дізнання ( тортури), для забезпечення процедурного правосуддя суд повинен виключити з справи будь-які докази провини підсудного, здобуті завдяки таким засобам [24]. Те, що в результаті злочинець може бути виправданий, не повинно прийматися до уваги. У той же час державні чиновники можуть призначати штраф за дрібні адміністративні правопорушення, якщо їх дії можна опротестувати в суді при дотриманні вищевказаних вимог [25]. Слід зазначити, що перелічені права і свободи є позитивними, тобто, формулюють активні зобов'язання держави, ніж захищають особу від його втручання. Система правосуддя також має працювати без невиправданих затримок, інакше це створює лазівки для свавілля [17]. 1.6. Захист прав людини Прихильники природно-правових теорій стверджують, що ніякі закони не повинні робити замах на загальні права і свободи людини і громадянина [1] [8]. Проте фактично в різних країнах розуміння прав людини розрізняється [17] : у США смертна кара не вважається позбавленням права на життя, в Скандинавії високі податки не розглядаються як порушення права на приватне власність, у багатьох країнах Східної Європи і Латинської Америки люди не бачать протиріччя між переслідуванням гомосексуалістів і принципами рівноправності. Деякі правознавці вважають, що законодавчий захист прав людини ефективна лише за умови, що ці права мають цінність в місцевій культурі. 1.7. Інші компоненти правової держави Стійкість правової держави залежить від сприйняття законності як культурної цінності [9]. Зазвичай правова культура знаходить своє вираження у використанні законів для захисту своїх інтересів, вимозі нових законів, періодичному виданні таких законів і повсякденної законослухняності. Ряд правознавців вважає, що правова держава передбачає не тільки відповідальність громадян перед державою, але відповідальність влади перед населенням та її підпорядкування інтересам суспільства [1] [3]. Згідно деяким фахівцям, для правової держави також характерна наявність розвиненого громадянського суспільства і децентралізація влади, так що вона не зосереджена в якомусь інституті чи в руках у вузької групи осіб [10] [14]. Інші теоретики вважають, що правова держава має оберігати ринок від заходів по перерозподілу ресурсів [12]. 2. Природа права Трактування правової держави багато в чому залежить від розуміння природи права. Ідея правової держави принципово не сумісна з ранніми теоріями правового позитивізму, де закон розглядається як лише один з інструментів політичної влади для здійснення волі керівництва. Однак у більш пізніх варіантах позитивізму основою закону вважаються загальноприйняті правила і сформовані правові звичаї, а завдання правової держави полягає у їх захисті [13]. У такій державі нормативні акти відображають уявлення про мораль, справедливість, свободу і рівність, визнані в середовищі, що становить соціальну базу режиму. У той же час правовий позитивізм відокремлює зміст правових норм від етичних оцінок результату їх застосування, стверджуючи, що система правосуддя не несе відповідальність за недосконалість суспільства [16]. До схожим висновку приходять теоретики, які вбачають головну функцію правової держави в дотриманні правових процедур, незалежно від їх результату [20]. Согласно другим трактовкам [14], у правового государства есть не только охранительная функция, но и созидательная. Оно устанавливает стандарт правовых методов руководства и обеспечивает более полную реализацию универсальных ценностей. Общие принципы, стоящие на вершине иерархии правовых норм, вырабатываются в процессе анализа законов и судебных решений с точки зрения морали и политических последствий. В результате фактическое содержание любых законов оказывается неотделимо от вопроса, какими эти законы должны быть. Данный подход является развитием теории естественного права, согласно которой моральное содержание законов составляет базис для их легитимности, так что лат. lex iniusta non est lex - "несправедливый закон - это не закон" (Блаженный Августин). 3. Конституционный режим Хотя правовое государство способно значительно ограничить произвол власти, сдерживание некоторых видов произвола требует дополнительных институтов [26]. Для разнородного общества характерно деление на группы интересов, что несёт в себе риск создания законов, закрепляющих привилегии более сильных за счёт более слабых. Целью конституционного режима является такое государственное устройство, при котором никакой отдельный орган или узкая группа лиц фактически не обладает верховной властью, и каждый вынужден учитывать интересы и права остальных. Наряду с правовым государством, такое устройство обычно включает в себя следующие компоненты [4] [26] : Система стримувань і противаг. Часткове функціональний розподіл влади перешкоджає концентрації влади в який-небудь однієї з гілок: виконавчої, законодавчої чи судової. При цьому одні посадові особи здатні стримувати свавілля інших. Підзвітність і відкритість уряду перед іншими органами влади (парламентом, судами, омбудсменами, генеральними аудиторами), ЗМІ та громадянами. Розподіл влади, так що ніяка правляча група не може ігнорувати інтереси керованих. Правові норми є результат компромісу і загальне надбання. Політичне рівність громадян як учасників процесу створення законів. Цей процес також повинен дозволяти громадянам отримувати інформацію про переваги інших з тим, щоб вони могли разом виробити загальні правила. Захищена судом конституція чи іншій верховний нормативний акт, який гарантує права людини. 4. Історія Найдавнішим з відомих кодексів, що регулюють держава, є вавилонський звід законів Хаммурапі (близько 1750 року до н. е..) Цей кодекс примітний тим, що заснований на опублікованих правилах, що чиновники були зобов'язані виконувати ці правила і що привілей тлумачити ці правила покладалася на суддів. В Древніх Афінах закони служили одним з інструментів боротьби з тиранією. Щоб уникнути концентрації влади в руках однієї людини, збори повноправних громадян ( Екклеса) видавало нормативні акти, обов'язкові до загального виконання. Судді обиралися за жеребом. Всі громадяни мали рівне право на розгляд справи в суді. Вищим органом правосуддя був народний суд присяжних ( дикастерій). За правилами, конфлікти в торгівлі повинні були вирішуватися не силою, а на основі комерційного права та з урахуванням ув'язнених контрактів. Разом з тим, влада народних зборів була формально необмеженою, тому афінська демократія була схильна сваволі юрби, відомим прикладом якого був смертний вирок Сократу. У той же час давньогрецький філософ Аристотель послідовно відстоював думку про те, що держава повинна бути "правлінням законів, а не людей" [прим. 3] : Правильне законодавство повинне бути верховною владою, а посадові особи будь це одне або декілька - повинні мати вирішальне значення тільки в тих випадках, коли закони не в змозі дати точну відповідь. Аристотель [27] Римское право создавалось прежде всего для защиты интересов землевладельцев, однако, по сравнению с афинской демократией, идея ограничения произвола исполнительной и законодательной власти была более выраженной. У період республики была создана сильная и независимая судебная власть, и обеспечивалось равенство граждан перед законом, хотя правовые гарантии не распространялись на рабов и неграждан. Сведения о законах и судебных процедурах были доступны общественности. Законы менялись согласно эволюции обычаев. После перехода от республики к империи, главой государства стал император с фактически неограниченной властью. В то же время, содержащий множество процедур и правил свод Юстиниана отражал взгляд, что именно право, а не произвольная воля императора, является должным способом разрешения конфликтов. После падения Византии римское право было реципировано и частично вошло в законодательство Священной Римской империи. В Средневековье экономические и социальные взаимоотношения, как правило, оформлялись в виде письменных законов или договоров. Наряду со светскими правовыми обычаями, заметную роль в ограничении произвола власти играло религиозное право. Згідно христианству (как и другим монотеистическим религиям), Бог является единственным правителем вселенной, а Его законы равно обязательными для каждого человека. Звідси Фома Аквинский сделал вывод, что законность представляет собой естественный порядок. Римско-католическая церковь принимала активное участие в определении обязанностей, функций и юрисдикций власти. Легитимность государственного устройства зависела от того, насколько оно воспринималось как соответствующее религиозным предписаниям и местным традициям [4]. Существенную роль в развитии права сыграла унификация и кодификация правовых установлений, проводившаяся папами в XI-XIII веках, а также провозглашение папой Григорием VII верховенства канонического права над королевской властью и его распоряжение о преподавании права в университетах [28]. Следует отметить, что схожие процессы проходили и в других регионах. Так, в Арабском халифате исходящие из требований ислама правовые нормы стали частью шариата, и в ряде мусульманских стран шариатские суды до сих пор сосуществуют со светскими. Однако по мнению многих современных правоведов, церковные суды недостаточно эффективны в обеспечении законности и защите граждан от произвола власти. Их зависимость от интерпретации религиозных текстов и от политических интересов церкви приводит к злоупотреблениям, когда суды наказывают за нелояльность властям, не обеспечивают равенство перед законом, узаконивают дискриминацию религиозных меньшинств, не дают подсудимым адекватную возможность защитить себя в суде. Примером успешного правового регулирования верховной власти стала английская Великая хартия вольностей 1215 года. Этот закон впервые установил пределы власти короля по отношению к его подданным, запретив вводить новые налоги без согласия Парламента и обязав назначать наказания, связанные с ограничением гражданских прав, исключительно по суду присяжных. Спустя четыре столетия, петиция 1610 года Палаты Общин королю Якову I отзывалась о верховенстве закона (англ. rule of law ) уже как о традиционном праве английских подданных [17]. Отдельные принципы правового государства (разделение властей, верховенство закона) имели место в Статуте Великого княжества Литовского (1588 год). Автор и активный участник издания Статута канцлер Лев Сапега считал, что господствовать в государстве должны не люди, а законы. Статут также разделял государственную власть на законодательную, исполнительную и судебную. К периоду абсолютизма, в государственном управлении стран Западной Европы преобладали правовые методы [29]. Этим западные абсолютные монархии существенно отличались от феодальных режимов в других странах, в частности, от российского самодержавия. Після Ренессанса и Реформации роль церкви снизилась, и выросла значимость рациональных обоснований принципов организации государства. Важную историческую роль сыграли аргументы, которые заложили основы естественного права. Згідно Томасу Гоббсу, страх людей перед другими людьми заставляет их искать защиту у государства, чьим законам они дают согласие подчиняться. Когда все равны перед законом, исчезает основа для страха перед согражданами. Однако, как указал Джон Локк, государство само по себе тоже может вызывать страх. Следовательно, необходимо, чтобы государство не только обладало властью, но держало её в определённых рамках, с тем чтобы не допускать произвол. Известным Локку решением этой задачи было требование, чтобы правители руководили с помощью выполнимых законов и сами их соблюдали. Согласно этому аргументу, в отсутствие верховенства закона граждане не защищены от насилия с применением оружия, а соперники внутри правящего класса не имеют рычагов взаимного контроля. Локк также полагал, что справедливые законы должны признавать естественные права человека и что они должны не ограничивать, а защищать свободу. Размышляя о способах реализации законности, Монтескьё пришёл к выводу о необходимости разделения властей, без которого невозможно гарантировать беспристрастность судов, и есть высокий риск узаконивания тирании. Иммануил Кант полагал, что цель государства должна состоять в обеспечении мирной счастливой жизни его граждан при условии гарантий прав их собственности [30]. Поэтому оно не должно издавать законы, которые противоречат общественным представлениям о морали, и эти представления должны составлять основу конституции. Если законодательная власть принадлежит народу, исполнительная власть подчинена законодательной, а судебная власть назначается исполнительной, то тем самым обеспечивается равновесие властей, а не просто их разделение [31]. Развивая эту теорию, в 1832-1833 гг. Роберт фон Моль популяризовал термин "правовое государство" (ньому. Rechtsstaat ). В числи других видных представителей этого направления были Карл Велькер, Отто Бэр, Фридрих Шталь, Рудольф Гнейст, Христоф фон Зигварт, Лоренц фон Штейн, Георг Еллинек. Эти идеи нашли своё отражение в нормативных документах, гарантирующих защиту личных свобод граждан или подданных от произвола власти, среди которых заслуживают упоминания британский Билль о правах 1689 года, Декларация независимости США и Билль о правах США, французская Декларация прав человека и гражданина. Эти документы не только запрещали государству покушаться на неотчуждаемые свободы, но и признавали обязанность государства обеспечивать ряд позитивных свобод, в том числе, право на рассмотрение дела и на защиту от предъявленных обвинений в суде. Они также способствовали повышению независимости судов от исполнительной и законодательной ветвей власти. В результате в Новое время появились первые конституционные режимы, в которых деятельность верховных органов власти регулировалась высшими законами (такими, как конституция или статуты) или постановлениями верховных судов. К середине XIX века законность вошла в перечень важнейших политических ценностей большинства западных стран [32]. Существенной особенностью конституционных режимов по сравнению с предшествующими формами правления является наличие рационального стандарта легитимности действий власти [4]. Стандарт охватывает узаконенные процедуры формирования власти, правила осуществления власти и процесс изменения этих правил. Во многих реализациях, оценкой легитимности законодательства, решений правительства и решений, принятых на референдумах, а также толкованием высших законов, занимается одна из верховных судебных инстанций. Такая инстанция наделяется высокой степенью независимости, хотя процесс её формирования оставляет возможность другим органам власти или непосредственно гражданам оказывать некоторое влияние на неё. Отказ выполнять постановления верховного или конституционного суда может указывать на недостаточность мер по обеспечению законности. Наличие письменных конституций само по себе не всегда позволяло характеризовать режимы как конституционные [4]. Хотя Гитлер формально никогда не отменял конституцию Веймарской республики, он воспользовался статусом чрезвычайного положения в стране, чтобы приостановить действие гарантий гражданских свобод, руководить в отсутствие парламента, и далее произвольно менять процедуры и институты власти. Письменные конституции также формально существовали и в СССР, однако они не отражали реальные правила принятия политических решений, а многие декларации не были подкреплены социальными институтами, законами или судебными решениями. Это, в частности, касалось гражданских свобод, не связанных с социально-экономическими правами. С другой стороны, отсутствие письменной конституции и конституционного суда в Великобритании не помешало строительству в ней правового государства [4]. Как отмечал английский юрист XVII века Эдуард Коук, когда нормативный акт Парламента противоречит здравому смыслу или невыполним, суд вправе отказаться видеть основания для его применения. Существенную роль играла высокая степень согласия среди соперников внутри правящих классов в отношении норм политического поведения. Это позволяло Парламенту лишь постепенно вносить изменения в принципы управления и пресекать их редкие нарушения. В послевоенной Японии одну из основ правового государства составляли эффективные неформальные механизмы разрешения гражданско-правовых конфликтов, в создании которых государство принимало активное участие [33]. Эффективность во многом была обязана профессионализму и низкому уровню коррупции среди бюрократии. Наиболее квалифицированные чиновники и судьи разрабатывали ясные принципы и процедуры. Государственные агентства, полиция, страховые компании и общественные организации предоставляли бесплатные консультации. Это позволяло участникам конфликта предсказать потенциальный исход рассмотрения дела в суде и даже вычислить сумму компенсации. По этой причине, обращения в суд с гражданскими исками случались крайне редко. Во второй половине XX века повысилась значимость международного, трудового и других отраслей права. Концепція социального государства нашла отражение в послевоенных конституциях многих стран. Принятые в 1948 году Всеобщая декларация прав человека и Конвенция о предупреждении преступления геноцида и наказании за него впервые сформулировали международные принципы правового государства, к числу которых относятся обязанность правительств соблюдать общие для всего мира нормы и право международного сообщества на вмешательство во внутренние дела государства для предотвращения геноцида. Впоследствии, для обеспечения правосудия в этой области был создан ряд международных судов, такие как Международный уголовный суд и Европейский суд по правам человека. На теоретическом уровне, в XX веке концепцию правового государства разрабатывали правовые позитивисты (Ганс Кельзен, Раймон Карре де Мальберг и другие). Значительный вклад внесли Макс Вебер, Джон Ролз, Фридрих Хайек. При этом влияние естественно-правовых теорий усилилось. Нюрнбергский трибунал признал руководство нацистской Германии преступниками вопреки тому, что они формально действовали по закону, поскольку эти законы были неправомерны и противоречили неписанным нормам справедливости, морали, равенства и человеческого достоинства. Махатма Ганди в Индии под британским протекторатом и Мартин Лютер Кинг в США получили широкую известность как сторонники мирного сопротивления несправедливым законам. Падіння коммунистических режимов в Восточной Европе, диктатур в Латинской Америке и конец апартеида в ЮАР усилили восприятие законности как одного из ключевых принципов справедливого управления. Хотя полное достижение принципов правового государства является идеалом, в настоящее время принципы правового государства в значительном объёме реализованы в большинстве западных стран. Как показывает опыт, успешное развитие страны может быть обеспечено только в рамках реализации элементов правового государства, включая экономическую сферу [34]. 5. Концептуальные трудности Задача охраны общественных представлений о справедливости (для реализации которой даже могут учреждаться отдельные институты, например, суд присяжных) осложняется размытостью и разнообразием этих представлений [33]. Вынесение суждения на основе здравого смысла противоречит требованию чёткой нормативной определённости в правовом государстве. В правовом государстве суды не должны допускать произвол в толковании законов и выносить решения согласно личным взглядам [15]. Некоторые правоведы полагают, что любые судебные решения неизбежно отражают личные склонности судей. Другие правоведы утверждают, что большинство законов могут быть истолкованы нейтральным образом, даже если различные судьи предлагают разные интерпретации. Существенно, что судьи всегда должны быть готовы беспристрастно изучать альтернативные прочтения правовых принципов. Согласно стандартам правового государства, оно должно с уважением относиться к субъектам права как носителям собственного понимания норм, которым общество должно следовать [25]. Это приводит к разногласиям в суде, когда одна сторона настаивает на буквальном прочтении закона, а другая считает свою трактовку лучше согласованной с системой права как единым целым, с духом закона. Подобные разногласия могут негативно сказываться на определённости правовых норм. Противоречия между различными общественными идеалами также находят своё отражение в системе права [12]. Разрешение этих противоречий приводит к преобладанию каких-то ценностей либо к компромиссу, но в любом случае к некоторому расхождению между предпочтениями части граждан и требованиями закона. Обеспечение независимости правоохранительной системы представляет собой трудную задачу [33]. Например, в США назначение федеральных судей является одной из основных функций верхней палаты Конгресса США, в то время как во многих штатах судьи региональных инстанций избираются на всеобщем голосовании. Должности прокуроров в штатах и глав окружных органов правопорядка (шерифов) также являются выборными. Тем не менее, идеологические взгляды всех этих должностных лиц играют определённую роль на той или иной стадии отбора кандидатов. Хотя полное отсутствие правовых ограничений на произвол власти ставит под угрозу способность общества защищать свои ценности, оптимальная степень жёсткости таких ограничений является предметом дискуссий [9]. В ряде ситуаций решение на основе личных знаний и опыта или решение с учётом конкретных обстоятельств может оказаться эффективнее или справедливее решения, вынесенного в строгом соответствии с правовыми нормами и процедурами. Кроме того, судебной власти также свойствен произвол, который может проявляться в манипулировании правилами, некомпетентных решениях, игнорировании духа закона. Строгое соблюдение установленных законом процедур принятия решений иногда способствуют неопределённости результата. В некоторых случаях это может играть позитивную роль, как например в процессе демократических выборов [35]. В других случаях это может негативно отразиться на чувстве предсказуемости в отношении действий других, а следовательно, привести к излишнему самоограничению личной свободы [25]. Чрезмерная подробность и жёсткость основных законов в сочетании со сложностью изменения этих законов может привести к политической стагнации, и в дальнейшем к кризису [4]. Меньше всего подобных трудностей испытывают правовые государства, где либо отсутствуют письменные конституции, либо имеются сравнительно краткие конституции, которые уделяют основное внимание процедурам (а не содержанию), чьи содержательные предписания носят общий характер и чьи нормы согласуются с политическим опытом населения. В таких государствах постоянство процедур сочетается с гибкостью управления. Некоторые конституции не только описывают устройство государства, но и формулируют общественные идеалы. Несоответствие между формальными предписаниями конституции и практическими возможностями правительства может поставить под сомнение авторитет высших законов страны. 6. Критика и ценность правового государства Одним из распространённых аргументов против правового государства было утверждение, что если власть принадлежит "правильным" людям, то нет нужды их ограничивать или к чему-то обязывать. Такой точки зрения придерживался, в частности, один из основателей утилитаризма Иеремия Бентам. Анархисты отрицают способность каких-либо государственных институтов скольконибудь значительно ограничивать власть лиц, которые ей обладают. На думку Карла Маркса и других левых идеологов, в капиталистическом обществе законы служат исключительно инструментом правления буржуазии. Следует отметить, что некоторые современные марксисты не согласны с подобными оценками. Главным предметом внимания законности являются правовые процедуры, и поэтому она может быть фундаментом для развития как в направлении рыночной экономики, так и в направлении социального государства [25]. У той же час низшие классы часто имеют ограниченный доступ к правовым институтам, что приводит к отклонениям от идеала равноправия [33]. Прихильники технократии, начиная с сен-симонизма, считают, что правление должно осуществляться наиболее компетентными в своей области специалистами, которые не диктуют свою волю или подчиняются вышестоящей воле, а руководствуются научными принципами. С исчезновением произвола власти также исчезает необходимость в верховенстве права, место которого занимает верховенство знания. Процедурное правосудие является предметом критики, когда суды оправдывают достаточно очевидных уголовных преступников из-за нарушения следствием формальных требований [24]. С другой стороны, несоблюдение установленных процедур открывает широкие возможности для произвола [прим. 4], так что гарантировать справедливость судебного процесса становится принципиально невозможно. Это, в свою очередь, сказывается негативно на предсказуемости правовых последствий своих и чужих действий, что отражается на всех аспектах общественно-экономической жизни. Джон Ролз, Фридрих фон Хайек и другие философы полагали, что правовое государство предоставляет незнакомым друг с другом людям важную информацию о взаимных обязанностях, пути взаимного сотрудничества, основу для легитимных ожиданий и чувство уверенности [11] [12]. Это облегчает принятие важных для них решений и долгосрочное планирование, что существенно повышает эффективность экономической деятельности. С другой стороны, то, что законы способны направлять поступки людей, повышает требовательность к их моральному содержанию. Восприятие права как общественного блага, способствующего взаимовыгодному сотрудничеству, связывает правовое государство с концепциями гражданства и равенства [36] . Поэтому те политические режимы, в которых эти категории имеют ценность, наилучшим образом сочетаются с правовым государством. Законность не только ограничивает произвол власти, но и стимулирует правительство проводить более рациональную, взвешенную, справедливую и предсказуемую политику [24] . Это способствует стабильности государства и авторитету власти. Существование общеобязательных правил упрощает процесс принятия решений, позволяет более слабым предъявлять требования более сильным без риска быть обвинённым в личной неприязни, смягчает чувство унижения при подчинении требованиям со стороны других [36]. В либерализме правовое государство является одной из главных ценностей, поскольку обеспечивает защиту гражданских свобод, в особенности права на жизнь, права на частную собственность, свободы вероисповедания и свободы слова. По мнению широкого круга правоведов, историков и политологов, преобладание правовых методов в государственном управлении сыграло значительную и роль в развитии западной цивилизации [29] [32] [33]. Многие из них рассматривают правовое государство как фундамент демократии, обеспечивающий политические права, гражданские свободы, механизмы подотчётности правительства и, в конечном итоге, политическое равенство и низкий уровень злоупотреблений властью [15]. Одним из главных отличий имитационной демократии является слабость правового государства, так что отдельные органы власти могут отменять или обходить законы, которые регулируют полномочия этих органов [37]. Это, в частности, открывает возможности для манипуляций системой правосудия и СМИ, чтобы вознаграждать лояльных режиму и наказывать оппозицию без оглядки на правовые процедуры [38]. Не ограниченная правом прямая демократия также несёт в себе риск принятия эмоциональных решений в ущерб долгосрочным интересам [24]. 7. Российская модель правового государства Радянська официальная доктрина долгое время считала неприемлемой самую идею правового государства, поскольку она была провозглашена в условиях капиталистического общественного строя. [39] Во время перестройки правовая наука вернулась к изучению правового государства без идеологических клише. Впервые тезис о необходимости создания правового государства в России был официально провозглашен в Декларации о государственном суверенитете РСФСР от 12 июня 1990 года. За Конституции, Россия является правовым государством. Статья 1 Конституции РФ гласит: "Россия есть демократическое федеративное правовое государство". В то же время текущий текст Конституции РФ не раскрывает это понятие. В связи с этим Председатель Конституционного Суда Российской Федерации В. Д. Зорькин отмечает: "Континентальная система права базируется на понятии правовое государство том, что взято в основу нашей Конституции. Нужно отметить, что это понятие во взаимосвязи с реалиями XXI столетия еще ждёт своей доктринально-концептуальной разработки, что потребует тесного сотрудничества юристов и философов" [40]. В. Д. Зорькин считает, что, хотя проблематика правового государства постоянно находится в центре внимания специалистов в области конституционного права, теории и философии права, "к настоящему времени еще ни по одному из принципиальных аспектов этой темы не сложилось того единства взглядов, которое позволяло бы говорить о наличии в российской юридической науке общепризнанной доктрины правового государства. Нет единства даже в вопросе о том, какие именно признаки правового государства в своей совокупности отражают его сущность" [41]. Некоторые исследователи [42] [43] ставят под сомнение, является ли Россия правовым государством. В рейтинге верховенства права Мирового банка Россия находится на уровне Нигера и Того (заметно уступая Мали, Танзании и Габону, но выше Нигерии и Гвинеи), причём в последние годы этот показатель падал [44]. В соответствии с другими международными рейтингами, оценка независимости судебной системы и эффективности правовой защиты у России ниже, чем у большинства среднеразвитых стран (ниже Пакистана, Египта, Китаю, Индонезии, Мексики и др.; из среднеразвитых стран схожий рейтинг имеют только Аргентина, Перу і Венесуэла) [45] [46]. 8. Примітки 1. ↑ 1 2 В естественно-правовых теориях 2. Верховными законами в конституционных режимах могут быть письменная конституция или статуты. Крім того, государственное устройство таких режимов включает подотчётность и открытость правительства, осуществление им представительских функций и разделение властей. 3. В такой формулировке эта мысль была позднее популяризована Джоном Адамсом. См. Adams J. Novanglus Essays. No. 7. 1775. 4. . 9. Джерела 1. ↑ 1 2 3 4 Марченко М. Н. Правовое государство - dic.academic.ru/dic.nsf/enc_law/1732 // Энциклопедия юриста. 2005. 2. ↑ 1 2 3 4 5 Правовое государство - politike.ru/dictionary/825/word/pravovoe-gosudarstvo // Толковый политический словарь. 2005. 3. ↑ 1 2 3 4 Червонюк В. И. Правовое государство slovari.yandex.ru/~книги/Конституционное право РФ/Правовое государство/ // Конституционное право России: энциклопедический словарь. М.: Юрид. лит., 2002. 4. ↑ 1 2 3 4 5 6 7 8 Spiro HJ Constitution www.britannica.com/EBchecked/topic/134169/constitution (Англ.) . Энциклопедия Британника Chicago: Encyclopdia Britannica, 2007. Vol. 16, No. 5. 5. Малиновский А. А. Законность - dic.academic.ru/dic.nsf/enc_law/730 // Энциклопедия юриста. 2005. 6. ↑ 1 2 3 4 Allan TRS Rule of law (Rechtsstaat) www.rep.routledge.com/article/T022SECT1P2.26 (Англ.) // Routledge Encyclopedia of Philosophy. London: Routledge, 1998. (Англ.) 7. Малиновский А. А. Верховенство закона - dic.academic.ru/dic.nsf/enc_law/261 // Энциклопедия юриста. 2005. 8. ↑ 1 2 3 Теория государства и права / Под ред. Стрекозова В. Г., М.: 1995. П. 2. Основные характеристики правового государства www.pravo.vuzlib.net/book_z1599_page_18.html 9. ↑ 1 2 3 4 5 6 7 Krygier M. Rule of Law // International Encyclopedia of the Social & Behavioral Sciences / Ed. NJ Smelser, PB Baltes. Oxford: Elsevier, 2001. ISBN 0-08043076-7 10. ↑ 1 2 Лазарев Б. М. Что такое правовое государство. М.: Знание, 1990. 11. ↑ 1 2 Ролз Дж. Теория справедливости. М.: ЛКИ, 2010. ISBN 5-382-01051-9 12. ↑ 1 2 3 4 5 Хайек Ф. Право, законодательство и свобода: Современное понимание либеральных принципов справедливости и политики. - М.: ИРИСЭН, 2006. ISBN 591066-010-1 13. ↑ 1 2 Харт Г. Л. А. Понятие права - www.nsu.ru/classics/law/interest.htm. СПб.: Изд-во СПБГУ, 2007. ISBN 5-288-04211-9 14. ↑ 1 2 3 Дворкин Р. О правах всерьез. - М.: РОССПЕН, 2005. - ISBN 5-8243-0569-2 Дворкин Р. Либерализм - kant.narod.ru/dworkin.htm // Современный либерализм. М.: Прогресс Традиция, 1998. С. 44-75. 15. ↑ 1 2 3 4 5 Rule of law - www.answers.com/topic/rule-of-law (Англ.) // West's Encyclopedia of American Law. Eagan, Minnesota: West, 1997. 16. ↑ 1 2 3 4 Фуллер Л. Мораль права. - М.: Ирисэн, 2007. ISBN 5-91066-011-8 17. ↑ 1 2 3 4 5 6 Belton RK Competing definitions of the rule of law. Implications for practitioners - (Англ.) // Carnegie Papers. 2005-01-21. No. 55. 18. Платон. Законы. Кн. 4 - lib.ru/POEEAST/PLATO/zakony.txt 19. Аристотель. Политика. Кн. 4 - grachev62.narod.ru/aristotel/arpol4.html 20. ↑ 1 2 Вебер М. Хозяйство и общество. - М.: Изд-во ГУВШЭ, 2010. ISBN 5-75980333-6 21. Дайси А. В. Основы государственного права Англии. Введение в изучение английской конституции. 2-е вид. СПб.: Тип. тов-ва И. Д. Сытина, 1907. 22. Газета "Бизнес-Адвокат", № 19, 2006 г.: "Избирательное правосудие: о некоторых аспектах" www.bestlawyers.ru/php/news/archnew.phtml?id=370&idnew=24985&start=20 23. Состоялась презентация доклада "Избирательное правосудие" newcpi.wmtest.ru/2009/06/22/4026 24. ↑ 1 2 3 4 5 Li B. What is the rule of law? www.oycf.org/Perspectives2/5_043000/what_is_rule_of_law.htm // Perspectives. 2000. Vol. 1, No. 5. 25. ↑ 1 2 3 4 5 Waldron J. The rule of law and the importance of procedure lsr.nellco.org/nyu_plltwp/234/ (Англ.) // New York University Public Law and Legal Theory Working Papers. Paper 234. 2010-10-01. Уолдрон Дж. Теоретические основания либерализма // Современный либерализм. М.: Прогресс Традиция, 1998. - С.108-137. - Печат. по: The Philosophical Quarterly, 1987, Vol.37, №147, p.127-150. Blaskwell Publishers. 26. ↑ 1 2 Bellamy R. Constitutionalism papers.ssrn.com/sol3/papers.cfm?abstract_id=1676321 (Англ.) // International Encyclopedia of Political Science. London: Sage, 2011. ISBN 978-1-4129-5963-6 27. Аристотель. Политика. Кн. 3 - grachev62.narod.ru/aristotel/arpol3.html 28. Крашенинникова Н., Жидкова О. История государства и права зарубежных стран, М:1998, Глава 14. Особенности средневекового государства и права в Европе www.gumer.info/bibliotek_Buks/Pravo/istrp/14.php; Дипак Лал, Возвращение "невидимой руки", М., 2009, с.23 - www.inliberty.ru/assets/files/books/Lal.pdf 29. ↑ 1 2 Захаров В. Ю. Абсолютизм и самодержавие: соотношение понятий - www.zpujournal.ru/e-zpu/2008/6/Zakharov/ // Знание. Розуміння. Умение. - 2008. - № 6. 30. Кант И. Основы метафизики нравственности www.philosophy.ru/library/kant/omn.html 31. Соловьев Э. Ю. Категорический императив нравственности и права. ПрогрессТрадиция, 2005. С. 134-135, 397. ISBN 5-89826-244-Х 32. ↑ 1 2 Закария Ф. Будущее свободы: нелиберальная демократия в США и за их пределами. М.: Ладомир, 2004. ISBN 5-86218-437-6 33. ↑ 1 2 3 4 5 Upham F. Mythmaking in the rule of law orthodoxy carnegieendowment.org/2002/09/10/mythmaking-in-rule-of-law-orthodoxy/8g6 (Англ.) // Carnegie Working Papers. 2002-09-10, No. 30. 34. Гвартни Дж. Путь к развитию. В каком случае правовой режим играет решающую роль? - www.inliberty.ru/library/study/348/ 35. См. мнение политолога Адама Пшеворского в Лукин А. Россия и Китай: Ищем новое слово - www.vedomosti.ru/newspaper/article/2007/11/12/135841 // Ведомости. 2007-11-12. № 213 (1987). 36. ↑ 1 2 Bellamy R. The rule of law and the separation of powers. Aldershot, Hampshire: Ashgate Publishing, 2005. Introduction papers.ssrn.com/sol3/papers.cfm?abstract_id=1571504 (Англ.) 37. О'Доннелл Г. Делегативная демократия www.gumer.info/bibliotek_Buks/Polit/Article/donn_del.php / Пер. з англ. (Journal of Democracy. 1994. Vol. 5, No. 1. P. 55.) 38. Undermining Democracy www.underminingdemocracy.org/files/UnderminingDemocracy_Full.pdf (Англ.) . 21st Century Authoritarians. Freedom House, 2009. 39. Кудрявцев В. Н., Лукашева Е. А. Социалистическое правовое государство // Социалистическое правовое государство: проблемы и суждения. - М., 1989. с. 5-6. 40. Философия права в начале XXI столетия через призму конституционализма и конституционной экономики - philosophicalclub.ru/content/docs/fp/fp.html / Московско-Петербургский философский клуб. - М.: Летний сад, 2010. ISBN 978-598856-119-4 41. Зорькин В. Д. Конституционно-правовое развитие России. - М.: Норма, 2011. С. 5253. ISBN 978-5-91768-221-1 42. Можно ли считать современную Россию правовым государством? www.intelros.ru/readroom/nz/nz_61/3264-mozhno-li-schitat-sovremennuju-rossiju.html ИНТЕЛРОС 43. Российское государство не является правовым web.archive.org/web/20071225064324/http://www.inosmi.ru/stories/07/04/23/3507/2379 87.html ( L'Expansion, Франция) 44. Governance indicators - info.worldbank.org/governance/wgi/sc_country.asp (Англ.) 45. CalPERS On-Line Has Changed - www.calpers.ca.gov/eip-docs/about/board-calagenda/agendas/invest/200702/item07b-01.pdf (Англ.) 46. Дмитриев М. Россия-2020: долгосрочные вызовы развития www.polit.ru/img/pdf/dmitriev.pdf 2007-10-25. С. 42. 10. Дополнительная литература Валадес Д. Конституционные проблемы правового государства. М.: Идея-Пресс, 2009. ISBN 5-903927-05-0 Данилов С. Ю. Правовые демократические государства. М.: Дашков и Ко, 2009. ISBN 978-5-394-00167-3 Козлова Е. И., Кутафин О. Е. Конституционное право России / Уч. для вузов. 2-е изд-е. М.: Юристъ, 2001. Гол. VI, 1. Политические основы конституционного строя Российской Федерации. Правовое государство. - www.bibliotekar.ru/konstitucionnoepravo-4/22.htm Мизес Л. Индивид, рынок и правовое государство. М.: Пневма, 2010. ISBN 5901151-17-4 Соколов А. Н. Правовое государство: от идеи до ее материализации. М.: Янтарный сказ, 2002. ISBN 5-7406-0526-1 Четвернин В. А. Демократическое конституционное государство: Введение в теорию. - forum.yurclub.ru/index.php?download=4197 М.: Наука, 1993. Шелистов Ю. В. Становление правового государства в Российской Федерации. М.: Директмедиа Паблишинг, 2004. ISBN 5-94865-038-3 11. Внешние ссылки Государство как произведение искусства: 150-летие концепции philosophicalclub.ru/content/docs/sb-final.html: Сб. статей/ Инcтитут философии РАН, Московско-Петербургский философский клуб; Отв. ред. А. А. Гусейнов. М.: Летний сад, 2011. 288 с. (PDF-версия) Теория государства и права Походження держави Держава Державна влада Форма держави Функції держави Механізм держави Типологія держав Політична Теорія держави система Право Сутність права Праворозуміння Функції права Принципи права Джерела права Правове регулювання Система права Норма права Правотворчество Юридична техніка Нормативноправовий акт Систематизація нормативних актів Юридичні документи Правовідносини Юридичні факти Презумпції Фікції Теорія права Реалізація права Тлумачення права Правове поведінка Правопорушення Юридична відповідальність Законність Правопорядок Правосвідомість Правова культура Правовий нігілізм Правовий ідеалізм Права человека Правовое государство Соціальна держава Міжгалузеві інститути Громадянське суспільство Правова сім'я Романо-германська правова сім'я Англосаксонська правова сім'я Сім'я звичайного права Сім'я мусульманського Правові системи права Скандинавська правова система Право Праворозуміння Правосвідомість Правотворчество Правореализация Правовідносини Правовое государство Правопорядок Законність Правопорушення Юридична відповідальність Теорія права Юридичний факт Презумпції Фікції Юридичні права та обов'язки Права і свободи людини і громадянина Теория государства и права Енциклопедія права Філософія права Вчення про право Історія держави і права Історія правових і політичних вчень Соціологія права Антропологія права Норма права Джерела права Договір Закон Систематизація нормативних актів Система права Матеріальне право і процесуальне право Приватне і публічне право Конституційне право Адміністративне право Військове Галузі права право Муніципальне право Цивільне право Цивільне процесуальне право Арбітражне процесуальне право Кримінальне право Кримінально-процесуальне право Кримінально-виконавче право Сімейне право Трудове право Фінансове право Земельне право Житлове право Екологічне право Право соціального забезпечення Винахідницьке право Військове право Податкове право Банківське право Підприємницьке право Комерційне право Юридична етика Юридична психологія Правові дисципліни Кримінологія Криміналістика Судова медицина Судова психіатрія Порівняльне правознавство Римське право Звичайне право Романо-германська правова сім'я Англосаксонська Правові системи правова сім'я Скандинавська правова система Релігійна правова сім'я : ісламське право і іудейське право Міжнародне публічне право Міжнародне приватне Міжнародне право право Наднаціональне право Законодавство Юридична техніка Тлумачення права Правосуддя Правоохоронні органи Правозахисна діяльність Юриспруденція Адвокатура Юридична професія Відомі юристи Правова культура Категорія Портал Проект Політика і держава Наукові дисципліни і теорії Політологія Порівняльна політологія Теория государства и права Теорія суспільного вибору Загальні принципи і поняття Громадянське суспільство Правовое государство Права людини Поділ влади Революція Типи держави Суверенітет держави по політичній силі і впливу Велика держава Колонія Маріонеткову державу Сателіт Наддержава Види політики Геополітика Внутрішня політика Зовнішня політика Форма державного устрою Конфедерація Унітарна держава Федерація Соціально-політичні інститути та гілки влади Банківська система Верховна влада Законодавча влада Виборча система Виконавча влада ЗМІ Судова влада Державний апарат і органи влади Глава держави Парламент Уряд Політичний режим Форма державного правління і політична система Анархія Авторитаризм Демократія Деспотизм Тоталітаризм Військова диктатура Диктатура Монархія Плутократія Парламентська республіка Республіка Теократія Тимократия Самодержавство Анархізм Комунізм Колоніалізм Консерватизм Космополітизм Лібералізм Лібертаріанство Марксизм Мілітаризм Політична філософія, ідеологія і доктрина Монархізм Нацизм Націоналізм Неоколоніалізм Пацифізм Соціалізм Фашизм Виборча система Мажоритарна Пропорційна Змішана Платон Аристотель Макіавеллі Монтеск'є Політологи та політичні мислителі Руссо Беніто Муссоліні Гоббс Локк Карл Маркс Михайло Бакунін Макс Вебер Моріс Дюверже Юліус Евола Цицерон " Держава " " Політика " " Про град Божий " Підручники та відомі праці про політику " Государ " " Левіафан " "Відкрите суспільство та його вороги" Див також Основні поняття політики Категорія http://znaimo.com.ua Портал Проект
