ПРОБЛЕМИ ЕНДОКРИННОЇ ПАТОЛОГIЇ № 2, 2009

АКАДЕМIЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
МIНIСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
ДУ «IНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ЕНДОКРИННОЇ ПАТОЛОГIЇ
IМ. В. Я. ДАНИЛЕВСЬКОГО АМН УКРАЇНИ»
ПРОБЛЕМИ
ЕНДОКРИННОЇ ПАТОЛОГIЇ
Медичний науково-практичний журнал
№ 2, 2009
Харкiв, 2009
Головний редактор
Караченцев Ю. I.
Заступники головного редактора
Полторак В. В. (з наукових питань)
Козаков О. В. (з органiзацiйних питань)
Вiдповiдальнi секретарi
Сидорова I. В.
Пивоваревич Л. П.
Редакцiйна колегiя
Атраментова Л. О., Бабенко Н. О., Бiлецька О. М., Божков А. I., Бондаренко В. О., Бондаренко Л. О.,
Гладкова А. I., Горбенко Н. I., Кравчун Н. О., Ларiн О. С., Малова Н. Г., Павловський М. П., Плехова О. I., Сергiєнко Л. Ю., Сергiєнко О. О., Тимченко А. М., Тронько М. Д., Хворостинка В. М., Хижняк О. О.
Редакцiйна рада
Агаєв Р. А. (Азербайджан), Бойко В. В., Боднар П. М., Горбань Є. М., Грищенко В. I., Дєдов I. I. (Росiя),
Єфимов А. С., Калiнiн А. П. (Росiя), Лазарєв О. П., Лiсовий В. М., Маньковський Б. М., Олiйник В. А., Панькiв В. I., Резнiков О. Г., Розенфельд Л. Г., Романчiшен А. Ф. (Росiя), Хвисюк О. М.,
Черенько С. М., Шiдловський В. О.
Матерiали номера затверджено вченою радою IПЕП вiд 28.04.09, протокол № 5.
Пiдписано до друку 29.05.09.
Розмножування в будь-який спосiб матерiалiв, опублiкованих у журналi,
допускається лише з дозволу редакцiї.
Вiдповiдальнiсть за змiст рекламних матерiалiв несе рекламодавець.
ПРОБЛЕМИ ЕНДОКРИННОЇ ПАТОЛОГIЇ
Медичний науково-практичний журнал
Адреса редакцiї: 61002, м. Харкiв, вул. Артема, 10
ДУ «Iнститут проблем ендокринної патологiї
iм. В. Я. Данилевського АМН України»
Тел. (057) 700-45-39. Факс (057) 700-45-38.
E-mail: journal@ipep.com.ua
Свiдоцтво про державну реєстрацiю
КВ № 5851 вiд 11.02.02.
Передплатний iндекс
.
Журнал включено до перелiку Наукових фахових видань ВАК України (пост. вiд 11.06.03,
№ 1-05/6; бюл. № 7-2003 та додаток до пост.
вiд 10.12.03, № 1-05/10; бюл. № 1-2004.
06725
Формат 60 × 84/8. Папiр офсетний. Гарнiтура LH. Друк офсетний.
Ум. друк. арк. 13,95. Наклад 1000 прим., зам. 333 вiд 26.05.2009.
Друкарня ДП ХМЗ «ФЕД». Україна 61023, м. Харкiв, вул. Сумська, 132. Тел./факс: (057) 719-67-82.
ЗМIСТ
КЛIНIЧНА ЕНДОКРИНОЛОГIЯ
Большова О. В., Самсон О. Я., Музь В. А., Вишневська О. А. Застосування
аналогiв iнсулiну ультракороткої та тривалої дiї у порiвняннi iз традицiйними НПХта iнсулiнами короткої дiї в базисно-болюснiй терапiї дiтей i пiдлiткiв, хворих
на цукровий дiабет 1 типу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5
Баринова М. Э. Роль протеинкиназ А и G в детерминации исхода раневого процесса
при сахарном диабете 2 типа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12
Мужичук О. В., Афанасьєва Н. I., Шевцов В. Г., Мужичук В. В. Доброякiсна
тиреоїдна патологiя та рак щитовидної залози. Якiсть дiагностики
на амбулаторному етапi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19
Зелiнська Н. Б. Стан регiональної гемодинамiки у хворих на гiпотиреоз
iз рiзною тривалiстю хвороби . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27
Гончарова О. А. Возрастные особенности ассоциативных связей внутриклеточных
патогенов с показателями иммунного ответа у женщин с аутоиммунным тиреоидитом . . . 32
Агаев Р. А., Агаева А. Р., Махмудова А. З. Склеротерапия этанолом в лечении
узловых образований щитовидной железы . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39
Косовцова Г. В., Плехова О. I., Турчина С. I., Вародова О. В., Костенко Т. П.
Особливостi статевого розвитку сучасних хлопцiв-школярiв та його вiковi нормативи . . . 43
Потапов С. Н. Морфологические особенности семенных желез плодов
и новорожденных от матерей, беременность которых была осложнена преэклампсией . . . 50
Микитюк М. Р., Хижняк О. О. Применение пролонгированного аналога
Соматостатина Соматулина L.P. в лечении активной акромегалии . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .57
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНI ДОСЛIДЖЕННЯ
Борiков О. Ю., Горбенко Н. I. Вплив кверцетину на метаболiчнi прояви синдрому
iнсулiнорезистентностi за умов дефiциту естрогенiв . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 65
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
3
Змiст
Полторак В. В., Красова Н. С., Федорова Г. В., Тижненко Т. В., Почерняєв А. К.,
Лещенко Ж. А., Лiпсон В. В., Гладких О. I. Вплив перспективної антидiабетичної
сполуки з ряду бензiмiдазолiв на iнтенсивнiсть апоптотичних процесiв у тканинах
кролiв з дитизоновим дiабетом . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 72
Пастер I. П. Гормональна активнiсть мiкроiнкапсульованої тканини аденоми
прищитоподiбної залози людини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 77
Сиротенко Л. А., Бондаренко В. О., Бречка Н. М. Стан андрогензалежних
органiв та рiвень андрогенiзацiї самцiв щурiв пiд впливом уведення в пренатальному
перiодi iнгiбiторiв фосфодiестеразної активностi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 83
Губiна-Вакулiк Г. I., Комiсова Т. Є., Кальян В. В. Морфофункцiональний стан
надниркових залоз самок-щурiв, якi утримувалися в умовах гiпокiнезiї . . . . . . . . . . . . . . . . . . 90
ОГЛЯДИ
Петренко А. Ю., Иванов Э. Н. Перспективы применения стволовых клеток для лечения
инсулинзависимого сахарного диабета . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 98
Ашукiна Н. А., Дєдух Н. В., Гопкалова I. В. Вплив пiдвищеного рiвня тиреоїдних гормонiв
на кiстку (огляд литератури) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 107
ХРОНIКА ПОДIЙ
Науково-практична конференцiя з мiжнародною участю «Фундаментальна та клiнiчна
ендокринологiя: проблеми, здобутки, перспективи»
(Восьмi Данилевськi читання) (26–27 лютого 2009 року, м. Харкiв) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 114
Семiнар-нарада головних позаштатних ендокринологiв дев’яти областей України, що закрiпленi по курацiї за ДУ «Iнститут проблем ендокринної патологiї iм. В. Я. Данилевського
АМН України», м. Харкiв
(28 березня 2009 року, м. Харкiв) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 118
4
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
КЛIНIЧНА ЕНДОКРИНОЛОГIЯ
УДК 616.379–008.64:616–053.5:615.252.349
ЗАСТОСУВАННЯ АНАЛОГIВ IНСУЛIНУ УЛЬТРАКОРОТКОЇ ТА
ТРИВАЛОЇ ДIЇ У ПОРIВНЯННI IЗ ТРАДИЦIЙНИМИ НПХ- ТА IНСУЛIНАМИ
КОРОТКОЇ ДIЇ В БАЗИСНО-БОЛЮСНIЙ ТЕРАПIЇ ДIТЕЙ I ПIДЛIТКIВ,
ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДIАБЕТ 1 ТИПУ
Большова О. В., Самсон О. Я., Музь В. А., Вишневська О. А.
ДУ «Iнститут ендокринологiї та обмiну речовин iм. В. П. Комiсаренка», м. Київ
Цукровий дiабет (ЦД) є однiєю з найактуальнiших проблем сучасної медицини.
Значне розширення вiкових меж його виникнення, рання поява ускладнень, високий
вiдсоток iнвалiдизацiї та смертностi хворих
видiляють ЦД у якостi першочергових прiоритетiв нацiональних програм охорони здоров’я всiх країн. На сьогоднi в Українi налiчується 7931 хворих на ЦД I типу у вiцi
0–17 рокiв (0,93 на 1000 вiдповiдного населення); серед них 4549 дiтей до 14 рокiв та
3382 пiдлiткiв. У 2007 роцi вперше виявлено
779 дiтей та 225 пiдлiткiв, що захворiли на
ЦД. Поширенiсть ЦД серед дiтей до 14 рокiв
в 2007 роцi становила 0,69 на 1000 дитячого
населення (0,59 — у 2001 р.), серед пiдлiткiв — 1,75 на 1000 вiдповiдного населення
(1,4 — у 2001 р.). Зросла i захворюванiсть
на ЦД з 0,09 (2001 р.) до 0,12 (2007 р.) серед
дiтей до 14 рокiв та з 0,1 (2001 р.) до 0,12
(2007 р.) серед пiдлiткiв [1].
Основним завданням при лiкуваннi хворого на ЦД є вибiр та використання оптимальної схеми iнсулiнотерапiї з метою досягнення стiйкої компенсацiї захворювання
при мiнiмалiзацiї ризику виникнення гiпоглiкемiчного стану [2].
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Численнi дослiдження стосовно контролю ЦД та виникнення його ускладнень довели, що належний метаболiчний контроль
дозволяє знизити частоту та затримати розвиток пiзнiх ускладнень ЦД 1 типу. Цього досягають призначенням хворим базисноболюсної схеми уведення iнсулiну, яка передбачає уведення iнсулiну короткої дiї перед кожним основним прийомом їжi та iнсулiну пролонгованої дiї 1–3 рази на добу.
В той самий час застосування такої схеми iнсулiнотерапiї збiльшує ризик виникнення гiпоглiкемiї протягом дня i ночi, що зумовлено фармакодинамiчними властивостями традицiйного НПХ-iнсулiну та iнсулiну
короткої дiї. Протягом дiї НПХ iнсулiну спостерiгається пiк його концентрацiї в кровi
через 5–7 годин пiсля уведення, що може
зумовити розвиток гiпоглiкемiї. Крiм того,
термiн дiї цього iнсулiну не достатнiй для
пiдтримки бажаного рiвня глiкемiї протягом
ночi до ранку. Основними недолiками iнсулiну короткої дiї є: необхiднiсть уведення за
20–30 хвилин до прийому їжi, недостатнiй
пiк дiї та наявнiсть постпрандiальної гiперiнсулiнемiї.
5
Клiнiчна ендокринологiя
Останнiм часом розроблено аналоги iнсулiну пролонгованої та ультракороткої дiї,
якi дозволяють максимально точно вiдтворити фiзiологiчний профiль дiї iнсулiну.
Iнсулiн гларгiн (Лантус) — довгодiючий
аналог iнсулiну, одна iн’єкцiя на добу якого
забезпечує безпiковий 24-годинний базальний контроль глiкемiї.
Гларгiн був утворений шляхом рекомбiнантних ДНК-технологiй, а саме замiни
аспарагiну у 21 положеннi ланцюга А на
глiцин та приєднання двох остаткiв аргiнiну до С-кiнця ланцюга В у положеннi 31,
32, в результатi чого зменшилася розчиннiсть препарату у нейтральному середовищi пiдшкiрно-жирової клiтковини при фiзiологiчних значеннях pH. Лантус не потребує ресуспензування перед уведенням. Пiсля пiдшкiрного уведення препарат вступає
у реакцiю нейтралiзацiї з утворенням мiкропреципiтатiв, димерiв, мономерiв. Поступове проникнення мономерiв крiзь мембрану
капiлярiв забезпечує безпiковий та пролонгований профiль активностi.
Епайдра (глюлiзiн) — швидкодiючий iнсулiновий аналог ультракороткої дiї, який
досягає вищого пiку концентрацiї у кровi за
менший вiдрiзок часу у порiвняннi з iнсу-
лiнами короткої дiї. Бiльш швидка абсорбцiя iнсулiну забезпечена замiною аспарагiну
в положеннi 3 на лiзин та лiзину на глютамiнову кислоту в положеннi 29 ланцюга
В. Терапевтичний ефект препарата Епайдра
починається через 10-20 хвилин та продовжується до 3-5 годин з пiком дiї мiж 1 та 3
годинами пiсля iн’єкцiї, що бiльш адекватно
iмiтує нормальну вiдповiдь β-клiтин острiвцiв пiдшлункової залози на прийом їжi нiж
при уведеннi iнсулiну короткої дiї та покращує контроль постпрандiальної глiкемiї.
Результати багатьох зарубiжних та вiтчизняних дослiджень по використанню
аналогiв iнсулiну свiдчать про покращення метаболiчного контролю (НвА1C , глiкемiї натще, iндивiдуальних коливань глiкемiї протягом дня), зменшення випадкiв гiпоглiкемiї порiвняно з використанням iнсулiну НПХ у комбiнацiї з iнсулiнами короткої
дiї [3–6].
Метою цiєї роботи був порiвняльний
аналiз впливу комбiнацiї iнсулiнiв НПХ i короткої дiї з аналогами iнсулiну Лантус та
Епайдра на стан клiнiчної та метаболiчної
компенсацiї захворювання при базисно-болюснiй терапiї ЦД 1 типу у дiтей та пiдлiткiв.
МАТЕРIАЛИ ТА МЕТОДИ
В проспективному дослiдженнi брали
участь 88 хворих на ЦД 1 типу: 42 хлопчика
(середнiй вiк 12,4 ± 3,8 роки) та 46 дiвчаток
(11,9 ± 3,1 роки) з тривалiстю захворювання 6,6 ± 3,3 роки (вiд 0,7 до 14 рокiв).
Критерiї включення в дослiдження були наступними: вiк вiд 5 до 18 рокiв, тривалiсть захворювання вiд 7 мiсяцiв та бiльше, iндекс маси тiла (IМТ) до 30 кг/м2 , обiзнанiсть хворого з принципами самоконтролю захворювання, бажання та можливiсть
здiйснювати контроль глiкемiї. Дослiдження проводилося в дитячому вiддiленнi ДУ
«Iнститут ендокринологiї та обмiну речовин
iм. В. П. Комiсаренка АМН України».
Обстеженi хворi були розподiленi на двi
групи: в 1 групу (n = 45) увiйшли хворi,
якi отримували аналоги iнсулiну ультракороткої та тривалої дiї, в 2 групу (n = 43) —
6
iнсулiн НПХ та iнсулiн короткої дiї. Хворi 1 групи отримували у режимi базисно-болюсної терапiї iнсулiн гларгiн (Лантус 100 ОД/мл, «Санофi-Авентiс», Францiя)
1 раз на день, який уводили увечерi або
ранком, та глюлiзiн (Епайдра 100 ОД/мл,
«Санофi-Авентiс», Францiя), який уводили
за 5 хв. до основних прийомiв їжi 3–4 рази на день. Показання до переводу на аналоги iнсулiну хворого були наступними: неможливiсть досягти цiльового рiвня глiкемiї натще; схильнiсть до нiчних гiпоглiкемiй;
феномен «ранiшньої зорi», потреба в додаткових iн’єкцiях iнсулiну NPH; некомпенсований, нестабiльний перебiг захворювання;
дiти молодше 6 рокiв при лабiльному перебiгу захворювання.
Пацiєнти 2 групи отримували iнсулiн
НПХ та iнсулiн короткої дiї (Протофан НМ
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Клiнiчна ендокринологiя
мендованими ISPAD (International Society
for Pediatric and Adolescent Diabetes) — Консенсусом з основних принципiв лiкування
дiтей та пiдлiткiв, хворих на ЦД 1 типу
(табл. 2) [7].
100 ОД/мл та Актрапiд НМ 100 ОД/мл
«Ново Нордiск», Данiя) у режимi базисноболюсної терапiї. Показники лабораторних
даних у цих хворих наведенi у табл. 1.
Стан компенсацiї ЦД оцiнювався за критерiями ефективностi iнсулiнотерапiї, реко-
Т а б л и ц я 1
Показники метаболiчного контролю та клiнiчнi данi хворих
на цукровий дiабет 1 типу на момент включення в дослiдження
1 група (n = 45)
2 група (n = 43)
Глiкемiя натще
препрандiальна, ммоль/л
8,1 ± 0,5
8,2 ± 0,6
Глiкемiя
постпрандiальна, ммоль/л
10,8 ± 1,1
11,6 ± 1,4
Глiкемiя вночi, ммоль/л
8,2 ± 0,6
8,5 ± 0,7
HbA1c, % (стандарт DCCT)
9,0 ± 0,4
9,2 ± 0,6
Добова доза iнсулiну, ОД/кг
(базальна/болюсна)
0,97 ± 0,07
(0,47 ± 0,11 / 0,50 ± 0,09)
1,01 ± 0,08
(0,50 ± 0,07 / 0,51 ± 0,10)
Сумарна кiлькiсть
гiпоглiкемiй (число епiзодiв
на мiсяць у 1 хворого)
5,2 ± 0,3
4,8 ± 0,4
IМТ, кг/м2
26,8 ± 0,2
27,2 ± 0,3
Показник
Т а б л и ц я 2
Показники глiкемiї та глiкованого гемоглобiну у здорових дiтей та дiтей,
хворих на цукровий дiабет (ISPAD, 2000)
Дiти, хворi на ЦД
Показник
Здоровi дiти
Компенсацiя
Субкомпенсацiя
Декомпенсацiя
Глiкемiя натще або
препрандiальна,
ммоль/л
3,6–6,1
4,0–7,0
7,0–9,0
> 9,0
Глiкемiя постпрандiальна, ммоль/л
4,4–7,0
5,0–11,0
11,1–14,0
> 14,0
Глiкемiя
вночi, ммоль/л
3,6–6,0
не < 3,6
< 3,6 або > 9,0
< 3,0 або > 11,0
< 6,0
< 7,6
7,6–9,0
> 9,0
HbA1c, % (стандарт
DCCT)
Для зниження ризику розвитку гiпоглiкемiї пiд час переходу з iнсулiну НПХ на
гларгiн початкова доза Лантусу становила
80 % вiд сумарної дози iнсулiну НПХ, а доза
Епайдри була на 10 % меншою нiж актрапiду. Протягом тижня проводилася корекцiя
дози iнсулiну вiдповiдно профiлю глiкемiї
(визначення рiвня глюкози кровi 6–8 разiв
на день). В цей час здiйснювався контроль
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
набутих в школi дiабету навикiв пiдбору дози iнсулiну в залежностi вiд кiлькостi вуглеводiв в їжi. У 10 хворих була застосована
технологiя добового монiторування глюкози кровi (CGMS cold, Medtronic MiniMed,
США). За цей час ми намагалися досягти цiльових значень глюкози кровi натще та протягом дня. Згiдно з показниками метаболiчного контролю у 1 групi: вiсiм хворих зна-
7
Клiнiчна ендокринологiя
ходилися у станi компенсацiї, 27 — у станi
субкомпенсацiї, 10 — у станi декомпенсацiї;
у 2 групi: дев’ять хворих перебували у станi компенсацiї, 23 — у станi субкомпенсацiї,
11 — у станi декомпенсацiї.
Контроль вмiсту глiкованого гемоглобiну (DCA 2000+ «Bayer», Нiмеччина) здiйснювали до початку дослiдження та через 3 та 6 мiсяцiв спостереження. Самоконтроль рiвня глiкемiї здiйснювали за допомогою глюкометрiв «One touch Ultra® »
(Джонсон и Джонсон, США) 4–6 разiв на
день за домашнiх умов. Гiпоглiкемiя вважалася тяжкою при використаннi допомiжних
засобiв (уведення глюкагону, глюкози) та
легкою, коли не потребувала допомоги
стороннiх.
Статистичну обробку отриманих даних
проводили iз застосуванням непараметричних методiв дослiдження. Показники наведено у виглядi X ± SX , критерiєм достовiрностi вважався р < 0,05.
РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ
На початку дослiдження хворi обох груп
мали однаковi показники метаболiчного
контролю ЦД, добової потреби в iнсулiнi та
частоту виникнення гiпоглiкемiчних станiв.
Пiсля переводу на аналоги iнсулiну Лантус та Епайдра в схемi базисно-болюсної терапiї практично усi хворi вiдзначали полiпшення самопочуття. Шестеро хворих не
вiдзначили нiяких змiн, четверо хворих вiдмiтили помiрну болiснiсть при уведеннi iнсулiну Лантус, проте не вiдмовились вiд його
подальшого застосування.
Рiвень глiкемiї натще iстотно знизився
у хворих 1 групи i вже через три мiсяцi дослiдження дорiвнював 6,4 ± 0,7 ммоль/л та
майже наблизився до цiльового через шiсть
мiсяцiв — 6,2 ± 0,5 ммоль/л. Рiвнi постпрандiальної глiкемiї у хворих 1 групи через
три (7,5 ± 0,8 ммоль/л, Р < 0,05) та шiсть
(7,1 ± 0,7 ммоль/л, Р < 0,05) мiсяцiв дослiдження статистично зменшилися порiвняно
з початковими (10,8 ± 1,1 ммоль/л) i показниками хворих 2 групи (8,6 ± 0,7ммоль/л).
Показники глiкемiї протягом ночi у хворих
1 групи майже дорiвнювали показникам глiкемiї натще, тобто протягом ночi у бiльшостi хворих, якi отримували Лантус, рiвень
глiкемiї був незмiнним i статистично нижчим (6,3 ± 0,7 ммоль/л — через три мiсяцi, Р < 0,05 та 6,4 ± 0,8 ммоль/л — через
шiсть мiсяцiв, Р < 0,05) нiж на початку дослiдження.
У хворих 2 групи усi вище наведенi показники через три та шiсть мiсяцiв спостереження також були нижчими за початковi,
проте цi змiнi не були вiрогiдними.
8
Рiвень глiкованого гемоглобiну знизився у хворих обох груп, проте тiльки через шiсть мiсяцiв вiд початку дослiдження
рiвень HbA1c мав тенденцiю до зниження
у хворих 1 групи (9,0 ± 0,4 % на початку
спостереження; 8,0 ± 0,3 % — через шiсть
мiсяцiв, Р < 0,1).
Через шiсть мiсяцiв спостереження серед хворих 1 групи iстотно збiльшилася
кiлькiсть хворих, якi перебували у стадiї
компенсацiї захворювання (з 8 до 19), лише
один хворий залишився у стадiї декомпенсацiї; 25 — перебували у стадiї субкомпенсацiї.
У хворих 2 групи через шiсть мiсяцiв у стадiї
компенсацiї перебували 11 дiтей, субкомпенсацiї — 29, декомпенсацiї — 3.
Середньодобова потреба в iнсулiнi у хворих обох груп на початку дослiдження
не вiдрiзнялася мiж собою. Цей показник у хворих 1 групи протягом спостереження зменшився з 0,97 ± 0,07 Од/кг
до 0,88 ± 0,08 Од/кг за рахунок як базального так i болюсного iнсулiну. Середньодобова потреба в iнсулiнi у хворих 2 групи залишилася майже незмiнною протягом термiну спостереження. Дози базального i болюсного iнсулiну так само залишилися у рiвних
спiввiдношеннях.
У групi хворих, якi отримували аналоги iнсулiну, нiхто не потребував ранiшньої
iн’єкцiї iнсулiну (о 6 годинi ранку), в той час
як у групi хворих, якi отримували НПХ i iнсулiн короткої дiї, вiсiм хворих отримували
додаткову iн’єкцiю iнсулiну короткої дiї.
Важливим показником ефективностi лiкування є частота виникнення гiпоглiкемiПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Клiнiчна ендокринологiя
чних станiв. Частота гiпоглiкемiй у хворих
1 групи суттєво знизилася i через 3 мiсяцi дорiвнювала 3,1 ± 0,3 випадки на мiсяць
у одного хворого та через шiсть мiсяцiв —
1,7 ± 0,4 випадки (Р < 0,05 вiдносно даних
на початку дослiдження та вiдносно частоти розвитку гiпоглiкемiчних станiв у хворих
2 групи) за рахунок значного зниження гiпоглiкемiй протягом ночi. У хворих 1 групи
не спостерiгались тяжкi гiпоглiкемiї, усi гiпоглiкемiчнi стани були легкими, самостiйно
проходили пiсля додаткового прийому їжi.
У хворих та їх батькiв зникли страхи щодо
можливостi виникнення гiпоглiкемiї вночi,
їх сон став бiльш спокiйним. У хворих 2 групи кiлькiсть гiпоглiкемiй майже не змiнилася, проте у деяких хворих їх стало менше
за рахунок зниження вечiрньої дози базального iнсулiну та додаткової iн’єкцiї iнсулiну
короткої дiї у ранковий час. За шiсть мiсяцiв спостереження вiдмiчено чотири випадки тяжкої гiпоглiкемiї у хворих цiєї групи.
Т а б л и ц я 3
Показники метаболiчного контролю та клiнiчнi данi хворих
на цукровий дiабет 1 типу в динамiцi спостереження
1 група (n = 45)
Показник
2 група (n = 43)
3 мiс.
6 мiс.
3 мiс.
6 мiс.
Глiкемiя натще або
препрандiальна,
ммоль/л
6,4 ± 0,7*
6,2 ± 0,5*
6,7 ± 0,7
7,2 ± 0,6
Глiкемiя постпрандiальна, ммоль/л
7,5 ± 0,8*
7,1 ± 0,7* ***
8,5 ± 1,0
8,6 ± 0,7
Глiкемiя
вночi, ммоль/л
6,3 ± 0,7*
6,4 ± 0,8*
7,5 ± 0,9
7,2 ± 0,5
HbA1c, % (стандарт
DCCT)
8,4 ± 0,5
8,0 ± 0,3**
8,8 ± 0,4
8,9 ± 0,4
Добова доза
iнсулiну ОД/кг
(базальна/болюсна)
0,89 ± 0,10
(0,41 ± 0,08 /
0,48 ± 0,06)
0,88 ± 0,08
0,42 ± 0,10 /
0,46 ± 0,07)
0,97 ± 0,11
(0,49 ± 0,10 /
0,49 ± 0,07)
0,99 ± 0,07
(0,48 ± 0,09 /
0,51 ± 0,12)
Сумарна кiлькiсть
гiпоглiкемiй (число
епiзодiв на мiсяць
у одного хворого)
3,1 ± 0,3
1,7 ± 0,4*†
4,2 ± 0,2
3,9 ± 0,5
IМТ, кг/м2
26,7 ± 0,3
26,6 ± 0,2
27,0 ± 0,1
27,3 ± 0,2
П р и м i т к а. * Р < 0,05 — вiрогiднiсть змiн вiдносно даних на початку дослiдження по данiй групi
показникiв; ** Р < 0,1 — тенденцiя до змiн вiдносно даних на початку дослiдження по данiй групi
показникiв; *** Р < 0,1 — тенденцiя до змiн вiдносно даних у 2 групi; † Р < 0,05 — вiрогiднi змiни
вiдносно даних у 2 групi.
Слiд зазначити, що хворi дiти i пiдлiтки
обох груп регулярно проводили вимiрювання цукру кровi, а також самостiйно коригували дозу iнсулiну в залежностi вiд фiзичної активностi, режиму харчування тощо. За час спостереження за хворими не було виявлено будь-яких негативних проявiв,
у тому числi алергiчних реакцiй на уведення iнсулiнiв та аналогiв. Не спостерiгалося
прогресування хронiчних ускладнень ЦД.
Впродовж шести мiсяцiв спостереження за
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
хворими, переведеними на аналоги iнсулiну,
вiдмiчався бiльш стабiльний перебiг дiабету у хворих, покращення стану вуглеводного обмiну, зниження кiлькостi необґрунтованих гiперглiкемiй, що зрештою вiдобразилося i на емоцiйному станi пацiєнтiв (данi
щоденних опитувань), дiти стали бiльш зiбраними, спокiйними. Режим дня, вибiр часу прийому їжi стали бiльш вiльними та гнучкими. Iндекс маси тiла хворих, якi отримували аналоги iнсулiну не змiнився.
9
Клiнiчна ендокринологiя
ВИСНОВКИ
1. Порiвняльний аналiз використання
базисно-болюсного режиму iнсулiнотерапiї
з традицiйними НПХ-та iнсулiнами короткої дiї iз аналогiчним режимом iнсулiнотерапiї аналогами iнсулiну (Лантус та Епайдра) у хворих на цукровий дiабет I типу
дiтей та пiдлiткiв з вiдповiдними метаболiчними параметрами свiдчить, що комбiнацiї аналогiв iнсулiну тривалої та ультракороткої дiї (Лантус та Епайдра) дозволяють максимально наблизитися до вiдтворення фiзiологiчної схеми коливань iнсулiну в органiзмi хворої дитини, значно покращити по-
казники глiкемiчного контролю, знизити рiвень глiкованого гемоглобiну i наблизитися
до цiльових рiвнiв коливань глiкемiї протягом доби.
2. Зменшення коливань глiкемiї i виникнення гiпоглiкемiчних станiв пов’язано
з безпiковим профiлем дiї аналогу iнсулiну
тривалої дiї Лантус.
3. Стабiлiзацiя показникiв метаболiчного контролю в кiнцевому рахунку призводить до покращення якостi життя хворого
та зниженню ризику виникнення можливих
ускладнень цукрового дiабету.
ЛIТЕРАТУРА
1. Довiдник дитячого ендокринолога за 2007
рiк [Текст]. — К., 2008. 105 с.
2. Дедов И. И. Сахарный диабет у детей и подростков [Текст] / И. И. Дедов, Т. Л. Кураева, В. А. Петеркова
/ Руководство для врачей. — М.: [б. и.]. — 2002.
3. Lantus® (insulin glargine) EMEA Summary of
Product. Charactericterics [Text]. — 2002.
4. Mc Keage K. Insulin glargine: a review of its therapeutic use as a long-acting agent for the management
of type 1 and 2 diabetes mellitus [Text] / K. Mc Keage,
K. L. Goa // Druda.. — 2001. Vol. 61, № 11. — P. 1599–
1624.
5. Less hypoglycemia with insulin glargine in intensive
insulin therapy for type 1 diabetes [Text] / R. E. Ratner,
I. B. Hirsh, J. L. Neifing [et al.] // Diabetes Care. — 2000.
Vol. 23, № 5. — P. 639–643.
6. Большова О. В. Застосування аналогiв iнсулiну
короткої та продовженої дiї у дiтей та пiдлiткiв, хворих на цукровий дiабет 1 типу [Текст] / О. В. Большова, О. Я. Самсон // Пробл. ендокрин. патол. — 2007. —
№ 4. — C. 11–15.
7. International Society for Paediatric and Adolescent Diabetes. ISPAD consensus guidelines for the management of Type 1 diabetes mellitus in children and adolescents [Text] // PGF Swift (ed.). The Netherlands: Medforum. — 2000.
ЗАСТОСУВАННЯ АНАЛОГIВ IНСУЛIНУ УЛЬТРАКОРОТКОЇ
ТА ТРИВАЛОЇ ДIЇ У ПОРIВНЯННI IЗ ТРАДИЦIЙНИМИ НПХ- ТА IНСУЛIНАМИ
КОРОТКОЇ ДIЇ В БАЗИСНО-БОЛЮСНIЙ ТЕРАПIЇ ДIТЕЙ I ПIДЛIТКIВ,
ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДIАБЕТ 1 ТИПУ
Большова О. В., Самсон О. Я., Музь В. А., Вишневська О. А.
ДУ «Iнститут ендокринологiї та обмiну речовин iм. В. П. Комiсаренка», м. Київ
В статтi наведено данi клiнiчного обстеження та порiвняльний аналiз показникiв глiкемiчного контролю двох груп дiтей та пiдлiткiв, хворих на цукровий дiабет 1 типу (88 осiб): перша
група знаходилась на базисно-болюснiй iнсулiнотерапiї аналогами iнсулiну Лантус та Епайдра,
а друга — на базисно-болюснiй терапiї традицiйними НПХ- та iнсулiнами короткої дiї. Показано,
що використання аналогiв iнсулiну Лантус та Епайдра в базисно-болюснiй схемi iнсулiнотерапiї цукрового дiабету 1 типу дозволяє максимально наблизитися до вiдтворення фiзiологiчних
коливань iнсулiну в органiзмi хворої дитини, значно покращити показники метаболiчного контролю, знизити рiвень глiкованого гемоглобiну та частоту гiпоглiкемiй, що в кiнцевому рахунку
призводить до зниження ризику виникнення дiабетичних ускладнень.
Ключовi
Епайдра.
10
с л о в а: дiти, пiдлiтки, цукровий дiабет 1 типу, аналоги iнсулiну, Лантус,
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Клiнiчна ендокринологiя
ИСПОЛЬЗОВАНИЕ АНАЛОГОВ ИНСУЛИНА УЛЬТРАКОРОТКОГО
И ПРОДОЛЖИТЕЛЬНОГО ДЕЙСТВИЯ В СРАВНЕНИИ
С ТРАДИЦИОННЫМИ НПХ — И ИНСУЛИНАМИ КОРОТКОГО ДЕЙСТВИЯ
В БАЗИСНО-БОЛЮСНОЙ ТЕРАПИИ ДЕТЕЙ И ПОДРОСТКОВ,
БОЛЬНЫХ САХАРНЫМ ДИАБЕТОМ 1 ТИПА
Большова Е. В., Самсон О. Я., Музь В. А., Вешневская О. А.
ГУ «Институт эндокринологии и обмена веществ им. В. П. Комиссаренко АМН Украины», г. Киев
В статье приведены данные клинического наблюдения и сравнительный анализ показателей
гликемического контроля двух групп детей и подростков, больных сахарным диабетом 1 типа
(88 человек): первая группа находилась на базисно-болюсной инсулинотерапии аналогами инсулина Лантус и Эпайдра, а другая — на базисно-болюсной терапии традиционных НПХ — и инсулинами короткого действия. Показано, что использование аналогов инсулина Лантус и Эпайдра
в базисно-болюсной схеме инсулинотерапии сахарного диабета 1 типа позволяет максимально
приблизится к воспроизведению физиологических колебаний инсулина в организме больного
ребенка, значительно улучшить показатели метаболического контроля, снизить уровень гликированного гемоглобина и частоту гипогликемий, что в конечном итоге приводит к снижению
риска диабетических осложнений.
Ключевые
Лантус, Эпайдра.
с л о в а: дети, подростки, сахарный диабет 1 типа, аналоги инсулина,
THE USAGE OF ULTRA-ACTION AND PROLONGED INSULIN ANALOGS AS
COMPARED TO THE CONVENTIONAL NPH AND SHORT-ACTION INSULINS IN
THE BASIC-BOLUS THERAPY OF CHILDREN AND ADOLESCENTS WITH
DIABETES MELLITUS TYPE 1
O. V. Bolshova, O. Ya. Samson, V. A. Muz, O. A. Vishnevskaya
SI «V. P. Komissarenko Institute of Endocrinology and Metabolism of the AMS of Ukraine», Kyiv
The present paper provides the data on a clinical study and a comparative estimation of glycemic
control indices in 2 groups of 88 children and adolescents affected with diabetes mellitus type 1. The
basic-bolus insulin therapy with Lantus and Apidra analogs was applied to the first group, the second
group was treated with conventional HPH and short-action insulins of the basic-bolus therapy. The use
of Lantus and Apidra insulins according to the basic-bolus scheme for treating diabetes mellitus type 1
allows a substantional restoration of physiological insulin fluctuations in sick organism, a considerable
increase in metabolic control indices and lowered the level of glycemic hemoglobin and glycemia cases
which is indicative of a reduced risk of diabetic complications.
K e y w o r d s: children, adolescents, type 1 diabetes mellitus, insulin analogs, Lantus, Apidra.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
11
УДК 616.379–008.64:617.586:616–001.4–039.22
РОЛЬ ПРОТЕИНКИНАЗ А и G В ДЕТЕРМИНАЦИИ ИСХОДА
РАНЕВОГО ПРОЦЕССА ПРИ САХАРНОМ ДИАБЕТЕ 2 ТИПА
Баринова М. Э.
Донецкий государственный медицинский университет им. М. Горького
Известно, что развитие дисрегенераторного синдрома при сахарном диабете (СД)
ассоциировано со снижением активности
сигнального пути эндотелиальная NO-синтаза — NO — протеинкиназа G (eNOSNO-ПкG) на фоне доминирования эффектов фосфолипаз и Са2+ -зависимой сигнализации [3]. Одним из перспективных направлений в восстановлении баланса между указанными системами является коррекция статуса модулирующих трансдукторных систем, к которым относится, в частности, протеинкиназа А (ПкА) [5]. Имеющийся опыт использования модуляторов активности данного фермента [2] свидетельствует о достаточно высокой терапевтической
эффективности препаратов данной фармакологической группы при СД 2 типа. Более того, применение метформина и других
препаратов, повышающих уровень цАМФ
и активность ПкА в клетках-мишенях, сопровождается нивелированием явлений эн-
дотелиальной дисфункции. Данный факт
связан как с метаболическими эффектами
повышения активности ПкА, так и с модулирующими влияниями данного фермента на активность eNOS-NO-ПкG сигнального пути [8]. Однако фактический материал, касающийся состояния сигнальной системы eNOS-ПкG и возможности модуляции
его различных звеньев со стороны ПкА при
синдроме диабетической стопы, отсутствует. Кроме того, учитывая роль эндотелиальной дисфункции в нарушении течения раневого процесса, особого интереса заслуживает анализ различий в состоянии и динамике
описанных трансдукторных систем.
Целью данной работы стало изучение
модулирующих эффектов ПкА на эффективность работы сигнальных систем, запускаемых при активации фосфолипазы
С (ФЛС) и eNOS у больных СД 2 типа с различным исходом воспалительно-репаративного процесса на нижних конечностях.
МАТЕРИАЛЫ И МЕТОДЫ
Проанализированы результаты лечения
гнойно-некротического поражения нижних
конечностей у 36 больных СД 2 типа с нейропатической и смешанной формами син12
дрома диабетической стопы. Обследовано
16 мужчин и 20 женщин в возрасте от
20 до 78 лет (в среднем 62,3 ± 6,5 года). Длительность заболевания СД состаПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Клiнiчна ендокринологiя
вила 10,5 ± 3,2 года. У 22 (61,1 %) пациентов вскрытие флегмоны с последующим
иссечением нежизнеспособных тканей способствовало заживлению раны в течение 24–
30 дней (1 группа). У 14 (43,8 %) пациентов
в процессе лечения возникла необходимость
выполнения многоэтапной некрэктомии локальных очагов вторичного некроза и имело место длительное, свыше одного месяца,
течение раневого процесса (2 группа). Больные обследованы при поступлении в стационар, через 3–5, 10–14 и 30 суток после стандартной терапии.
Анализ состояния внутриклеточных
сигнальных систем проводили в тесте in
vitro с индуцированной агрегацией тромбоцитов [1]. Учитывая изменения адренореактивности, имеющие место у больных
синдромом диабетической стопы, в качестве индуктора агрегации использовали
клофелин. Выбор в качестве объекта исследования тромбоцитов (Тц) был обоснован широкой экспрессией рецепторов
(в том числе α2-адренорецепторов) и высокой активностью eNOS, что позволяет экстраполировать полученные данные
в отношении механизмов внутриклеточной регуляции других клеток, в частности
эндотелиоцитов.
Для оценки состояния внутриклеточной
сигнальной системы eNOS-ПкG и тестирования модулирующих эффектов ПкА использовали ингибиторный анализ.
В контрольной серии к суспензии тромбоцитов добавляли 0,1 мл физиологического раствора. В I серии в пробы вводили
50, 100, 150 и 200 мкМ клофелина, строили
кривую доза-ответ и определяли концентрацию регулятора, вызывающую 50 % агрегацию тромбоцитов (ЕС50 ).
Во II серии в суспензию тромбоцитов
кроме клофелина добавляли L-нитроаргинин метиловый спирт (L-NAME) для ингибирования eNOS, при этом изменение агрегации тромбоцитов отражало реальную активность фермента.
Оценку состояния ПкА проводили
в III серии с использованием форсколина (15 мкМ), обеспечивающего стимуляцию внутриклеточной сигнальной системы аденилатциклаза-цАМФ-ПкА, и Н-89
(1 мкМ) — селективного ингибитора ПкА.
Изменение агрегации тромбоцитов при комбинации клофелин + модулятор активности
ПкА использовали для трактовки активности фермента и его модулирующего воздействия на систему eNOS-ПкG. В III серии
экспериментов проводили оценку модулирующего влияния ПкА на ПкG (на фоне
выключения eNOS при добавлении в суспензию тромбоцитов L-NAME).
Агрегацию и дезагрегацию тромбоцитов
регистрировали модифицированным методом G. Born путем измерения оптической
плотности светового потока, проходящего
через суспензию клеток, на спектрофотометре СФ-46. Результаты выражали в процентах относительно агрегации тромбоцитов с клофелином [1]. Контрольную группу
составили 10 практически здоровых мужчин и женщин соответствующего возраста.
Статистический анализ полученных
данных проводили с использованием программы MedStat. Количественные признаки
с нормальным распределением представлены как X ± SX . Для оценки достоверности
разницы между группами использовали tкритерий Стьюдента для равных дисперсий. Достоверными считали различия при
р < 0,05.
РЕЗУЛЬТАТЫ И ИХ ОБСУЖДЕНИЕ
Как показали предварительные исследования in vitro, концентрация клофелина,
обеспечивающая 50 % агрегацию тромбоцитов (ЕС50 ) у здоровых людей, находилась
в пределах 60,4 ± 1,1 мкМ. Введение ингибитора и стимулятора ПкА вело к соот-
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
ветствующему повышению на 7,6 ± 0,38 %
либо снижению на 16,9 ± 0,82 % клофелин-индуцированной агрегации тромбоцитов (p < 0,05). Более высокая величина эффекта форсколина на клофелин-индуцированную агрегацию тромбоцитов отражает
13
Клiнiчна ендокринологiя
Т а б л и ц а 1
Влияние модуляторов эндотелиальной NO-синтазы и протеинкиназы А на
агрегационный ответ тромбоцитов, инкубированных in vitro с клофелином,
в динамике заживления ран стопы у пациентов 1 группы
Сахарный диабет 2 типа
Условия
инкубации
Контроль
до лечения
через 3–5
дней
через 10–14
дней
через 1 мес.
1. Клофелин +
Н89
+7, 6 ± 0, 38*
+2, 2 ± 0, 33†††
+3, 7 ± 0, 28††‡
+7, 28 ± 0, 42*‡‡
+7, 57 ± 0, 29*
2. Клофелин +
Форсколин
−16, 9 ± 0, 82*
−9, 4 ± 0, 51*††
−11, 6 ± 0, 6†‡
−13, 4 ± 0, 86*†
−15, 7 ± 0, 33‡
3. Клофелин +
L-NAME
+20, 25 ± 1, 42**
+7, 23 ± 0, 36*†††
+9, 27 ± 0, 44*†††
+12, 63 ± 0, 71*††‡
+13, 07 ± 1, 23*††
4. Клофелин +
L-NAME+ Н89
+24, 31 ± 0, 64**
+8, 94 ± 0, 48*†††
+12, 24 ± 1, 2*†††‡
+17, 58 ± 1, 12*†‡‡
+17, 67 ± 1, 36*†
5. Клофелин +
L-NAME+
Форсколин
+10, 4 ± 0, 71*
+2, 03 ± 0, 32††
+2, 6 ± 0, 49†
+4, 03 ± 0, 38
+4, 97 ± 0, 51
П р и м е ч а н и е.
1) результаты приведены в виде изменения агрегации по отношению к 50 % агрегации тромбоцитов,
вызванной клофелином (в %);
2) достоверность отличий агрегации тромбоцитов по отношению к показателю при инкубации только
с клофелином: * — p < 0,05; ** — p < 0,01; *** — p < 0,001;
3) † — отражает достоверность отличий показателей в 1 группе от таковых в контроле;
4) ‡ — достоверность изменения показателя в динамике наблюдения.
резервные возможности фермента, а также
обеспечивает включение ПкА-независимых
эффектов цАМФ, в частности с участием
Epac-трансдукторного пути. Для расшифровки влияния ПкА на систему eNOS-NOПкG, изучили эффекты модулятора фермента на фоне инкубации тромбоцитов одновременно с клофелином и L-NAME. Добавление L-NAME усиливало индуцированную клофелином агрегацию тромбоцитов
на 20,25 ± 1,42 % (p < 0,01). Данная величина, по сути, отражает базальную активность eNOS. Введение Н-89 ингибитора
ПкА повышало индуцированную агрегацию
тромбоцитов еще на 4,06 ± 0,28 %, тогда
как форсколин отменял эффект L-NAME
на 9,85 ± 0,57 % (p < 0,05). Эти параметры
позволяют оценить модулирующее влияние
ПкА на NO-зависимый сигнальный путь,
конечным трансдуктором которого является ПкG.
На момент поступления в стационар
обнаружено изменение адренореактивности
у пациентов 1 и 2 групп. Судя по ЕС50 , сенситивность α-адренорецепторов менялась
14
соответственно в 2 и 2,5 раза по сравнению
с таковой у здоровых лиц (p < 0,001). При
этом было зарегистрировано снижение активности ПкА и ее модулирующего влияния на eNOS-NO-ПкG сигнальный путь. Об
этом свидетельствовало уменьшение амплитуды эффектов Н-89 и форсколина у всех
пациентов с синдром диабетической стопы
при наличии выраженных межгрупповых
различий (табл. 1). Так, в 1 группе эффекты Н89 и форсколина были, соответственно, в 3,4 и 1,8 раза ниже, чем у здоровых
людей. Влияние ингибитора и стимулятора
ПкА во 2 группе оказалось, соответственно, в 3,2 и 2,1 раза ниже контрольных значений (p < 0,001) и недостоверно отличалось от таковых в 1 группе. Закономерным
при этом оказалось снижение активности
eNOS, более выраженное во 2 группе. Эффект L-NAME в 1 и 2 группах был, соответственно, в 2,8 и 7,4 раза ниже показателя в контроле (p < 0,001). На фоне ингибирования eNOS добавление Н-89 практически не оказывало влияния на агрегацию
тромбоцитов как в 1, так и во 2 группах,
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Клiнiчна ендокринологiя
Т а б л и ц а 2
Влияние модуляторов eNOS и ПкА на агрегационный ответ тромбоцитов,
инкубированных in vitro с клофелином, у пациентов с длительно
незаживающими ранами стопы у пациентов (2 группа)
Сахарный диабет 2 типа)
Условия
инкубации
Контроль
до лечения
через 3–5
дней
через 10–14
дней
через 1 мес.
1. Клофелин
+Н89
+7, 6 ± 0, 38*
+2, 33 ± 0, 17†††
+3, 07 ± 0, 22†††‡•
+3, 57 ± 0, 31††•
+3, 14 ± 0, 29††•
2. Клофелин +
Форсколин
−16, 9 ± 0, 82*
−7, 8 ± 0, 51*††
−8, 61 ± 0, 6*††•
−10, 1 ± 0, 86*†
−11 ± 0, 33*†•
3. Клофелин +
L-NAME
+20, 25 ± 1, 42**
+2, 22 ± 0, 36†††•
+2, 74 ± 0, 44†††•
4. Клофелин +
L-NAME + Н89
+24, 31 ± 0, 64**
+2, 8 ± 0, 48†††•
+2, 9 ± 1, 2†††•
+5, 84 ± 1, 12†‡•
+6, 86 ± 1, 36†•
5. Клофелин +
L-NAME
+Форсколин
+10, 4 ± 0, 71*
+3, 11 ± 0, 32†††
+2, 8 ± 0, 49††•
+4, 3 ± 0, 38†††•
+5, 0 ± 0, 51††
+5, 05±0, 71†††‡•• +6, 25 ± 1, 23*†††•
П р и м е ч а н и е.
1) результаты приведены в виде изменения агрегации по отношению к 50 % АТ, вызванной клофелином (в %);
2) достоверность отличий изменения АТ по отношению к показателю при инкубации только с клофелином: * — p < 0,05; ** — p < 0,01; *** — p < 0,001;
3) † — отражает достоверность отличий показателей во 2 группе от таковых в контроле;
4) ‡ — достоверность изменения показателя в динамике наблюдения;
5) • — достоверность различий между 1 и 2 группами.
что свидетельствует о выраженном угнетении модулирующих эффектов ПкА. В отличие от этого имело место сохранение резерва цАМФ-ПкА-зависимой модуляции трансдукции эффектов оксида азота. Так, использование форсколина вызывало достоверное снижение агрегации тромбоцитов на
5,83 % в 1 группе и на 6,11 % во 2 группе (по
сравнению с 9,85 % в контроле; p < 0,05),
подтверждая этот вывод. Полученные данные свидетельствуют о нарушении баланса
между сигнальными системами, контролирующими уровень внутриклеточного Са2+
у больных с синдромом диабетической стопы. На фоне нарушения адренореактивности и доминирования прокальциевых сигналов зарегистрировано выраженное снижение активности сигнальной системы eNOSNO-ПкG и ПкА. Последнее может быть обусловлено как нарушением инсулиновой регуляции экспрессии фермента, так и изменением экспрессии α-адренорецепторов и их
связи с лигандами.
На фоне проводимой терапии у пациентов 1 группы через 3-5 суток зарегиПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
стрировано снижение ЕС50 клофелина на
11,77 % по сравнению с предыдущим сроком наблюдения (p < 0,05), но, тем не менее, она оставалась на 57,33 % выше контроля (p < 0,01). Анализ состояния сигнальной системы eNOS-ПкG свидетельствовал о тенденции к восстановлению активности eNOS у пациентов 1 группы. Эффект
L-NAME на клофелин-индуцированную агрегацию тромбоцитов вырос на 28,22 %
(p < 0,05) по сравнению с таковым на момент госпитализации, хотя оставался в 2,2
раза ниже, чем у здоровых лиц (p < 0,001),
тем самым подтверждая сохранение низкой
активности eNOS. Параллельно этому отмечалось восстановление активности ПкА.
Агрегационный эффект Н-89 повысился на
68,18 % (р < 0,01) по сравнению с предыдущим сроком, хотя оставался практически в два раза ниже контроля (p < 0,001).
Судя по увеличению амплитуды эффекта
форсколина (который вырос на 23,4 % относительно показателя на момент госпитализации), у пациентов 1 группы имело место повышение экспрессии ПкА. О роли
15
Клiнiчна ендокринологiя
ПкА в модуляции внутриклеточных эффектов NO позволили судить результаты III серии экспериментов. Добавление Н-89 в инкубационную смесь, содержащую клофелин
и L-NAME, усиливало агрегацию тромбоцитов до 12,2 ± 0,65 (p < 0,05). Добавление
форсколина практически полностью нивелировало эффект L-NAME, что свидетельствует о стимулирующем влиянии на ПкG.
Эти данные свидетельствуют о компенсаторной роли ПкА в модуляции трансдукторных молекул, опосредующих эффекты NO
на клетки в условиях дефицита последнего. Учитывая роль цГМФ и ПкG в регуляции уровня внутриклеточного Са2+ , поддержании метаболических процессов и функционировании клеток мишеней, можно говорить о диагностической и прогностической
ценности раннего подъема активности ПкА
при лечении больных 1 группы. В отличие
от этого, у пациентов 2 группы сохранялось
нарушение адренореактивности. Изменение
активности eNOS носило недостоверный характер, а прирост активности ПкА оказался в два раза ниже, чем в 1 группе, что
определило появление межгрупповых различий как в отношении активности ПкА,
так и ее модулирующего эффекта на активность трансдукторов NO-зависимого пути (см. табл. 2).
Через 10–14 суток после начала лечения ЕС50 клофелина при исследовании
in vitro у пациентов 1 группы снизилась
до 80,8 ± 1,54 мкМ (на 14,9 % по сравнению с предыдущим сроком наблюдения;
p < 0,05), тем не менее оставаясь на 33,77 %
больше, чем у здоровых лиц (р < 0,01). Изменение адренореактивности было ассоциировано с существенным подъемом активности ПкА и eNOS-NO-Пк-G сигнальной системы. О повышении активности eNOS свидетельствовало усиление на 36,25 % агрегационного эффекта L-NAME. Параллельно
отмечалось увеличение реальной и резервной активности ПкА. Н-89 усиливал индуцированную клофелином агрегацию тромбоцитов на 7,28 % (то есть эффект Н-89
был практически в два раза выше такового
в предыдущий срок наблюдения; p < 0,001),
приближаясь к показателям у здоровых людей. Хотя дезагрегационный эффект фор16
сколина также вырос, он, тем не менее, был
на 20,7 % ниже контроля (p < 0,05). Отмечено усиление модулирующих эффектов Н89 и форсколина на сигнальную систему, запускаемую оксидом азота, даже в условиях
ингибирования эндогенной eNOS. Судя по
эффекту форсколина, сохранялось ограничение резервной мощности ПкА.
Отмеченная выраженная позитивная
динамика активности ПкА и системы eNOSПкG к 10-14 суткам была ассоциирована
с позитивной динамикой раневого процесса — развитием грануляций и активной эпителизацией раневой поверхности. Это может отражать роль трансдукторных систем
в оптимизации внутриклеточного гомеостаза, детерминации характера межклеточных
коопераций в ходе воспаления и репаративной регенерации тканей кожи. Биологический эффект активации ПкА и eNOS-ПкG
могут быть ассоциированы как с повышением уровня циклических нуклеотидов, регулирующих секреторную активность, пролиферацию и дифференцировку клеток, так
и с модулирующими эффектами на уровень
внутриклеточного Са2+ . Последнее может
способствовать ограничению ишемии и оксидативного повреждения клеток, митохондриальной дисфункции и апоптоза.
Характерно, что во 2 группе не было зарегистрировано значимой динамики показателей активности ПкА и сигнального пути
eNOS-ПкG. Несмотря на повышение активности ПкА на 16,29 % по сравнению с предыдущим сроком исследования, данный показатель более чем в два раза отличался от
такового в 1 группе. Эффект L-NAME вырос более значительно — на 36,25 % по отношению к таковому на 3-5 сутки исследования. Однако данный показатель был
практически в 2,5 раза ниже такового в 1
группе, что может отражать сохранение эндотелиальной дисфункции. Учитывая роль
NO в регуляции сосудистого тонуса, проницаемости и неоваскуляризации, зарегистрированный феномен стабильного угнетения
eNOS может объяснять слабое развитие грануляций и феномен «застывшей раны», наблюдаемый у этой категории больных.
Заживление ран у пациентов 1 группы
происходило в течение месяца после начаПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Клiнiчна ендокринологiя
ла лечения на фоне восстановления адренореактивности, хотя ЕС50 клофелина на
14,59 % отличалась от показателя у здоровых лиц (p < 0,05). Различия в системе внутриклеточной сигнализации между
больными 1 группы и контролем через четыре недели после лечения заключались в сохранении дефицита активности eNOS и резервной мощности ПкА (см. табл. 1). Нарушение заживления ран стопы у больных
2 группы происходило на фоне сохранения
выраженного нарушения адренореактивности: ЕС50 клофелина даже через один месяц
после лечения оставалась в 2,44 раза выше
показателя у здоровых людей. Изменения
адренореактивности во многом были связаны с сохранением глубоких нарушений в системе внутриклеточной сигнализации и полной резистентностью к проводимой терапии.
Отмечена лишь слабая динамика, асинхронность изменения и диссоциация активности
ПкА и eNOS-ПкG.
ВЫВОДЫ
1. Развитие раневого процесса при сахарном диабете 2 типа происходит на фоне
выраженного нарушения адренореактивности организма, повышения внутриклеточного Са2+ , глубокого угнетения внутриклеточной сигнальной системы эндотелиальная
NO-синтаза — протеинкиназа G и протеинкиназа А.
2. Процесс заживления ран при синдроме диабетической стопы ассоциирован с повышением протеинкиназы А, ее стимулирующим влиянием на NO-зависимую сигнальную систему и активацией эндотелиальной NO-синтазы, что способствовало восстановлению параметров регуляции внутриклеточного Са2+ и адренореактивности организма.
3. Нарушение заживления ран при синдроме диабетической стопы обусловлено резистентностью реакции внутриклеточных
сигнальных систем на проводимую медикаментозную терапию, проявляющейся слабой
динамикой активности протеинкиназы А и
эндотелиальной NO-синтазы.
4. Оценка активности протеинкиназы
А и ее модулирующих эффектов на систему
эндотелиальная NO-синтаза — протеинкиназа G может использоваться для прогнозирования течения раневого процесса и разработки индивидуальной тактики коррекции
нарушений метаболизма и течения раневого процесса у больных сахарным диабетом
2 типа.
ЛИТЕРАТУРА
1. Использование теста агрегации тромбоцитов in
vitro для оценки адренореактивности организма [Текст]
/ Э. Ф. Баринов, В. Н. Романенко, Н. Н. Бондаренко [и др.] // Лаб. диагностика. — 1999. — № 4. — С. 39–42.
2. Activation of the AMP-activated kinase by antidiabetes drug metformin stimulates nitric oxide synthesis in
vivo by promoting the association of heat shock protein 90
and endothelial nitric oxide synthase [Text] / B. J. Davis,
Z. Xie, B. Viollet, M. H. Zou // Diabetes. — 2006. —
Vol. 55, № 2. — P. 496–505.
3. Dinh T. L. A review of the mechanisms implicated
in the pathogenesis of the diabetic foot [Text] / T. L. Dinh,
A. Veves // Int. J. Low. Extrem. Wounds. — 2005, № 4. —
P. 154–159.
4. Lobmann R. Molecular fundamentals of wound
healing in diabetic foot syndrome [Text] / R. Lobmann,
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
G. Schultz, H. Lehnert // Med. Klin. — 2003. — Vol. 98. —
P. 292–301.
5. Shah D. I. Activation of protein kinase A improves vascular endothelial dysfunction [Text] / D. I. Shah,
M. Singh // Endothelium. — 2006. — Vol. 13, № 4. —
P. 267–277.
6. Sweitzer S. M. What is the future of diabetic wound
care? [Text] / S. M. Sweitzer // Diab. Educ. — 2006. —
Vol. 32. — P. 197–210.
7. Wyatt A. W. Modulation of the L-arginine/nitric oxide signalling pathway in vascular endothelial cells [Text]
/ A. W. Wyatt, J. R. Steinert, G. E. Mann // Biochem. Soc.
Symp. — 2004. — Vol. 71. — P. 143–156.
8. Zou M. H. Activation of the AMP-activated protein
kinase by the anti-diabetic drug metformin in vivo [Text]
/ M. H. Zou, S. S. Kirkpatrick, B. J. Davis // J. Biol.
Chem. — 2004. — Vol. 279, № 42. — P. 43940–43951.
17
Клiнiчна ендокринологiя
РОЛЬ ПРОТЕЇНКIНАЗ А I G В ДЕТЕРМИНАЦIЇ РЕЗУЛЬТАТУ
РАНОВОГО ПРОЦЕСУ ЗА УМОВ ЦУКРОВОГО ДIАБЕТУ 2 ТИПУ
Барiнова М. Е.
Донецький державнiй медичний унiверситет iм. М. Горького
Вивчено модулюючий ефект протеїнкiнази А на активнiсть сигнального шляху ендотелiальна NO-синтаза — NO — протеїнкiназа G за умов стимуляцiї α2-адренорецепторiв в динамiцi
загоєння (1 група) i пiд час розвитку синдрому тривалого негоєння ран стопи (2 група) у хворих на цукровий дiабет 2 типу. Показано, що розвиток синдрому дiабетичної стопи вiдбувається
на фонi порушення адренореактивностi, зниження активностi ендотелiальної NO-синтази, пригнiчення вказаного сигнального шляху i протеїнкiнази А. В 1 групi позитивний терапевтичний
ефект супроводжувався зростанням активностi протеїнкiнази А та її впливiв на протеїнкiназу
G з 3–5 доби, i на ендотелiальную NO-синтазу з 10–14 доби лiкування. У 2 групi толерантнiсть до терапевтичних заходiв була асоцiйована зi збереженням порушень адренореактивностi,
низької активностi протеїнкiнази А та ендотелiальної NO-синтази.
Ключовi
NO-синтаза.
с л о в а: синдром дiабетичної стопи, протеiнкiнази А та G, ендотелiальна
РОЛЬ ПРОТЕИНКИНАЗ А и G В ДЕТЕРМИНАЦИИ ИСХОДА
РАНЕВОГО ПРОЦЕССА ПРИ САХАРНОМ ДИАБЕТЕ 2 ТИПА
Баринова М. Э.
Донецкий государственный медицинский университет им. М. Горького
Изучен модулирующий эффект протеинкиназы А на эффективность работы сигнального
пути эндотелиальная NO-синтаза — NO- протеинкиназа G при стимуляции α2-адренорецепторов в динамике заживления (1 группа) и при развитии длительно незаживающих ран стопы
(2 группа) у больных сахарным диабетом 2 типа. Показано, что развитие синдрома диабетической стопы происходит на фоне нарушения адренореактивности и снижения активности эндотелиальной NO-синтазы, угнетения всех звеньев указанного сигнального пути, а также протеинкиназы А. В 1 группе позитивный терапевтический эффект сопровождался ростом активности
протеинкиназы А, а также ее влияния на протеинкиназу G с 3–5 суток и на эндотелиальную
NO-синтазу с 10–14 суток терапии. Во 2 группе толерантность к проводимой терапии была ассоциирована с сохранением нарушений адренореактивности, низкой активности протеинкиназы
А и эндотелиальной NO-синтазы.
К л ю ч е в ы е с л о в а: синдром диабетической стопы, протеинкиназы А и G, эндотелиальная NO-синтаза.
THE ROLE OF PROTEIN KINASE A AND G IN DETERMINATION OF WOUND
PROCESS OUTCOME IN PATIENTS WITH TYPE 2 DIABETES MELLITUS
M. E. Barinova
M. Gorky Donetsk National Medical University
The modulating effects of protein kinase A (PkA) on the efficacy of endothelial NO-sintase(eNOS)-Protein kinase G (PkG) signal systems under α2-adrenoreceptors activation in wound healing
(group 1) and in diabetic patients with non-healing wounds (group 2) were studied. Development of
diabetic foot syndrome was associated with altered adrenoreactivity, inhibition of eNOS, NO-PkGsignaling and PkA activity. In patients of group 1 a positive therapeutic effect was accompanied by
enhancement of PkA activity and its influence on PkG within 3–5 days as well as on eNOS within
10–14 days of the therapeutic measures. Tolerance to the therapy in patients of group 2 was due to
stable alteration of adrenoreactivity, low activities of PkA and eNOS.
K e y w o r d s: diabetic foot syndrome, protein kinase A and G. endothelial NO-sintase.
18
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
УДК 616.441–006:616–07
ДОБРОЯКIСНА ТИРЕОЇДНА ПАТОЛОГIЯ ТА РАК ЩИТОВИДНОЇ
ЗАЛОЗИ. ЯКIСТЬ ДIАГНОСТИКИ НА АМБУЛАТОРНОМУ ЕТАПI
Мужичук О. В., Афанасьєва Н. I.1 , Шевцов В. Г.1 , Мужичук В. В.2
1
Харкiвський державний медичний унiверситет;
ДУ «Iнститут медичної радiологiї iм. С. П. Григор’єва АМН України», м. Харкiв;
2
Харкiвський нацiональний унiверситет iм. Н. В. Каразiна
Зростання захворюваностi на тиреоїдний рак, що простежується останнiми роками [1], призвело до виникнення цiлої низки соцiально-економiчних та медичних проблем не тiльки в Українi, а й в iнших країнах свiту. В онкологiчнiй статистицi рак
щитовидної залози (РЩЗ) став самостiйною
статистичною одиницею, складаючи, в середньому, 1 — 2,2 % всiх злоякiсних новотворiв [2, 3].
Вважають, що у процесi онкогенезу,
зокрема тиреоїдного раку, є фоновi процеси, i хоча вони не є безпосереднiми попередниками пухлини з морфологiчної точки
зору, але сприяють злоякiснiй трансформацiї [4, 5]. Значною є роль гормонiв як модифiкувальних чинникiв онкогенезу у гормонозалежних органах, наприклад у щитовиднiй залозi [6].
Можна погоджуватись або не погоджуватись з авторами цих концепцiй, але сучасний перiод, що характеризується сукупним ефектом чинникiв спадкової схильностi, забруднення довкiлля, у тому числi дiєю
iонiзуючого випромiнювання, потребує детального розгляду процесiв перебiгу тиреоїдної патологiї, фонових процесiв, за яких
виникають тиреоїднi захворювання i рак,
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
а також розповсюдженостi прихованого раку, який може бути адекватним iндикатором
динамiчних змiн тиреоїдного раку за сучасних умов в Українi.
Цi обставини розглядаються як серйозний аргумент щодо розвитку раку щитовидної залози, як правило, в патологiчно змiненiй тиреоїднiй тканинi. Тому рiзним формам тиреоїдних захворювань можна вiдвести роль фонових процесiв, що в деяких випадках сприяють виникненню передракових
змiн у щитовиднiй залозi [5].
Оскiльки частота малiгнiзацiї поодиноких вузлiв щитовидної залози становить вiд
4 до 80 % [7], наявнiсть малiгнiзацiї до операцiї встановлюють у 65–72,5 % випадкiв,
а вузловi утворення у щитовиднiй залозi
маскують тиреоїдний рак [8], доречною є,
по-перше, тактика «активного» виявлення
тиреоїдної патологiї при профоглядах, що
дозволяє досягти 90,5 % дiагностики раннiх форм тиреоїдного раку [9] за широкого
застосування тонко- та товстоголкової пункцiйної бiопсiї [10]. По-друге, безгрунтовними є погляди на онкологiчну безпечнiсть
вузлового та багатовузлового зоба [11, 12].
Крiм того, iснують також особливостi виникнення i перебiгу аутоiмунного тиреоїдиту
19
Клiнiчна ендокринологiя
у зв’язку з його значним зростанням у населення України протягом останнiх десятирiч [13, 14]. I хоч аналогiчну тенденцiю
в країнi було вiдзначено ще в 1971–1975 роках [15], причини такого зростання остаточно ще не з’ясованi.
На думку провiдних фахiвцiв [16], тиреоїдит Хашiмото знаходиться на межi мiж пухлиноподiбними та суто пухлинними захворюваннями i в багатьох випадках є фоном,
на якому розвивається рак.
Про поєднання хронiчного аутоiмунного тиреоїдиту i раку щитовидної залози
повiдомляють Т. Т. Кондратьєва i спiвавт.
(2007) [17]. Аутоiмунний тиреоїдит був фоновим захворюванням у 15,9 % хворих на
диференцiйованi форми раку щитовидної
залози, у 6,6 — 88 % хворих фоновими захворюваннями були аденоми, кiсти та вузловi форми хронiчного неспецифiчного тиреоїдиту [18]. Пiдкреслюють [19], що поєднання аутоiмунного тиреоїдиту з раком вiдзна-
чається у 1,9 % загальної кiлькостi хворих,
оперованих з приводу тиреоїдної патологiї,
або у 9,4 — 28 % вiд оперованих з приводу
тиреоїдного раку. Серед оперованих з приводу солiтарних вузлiв i зоба Хашiмото рак
було знайдено у 25 — 32 %, причому зоб Хашiмото у поєднаннi з вузловим зобом, аденомою i/або аденокарциномою виявляють
удвiчi частiше, нiж у хворих з багатовузловим зобом [20]. Тому стає зрозумiлим, що вивчення фонових процесiв у щитовиднiй залозi, факторiв ризику виникнення i особливостей перебiгу тиреоїдного раку є важливим для розумiння як процесiв тиреоїдного канцерогенезу, так i для створення умов
щодо своєчасної дiагностики i адекватного
лiкування як доброякiсної тиреоїдної патологiї, так i самого раку.
Мета роботи — пiдвищення якостi дiагностики тироїдного раку серед осiб груп
ризику на амбулаторному етапi обстеження.
МАТЕРIАЛИ ТА МЕТОДИ
Нами детально вивчено вид доброякiсної патологiї щитовидної залози (ДПЩЗ),
на тлi якої у 210 хворих було морфологiчно
встановлено дiагноз диференцiйованого тиреоїдного раку.
На тлi вивчення медичних документiв
в обстежених пацiєнтiв аналiзували спектр
ДПЩЗ, з приводу якої їх спостерiгали
та/або лiкували за мiсцем проживання (до
хiрургiчного лiкування). Характер ДПЩЗ,
який було встановлено (переважно ендокринологами за мiсцем проживання) до хiрургiчного лiкування з приводу РЩЗ порiвнювали з таким, що знайшов своє морфологiчне
пiдтвердження пiсля дослiдження мiкропре-
паратiв видаленої злоякiсної пухлини та вивчення фону, на якому перебiгав рак.
Серед обстежених у всiх вiкових групах
переважали жiнки, кiлькiсть яких становила 181 особу, чоловiкiв було 29 (табл. 1), їх
спiввiдношення дорiвнює 1:6, що вiдповiдає
вiдомим даним.
Статистичнi розрахунки (похибка вiдсотка, вiрогiднiсть) проводили за методом
Стьюдента-Фiшера [21].
Як видно з табл. 1, значна частина хворих — 148 осiб (70,5 %) з дослiджуваної групи належали до вiкової групи 30–59 рокiв,
тобто переважали пацiєнти працездатного
вiку.
Т а б л и ц я 1
Розподiл обстежених хворих на доброякiсну патологiю
щитовидної залози за вiком та статтю
Вiк хворих, роки
Стать
< 20
20–29
30–39
40–49
50–59
60–69
70–79
Чоловiки
Жiнки
1
6
4
16
10
39
6
52
6
35
2
25
—
8
Разом
7
20
49
58
41
27
8
20
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Клiнiчна ендокринологiя
РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ
Майже усiх пацiєнтiв дослiджуваної групи — 205 осiб з 210 обстежених (97,6 %) —
ще до хiрургiчного втручання з приводу тироїдного раку лiкарi лiкували та/або спостерiгали за мiсцем проживання з приводу
ДПЩЗ (рiзнi форми зоба, АIТ, тиреотоксикоз та iн.) i лише у п’яти пацiєнтiв такої
патологiї ранiше не вiдзначалося. Спектр
ДПЩЗ, з приводу якої пацiєнтiв спостерiгали за мiсцем проживання, лiкували або не
лiкували, наведено в табл. 2.
Найчастiшою тиреоїдною патологiєю,
з приводу якої спостерiгали й лiкували цих
205 хворих до хiрургiчного лiкування та виявлення РЩЗ, був «вузловий зоб» — 110
випадкiв (53,7 %), причому з них тiльки 35
(31,8 %) пацiєнтiв лiкувалися, а 75 (68,2 %)
не лiкувалися. Друге мiсце серед ДПЩЗ посiдає «дифузний зоб» — 46 (22,4 %) хворих,
лише 9 з яких (19,6 %) лiкувалися за мiсцем
проживання.
До проведення хiрургiчного лiкування
«АIТ» був виявлений лише у семи (3,4 %)
випадках (4 хворих лiкували, 3 — нi).
З приводу «аденоми» спостерiгали й консервативно лiкували 2 (0,98 %) пацiєнтiв.
Дiагноз «гiперплазiя щитовидної залози»
за даними анамнезу був у 9 (4,4 %) хворих
(2 лiкували, 7 були пiд спостереженням).
Кiлькiсть пацiєнтiв з дiагнозом «гiпертиреоз» становила 24 (11,7 %), лiкування
проводили 18 пацiєнтам, шестеро не лiкувались. З приводу «кiсти» щитовидної залози спостерiгали одного (0,49 %) хворого,
у трьох пацiєнтiв не могли уточнити тиреоїдну патологiю, iз приводу якої їх лiкували.
Чотирьом пацiєнтам з неуточненою патологiєю лiкування не проводили.
Т а б л и ц я 2
Розподiл хворих на рак щитовидної залози
за видом доброякiсної патологiї залози (в анамнезi)
Лiкування доброякiсної тироїдної патологiї
до встановлення РЩЗ
Вид доброякiсної
тиреоїдної
патологiї
проводили
не проводили
абс.
Вiдсоток випадкiв,
похибка, % (Р ± р)
абс.
Вiдсоток випадкiв,
похибка, % (Р ± р)
АIТ
4
5,5 ± 2,7
3
2,3 ± 1,3
Аденома ЩЗ
2
2,7 ± 1,9
—
—
Гiперплазiя ЩЗ
2
2,7 ± 1,9
7
5,3 ± 1,9
Гiпертироз
18
24,7 ± 5
6
4,5 ± 1,8
Дифузний зоб
9
12,3 ± 3,8
37
28 ± 3,9
Кiста
—
—
1
0,7 ± 0,7
Вузловий зоб
35
47,9 ± 5,8
75
56,8 ± 4,3
Не описано
3
4,1 ± 2,3
4
3,0 ± 1,5
Разом
73
100
132
100
Таким чином, 132 пацiєнти (64,4 %) з наявнiстю ДПЩЗ в анамнезi, у яких згодом
виник РЩЗ, взагалi не лiкувались з приводу цiєї патологiї, хоча й були на диспансерПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
ному облiку, але обстежувались вкрай нерегулярно. Це свiдчить про вiдсутнiсть онкологiчної настороженостi у лiкарiв за мiсцем
проживання, у яких цi пацiєнти з спосте21
Клiнiчна ендокринологiя
рiгалися. Лише 73 хворих (35,6 %) отримували медикаментозну гормональну терапiю.
Таким чином, якiсть диспансерного нагляду
хворих їз ДПЩЗ за мiсцем проживання лишається низькою, 2/3 таких хворих взагалi
не отримували нiякого лiкування й обстежувалися украй нерегулярно.
Нами проаналiзовано тривалiсть iснування ДПЩЗ до встановлення дiагнозу
РЩЗ, що вiдображено в табл. 3.
Як видно з табл. 3, у 84 хворих (40 %) доброякiсна тиреоїдна патологiя iснувала дуже довго — п’ять i бiльше рокiв, у деяких випадках з дитинства, але бiльшiсть цих хворих не лiкувалися та/або не спостерiгали-
ся фахiвцями за мiсцем проживання зовсiм, або зверталися до лiкаря невчасно. У 53
(25,2 %) хворих тиреоїдна патологiя тривала менше шести мiсяцiв до встановлення дiагнозу РЩЗ, тобто в таких випадках це,
ймовiрно, було першим проявом неопластичного процесу, а «фонова» доброякiсна патологiя була виявлена тiльки морфологiчно
або мала мiсце швидка малiгнiзацiя доброякiсного процесу, що менш ймовiрно.
Таким чином, надто тривале iснування
доброякiсної вузлової патологiї щитовидної
залози за певного гормонального стану може бути промотором виникнення ти розвитку тиреоїдної неоплазiї.
Т а б л и ц я 3
Розподiл хворих iз поєднаною тиреоїдною патологiєю
за тривалiстю iснування тиреоїдної доброякiсної патологiї
до встановлення дiагнозу раку щитовидної залози
Кiлькiсть хворих
Час iснування
доброякiсної тиреоїдної
патологiї, мiс.
абс.
Вiдсоток випадкiв, похибка, %
(Р ± р)
<6
53
25,2 ± 3,0*
6–12
11
5,2 ± 1,5
13–18
21
10,0 ± 2,1
19–24
2
0,95 ± 0,67
25–30
14
6,7 ± 1,7
31–36
1
0,48 ± 0,48
37–42
14
6,7 ± 1,7
43–48
1
0,48 ± 0,48
49–54
9
4,3 ± 1,4
55–60
—
—
61–66
13
6,2 ± 1,7
66–72
1
0,48 ± 0,48
73–78
8
3,8 ± 1,3
> 78
62
29,5 ± 3,1*
Разом
210
100
П р и м i т к а. * — Вiдмiнностi вiрогiднi (p < 0,01) порiвняно з iншими термiнами.
22
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Клiнiчна ендокринологiя
Т а б л и ц я 4
Характер та частота фонової доброякiсної патологiї щитовидної залози
у хворих на рак щитовидної залози до та пiсля хiрургiчного лiкування
Вид доброякiсної
тиреоїдної
патологiї
До хiрургiчного лiкування
(з анамнезу)
Пiсля хiрургiчного лiкування
(за патологiчним вивченням)
абс.
Вiдсоток випадкiв,
похибка, % (Р ± р)
абс.
Вiдсоток випадкiв,
похибка, % (Р ± р)
7
3,3 ± 1,2
79
37,6 ± 3,3
156
74,3 ± 3,0
98
46,7 ± 3,4
Аденоми
2
0,95 ± 0,7
13
6,2 ± 1,7
Змiшана ДПЩЗ
—
—
11
5,2 ± 2,3
Гiперплазiя ЩЗ
9
4,3 ± 1,4
—
—
Гiпертиреоз
24
11,4 ± 2,2
9
4,3 ± 1,9
Не описано
7
3,3 ± 1,2
—
—
Вiдсутня
5
2,4 ± 1,0
—
—
210
100
210
100
АIТ
Колоїдний зоб
Разом
Привертає до себе увагу трансформацiя
частоти виявлення тiєї чи iншої доброякiсної тиреоїдної патологiї, що пiдтверджена
за патоморфологiчним висновком пiсля лiкування з приводу тиреоїдного раку, в порiвняннi з даними медичних документiв на
етапi до хiрургiчного лiкування (табл. 4).
Якщо за мiсцем проживання дiагноз АIТ було встановлено лише в 3,3 % випадкiв, то пiсля морфологiчного вивчення фону, на якому виник рак, цей показник зрiс бiльше, нiж
у 10 разiв — до 37,6 %. Вiдзначена гiпердiагностика за мiсцем проживання такої патологiї, як рiзнi форми зоба — 74 % до та
47 % пiсля хiрургiчного лiкування. Морфологiчнi данi щодо гiпертиреозу визначалися утричi рiдше, нiж в амбулаторних умова. Не виключено, що у частини хворих гiпертиреоз супроводжував АIТ. У таких випадках порушення функцiї щитовидної залози швидко компенсується пiд впливом тиреостатичної терапiї i може не виявляти-
ся морфологiчно. На дооперацiйному етапi
у 4 % визначали наявнiсть гiперплазiї щитовидної залози, що, зрозумiло, в жодному випадку не знайшло свого вiдображення
при гiстологiчному дослiдженнi. Очевидно,
в цих випадках патологiю морфологiчно було квалiфiковано як колоїдний зоб. У 5 %
випадкiв морфологiчно визначалась змiшана доброякiсна патологiя, дiагностика якої
на етапi до хiрургiчного лiкування, безумовно, утруднена.
Найголовнiше — це те, що лише у третини хворих фахiвцi за мiсцем проживання,
спостерiгаючи хворих з «ДПЩЗ» протягом
першого року, запiдозрили наявнiсть тиреоїдного раку. В решти пацiєнтiв протягом
перiоду спостереження (вiд одного до шести рокiв), очевидно, не використовували
всiх необхiдних методiв, якi здатнi дiагностувати розвиток тиреоїдної неоплазiї на тлi
ДПЩЗ, що iснує.
ВИСНОВКИ
1. Якiсть диспансерного нагляду та лiкування хворих iз доброякiсною патологiєю
щитовидної залози за мiсцем проживання
лишається низькою. Лише третина хворих
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
(35,6 %) отримували медикаментозну гормональну терапiю з приводу тiєї чи iншої доброякiсної тиреоїдної патологiї.
23
Клiнiчна ендокринологiя
2. Пацiєнтiв з довго iснуючою, нелiкованою доброякiсною патологiєю щитовидної
залози можна вважати групою ризику виникнення тиреоїдного раку.
3. Найчастiше диференцiйований тиреоїдний рак виникає та розвивається на фонi
колоїдного зоба (47 %) та аутоiмунного тиреоїдиту (38 %).
4. Комплексна дiагностика, спрямована
на своєчасне встановлення дiагнозу раку
щитовидної залози, повинна використовуватися протягом перших шести мiсяцiв вiд
встановлення у пацiєнта дiагнозу будь-якої
доброякiсної тиреоїдної патологiї.
5. Своєчасне обстеження хворих з груп
ризику дає можливiсть виявляти тиреоїдну
неоплазiю на раннiх стадiях розвитку, що,
безумовно, покращить результати протипухлинного лiкування та виживанiсть пацiєнтiв.
ЛIТЕРАТУРА
1. Плешков В. Г. Проблемы ранней диагностики
и лечения рака щитовидной железы [Текст] / В. Г. Плешков, С. В. Коренев, В. В. Тугай // Рос. онкол. журнал. —
2002. — № 5. — С. 49–55.
2. Пачес А. И. Рак щитовидной железы [Текст]
/ А. И. Пачес, Р. М. Пропп. — М.: Центр внедрения достиж. науки и техники. — 1995. — 370 с.
3. Богданова Т. И. Распространенность и патоморфологическая характеристика индуцированных радиацией новообразований щитовидной железы у детей
и подростков [Текст] / Т. И. Богданова, Т. П. Безверхая
// Клинич. хирургия. — 1994. — Т. 40. — № 3. — С. 55–59.
4. Бомаш Н. Ю. Морфологическая диагностика заболеваний щитовидной железы [Текст] / Н. Ю. Бомаш. —
М.: Медицина. — 1981. — 125 с.
5. Лушников Е. Ф. Микрокарцинома щитовидной
железы [Текст] / Е. Ф. Лушников., Б. М. Фтюрин,
А. Ф. Цыб. — М.: Медицина. — 2003. — 261 с.
6. Ранняя онкологическая патология [Текст] / под
ред. Б. Е. Петерсона, В. И. Чисова. — М.: Медицина. —
1985. — 320 с.
7. Романчишен А. Ф. Рак щитовидной железы — проблемы эпидемиологии, этиопатогенеза и лечения [Текст] / А. Ф. Романчишен, В. А. Колосюк, Г. О. Богатурия. — СПб.: WELKOM. — 2003. — 256 c.
8. Румянцева У. В. Клинико-генетические аспекты спорадического немедуллярного рака щитовидной
железы [Текст] / У.,В. Румянцева, П. О. Румянцев,
А. А. Ильин // Клинич. эксперим. тиреоидол. — 2006. —
Т. 2. — № 1. — С. 16–20.
9. Берштейн Л. М. Онкоэндокринология: традиции современность и перспективы [Текст] / Л. М. Берштейн. — СПб.: Наука. — 2004. — 343 с.
10. Степанов С. О. Диагностическая ценность
пункционной биопсии узловых образований щитовидной
железы под контролем ультразвука. [Текст] / С. О. Степанов, В. В. Ратушная // Зоб и рак щитовидной железы:
материалы конф., Екатеринбург 4–7 апреля 2007. — Екатеринбург, 2007. — С. 103.
11. Prevalence and Distribution of Carcinoma in
Patients with Solitary and Multiple Thyroid Nodules
on Sonography [Text] / M. C. Frates, C. B. Benson,
24
P. M. Doubilet [et al] // J. Clin. Endocrinol. Metabol. —
2006. — Vol. 91. — № 9. — P. 3411–3417.
12. Рак щитовидной железы [Текст] / В. Э. Ванушко, Н. С. Кузнецов, П. И. Гарбузов, В. В. Фадеев // Пробл. эндокринол. — 2005. — Т. 51. — № 4. — С. 43–53.
13. Герасимов Г. А. Чернобыль: 20 лет спустя. Роль
дефицита йода в развитии заболеваний щитовидной
железы после аварии на Чернобыльской АЭС [Текст]
/ Г. А. Герасимов, Дж. Фиге. — М.: [б. н.]. — 2006. — 40 с.
14. Влияние йодной эндемии на развитие радиогенного рака щитовидной железы у детей и подростков [Текст] / В. В. Шахтарин, А. Ф. Цыб, В. Ф. Степаненко, Л. Ф. Марченко // Вопр. онкологии. — 2002. —
Т. 48. — № 3. — С. 311–317.
15. Ромашкан Н. В. Современные проблемы иммунопатологии щитовидной железы [Текст] // Респ. межвед. сб.: Эндокринология. — К.: Здоров’я. — 1980. —
Вып. 10. — С. 65–72.
16. Eheman C. Autoimmune thyroid disease associated
with environmental thyroid irradiation [Text] / C. Eheman,
P. Garbe, M. Tuttle // Thyroid. — 2003. — Vol. 13. —
P. 453–464.
17. Кондратьева Т. Т. Морфологическая диагностика узловых образований щитовидной железы [Текст]
/ Т. Т. Кондратьева, А. И. Павловская, Е. А. Врублевская // Практ. онкология. — 2007. — Т. 8. — № 1. —
С. 9–16.
18. Аутоиммунный тиреоидит и рак щитовидной
железы:клинико-морфологические аспекты сочетанной
патологи [Текст] / Н. В. Гульчий, И. Л. Аветисьян,
А. О. Яровой [и др.] // Укр. мед. часопис. — 2001. —
№ 3 (23). — С. 84–87.
19. Гатиева З. С. Хирургическое лечение больных
с сочетанной тиреоидной паталогией [Текст] / З. С. Гатиева // Вестн. РГМУ. — 2006. — № 2. — С. 115–115.
20. Greisen O. A nodule in the thyroid gland. Preoperative examinations and treatment — an analysis of 990
cases [Text] / O. Greisen // Ugeskr. Laeger. — 2003. —
Vol. 165. — № 10. — P. 1031–1034.
21. Гланц С. Медико-биологическая статистика [Текст] / С. Гланц. — М.: Практика. — 1999. — 460 с.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Клiнiчна ендокринологiя
ДОБРОЯКIСНА ТИРЕОЇДНА ПАТОЛОГIЯ ТА РАК ЩИТОВИДНОЇ ЗАЛОЗИ.
ЯКIСТЬ ДIАГНОСТИКИ НА АМБУЛАТОРНОМУ ЕТАПI
Мужичук О. В., Афанасьєва Н. I1 , Шевцов В. Г.1 , Мужичук В. В2
1 ДУ
Харкiвський нацiональний медичний унiверситет;
«Iнститут медичної радiологiї iм. С. П. Григор’єва АМН України», м. Харкiв;
2 Харкiвський нацiональний унiверситет iм. Н. В. Каразiна
Спiвставлення частоти дiагностики рiзних нозологiчних форм доброякiсної патологiї щитовидної залози як на дооперацiйном етапi, так i пiсля нього свiдчить, що найчастiше в медичних
закладах за мiсцем проживання здiйнюється гiпердiагностика рiзних видiв зоба та значна гiподiагностика аутоiмунного тиреоїдиту, який морфологiчно визначається в 10 разiв частiше, нiж
за даними клiнiчних, iнструментальних та лабораторних дослiджень. Лише у третини хворих
фахiвцi за мiсцем проживання, спостерiгаючи хворих з «доброякiсною патологiєю» протягом
першого року запiдозрюють наявнiсть тиреоїдного раку. Пацiєнтiв з довго iснуючою доброякiсною патологiєю щитовидної залози, особливо що не лiкувалась, можна вважати групою ризику
виникнення тиреоїдного раку. Комплексна дiагностика, спрямована на своєчасне встановлення
дiагнозу тиреоїдного раку, повинна застосовуватися протягом перших шести мiсяцiв вiд встановлення у пацiєнта дiагнозу будь-якої доброякiсної тиреоїдної патологiї в умовах спецiалiзованих
лiкувальних закладiв онкологiчного або радiологiчного профiлю.
К л ю ч о в i с л о в а: доброякiсна патологiя щитовидної залози, тиреоїдний рак, групи
ризику, амбулаторна дiагностика.
ДОБРОКАЧЕСТВЕННАЯ ТИРЕОИДНАЯ ПАТОЛОГИЯ И РАК ЩИТОВИДНОЙ
ЖЕЛЕЗЫ. КАЧЕСТВО ДИАГНОСТИКИ НА АМБУЛАТОРНОМ ЭТАПЕ
Мужичук А. В., Афанасьева Н. И.1 , Шевцов В. Г.1 , Мужичук В. В.2
1 ГУ
Харьковский национальный медицинский университет;
«Институт медицинской радиологии им. С. П. Григорьева АМН Украины», г. Харьков;
2 Харьковский национальный университет им. Н. В. Каразина
Сопоставление частоты диагностики различных нозологических форм доброкачественной
патологии щитовидной железы как на дооперационном этапе так и после него свидетельствует,
что чаще всего в медицинских учреждениях по месту жительства осуществляется гипердиагностика различных видов зоба и значительная гиподиагностика аутоиммунного тиреоидита,
который морфологически определяется в 10 раз чаще, чем по данным клинического, инструментального и лабораторного обследования. Только у трети наблюдаемых по месту жительства
больных с «доброкачественной патологией» тиреоидный рак был заподозрен в течение первого
года амбулаторного наблюдения. Пациенты с длительно существующей, особенно нелеченной
доброкачественной патологией щитовидной железы должны быть отнесены к группе риска по
возникновению тиреоидного рака. Комплексная диагностика, направленная на раннее установление диагноза рака щитовидной железы, должна использоваться в течение первых 6 месяцев после установления у пациента диагноза любой доброкачественной тиреоидной патологии
в условиях специализированных лечебных учреждений онкологического или радиологического
профиля.
К л ю ч е в ы е с л о в а: доброкачественная патология щитовидной железы, тиреоидный
рак, группы риска, амбулаторная диагностика.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
25
Клiнiчна ендокринологiя
BENIGN THYROID PATHOLOGY AND THYROID CANCER, DIAGNOSTIC
QUALITY AT THE OUTPATIENT STAGE
A. V. Muzhuchuk, N. I. Afanasieva, V. G. Shevtsov, V. V. Muzhychuk
Kharkiv National Medical University;
SI «S. P. Grigorov Institute of Medical Radiology of the AMS of Ukraine», Kharkiv;
V. Karazin Kharkiv National University
A comparative estimation of the rate of diagnosing different nosological forms of the malignant
thyroid pathology prior and following the preoperational stage suggests that goiter diagnostics was
highly predominant over autoimmune thyroidism diagnostics rates. The latter was morphologically
detected 10 times greater when compared to the clinical, instrumental and laboratory methods. During
the first year of outpatient check-up the benign cancer was registered only in one third of the sick
people according to their place of residence. Patients with long-persistant, particularly, untreated
thyroid pathology, should fall under a category of the risk group for thyroid cancer. Combined thyroid
cancer diagnostics should be employed following the detection of any non-malignant thyroid pathology
under the conditions of specialized oncological and radiological establishments.
K e y w o r d s: benign thyroid pathology, thyroid cancer, risk groups, outpatient diagnostics.
26
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
УДК 616.441–008.64:616–036.1:612.13
СТАН РЕГIОНАЛЬНОЇ ГЕМОДИНАМIКИ У ХВОРИХ НА ГIПОТИРЕОЗ
IЗ РIЗНОЮ ТРИВАЛIСТЮ ХВОРОБИ
Зелiнська Н. Б.
Український науково-практичний центр ендокринної хiрургiї, трансплантацiї ендокринних органiв
i тканин МОЗ України, м. Київ
Одним з найбiльш вiдомих ускладнень
гiпотиреозу є раннiй розвиток атеросклерозу судин. Це вiдбувається завдяки гемодинамiчним та метаболiчним порушенням —
гiперхолестеринемiї, дiастолiчнiй гiпертензiї [1–3]. Гiпотиреоїдна мiокардiодистрофiя проявляється зниженням скорочувальної здатностi мiокарду з розвитком його гiподинамiї i порушенням функцiонування рiзних ланок серцево-судинної системи [4–6],
особливо у хворих з бiльш тривалим гiпотиреозом [7]. При гiпотиреозi, навiть на субклiнiчнiй стадiї, знижується еластичнiсть стiнок центральних артерiй, що спричиняє серцеву дисфункцiю [8, 9]. В умовах збiльшеного периферичного опору швидкiсть роз-
повсюдження пульсової хвилi по артерiям
кистей та ступнiв уповiльнена, а по великим артерiям еластичного та м’язового типу — прискорена [10]. Вважають, що за
досягнення еутиреозу периферична резистентнiсть вiдновлюється [11]. Таким чином, для гiпофункцiї щитовидної залози характернi змiни периферичної гемодинамiки, що аналогiчнi атеросклеротичним. Разом iз тим, вiдсутнi данi щодо змiн регiональної гемодинамiки у хворих iз рiзним
термiном гiпотиреозу.
Метою даної роботи був аналiз порушень регiональної гемодинамiки у хворих на
гiпотиреоз в залежностi вiд тривалостi патологiчного процесу.
МАТЕРIАЛИ ТА МЕТОДИ
Стан регiональної гемодинамiки дослiджували за даними реографiї нижнiх кiнцiвок (РГН) у 323 хворих на первинний гiпотиреоз, з рiзною тривалiстю гiпотиреозу, ступенем важкостi i станом компенсацiї.
Тривалiсть гiпотиреозу до 1 року (1 група) була у 49 хворих (15,2 %), вiд одного
до трьох рокiв (2 група) — у 74 осiб (22,9 %),
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
вiд трьох до п’яти рокiв (3 група) — у 56
(17,3 %), вiд п’яти до 19 рокiв (4 група) —
у 59 (18,3 %) i понад 10 рокiв — у 85 пацiєнтiв (26,3 %). Контрольну групу складали
30 осiб без порушення функцiї щитоподiбної
залози.
При аналiзi РГН оцiнювали тонус судин рiзного калiбру, рiвень пульсового кро-
27
Клiнiчна ендокринологiя
вонаповнення, сумарний стан артерiального i венозного русла. Обчислювали тривалiсть серцевого циклу (С), пiдйому реохвилi (α), у тому числi швидкого (α1) i повiльного (α2) пiдйому, час спадання реохвилi (β), спiввiдношення α:β. Розраховували кiлькiснi параметри: реографiчний iндекс (РI), дикротичний iндекс (ДК), дiастолiчний iндекс (ДI), реографiчний коефiцiєнт (РК), амплiтудно-частотний коефiцiєнт (АЧП), коефiцiєнт асиметрiї (КА), перiод вигнання кровi (ПВ), розрахунковий ПВ
за Карпманом (ПВК), механiчний коефiцiєнт Блюмбергера (КБ), час розповсюдження пульсової хвилi (ЧРПХ), внутрiшньо-систолiчний показник (ВСП) [12].
Статистична обробка отриманих даних
виконувалась за допомогою комп’ютерної
статистичної програми «STATISTICA for
Windows. Release 5.0 A», iз розрахунком
параметричних методiв статистичного дослiдження: величин середньої, стандартної
похибки, вiдхилення. Для порiвняннi двох
вибiрок розраховували критерiй Ст’юдента.
Визначення розходжень мiж вибiрками з непараметричним розподiлом проводили за
двобiчним непараметричним U-критерiєм
Mann-Whitney, при непараметричних розподiлах ознак застосовували рангову кореляцiю Spearman.
РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ
Проведений аналiз РГН у хворих з рiзною тривалiстю гiпотиреозу показав наявнiсть порушень регiональної гемодинамiки незалежно вiд тривалостi патологiчного
процесу, навiть за найменшої (табл. 1). Виявлено позитивний корелятивний зв‘язок
тривалостi гiпотиреозу iз показниками
С (t(N-2) = 3,37, р < 0,001), КА (t(N-2) =
1,98, р = 0,05) i ПВК (t(N-2) =2,2, р = 0,03);
негативний зв‘язок — з РК (t(N-2) = −2, 1,
р = 0,04). Це може означати, що за подовження термiну хвороби зростає тривалiсть
серцевого циклу, як наслiдок — ПВК (складовою формули розрахунку якого є С), та
збiльшується асиметрiя показникiв РГН i,
навпаки, зменшується реографiчний коефiцiєнт, який є показником тонусу артерiй.
Подовження С вiдбувалось в першу чергу за
рахунок β (табл. 1) (α i спiввiдношення a:β
не змiнювались), який є показником тонусу
венозних судин, i його зростання вказувало
на ускладнення вiдтоку кровi, збiльшення
периферичного судинного опору. Зниження РК, який є розрахунковим показником
тонусу судин, вiдбувалось також за рахунок збiльшення тривалостi серцевого циклу,
а саме — β (тобто переважання порушення
венозного вiдтоку кровi). Реографiчний коефiцiєнт мав найменшу достовiрну рiзницю
з контролем за тривалостi хвороби до одного року (табл. 1).
28
У хворих усiх груп виявились зменшеними РI i АЧП (тобто пульсове кровонаповнення гомiлок було погiршеним), КБ (перiод напруження серця переважав над часом
вигнання кровi в судини, що свiдчило на користь слабкостi мiокарду лiвого шлуночка).
Перiод вигнання кровi, який є показником
систолiчної фази i в нормi не повинен вiдрiзнятись бiльше, нiж на ± 0,02 с. вiд розрахункового ПВК, виявився достовiрно скороченим, у тому числi порiвняно iз ПВК. Показник [ПВК-ПВ] був достовiрно збiльшеним, особливо у хворих з найменшою тривалiстю хвороби (1 група). Перiод вигнання
кровi був достовiрно подовженим за рахунок тривалостi С, за виключенням хворих
1 групи. Крiм того, за найменшого термiну
хвороби (1 група) найбiльшим виявися ВСП
i максимально зниженим — механiчний коефiцiєнт (КБ), тобто на початковому етапi
хвороби час, який витрачається на вигнання
кровi в судини, переважає час напруження
мiокарду.
Пiдвищеними у хворих на гiпотиреоз були ДК (як показник пiдвищення тонусу судин прекапiлярного русла, зниження їх еластичностi, збiльшення периферичного опору
i, врештi, атеросклеротичних змiн), ДI (як
ознака пiслякапiлярної (венозної) гiпертензiї, погiршення венозного вiдтоку, венозного застою, переважання порушення вiдтоку
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Клiнiчна ендокринологiя
Т а б л и ц я 1
Основнi показники регiональної гемодинамiки за даними реографiї
нижнiх кiнцiвок у хворих з рiзною тривалiстю гiпотиреозу
Показник
Стат.
показник
Контрольна
група
1 група
(до 1 року)
2 група
(1–3 роки)
3 група
(3–5 рокiв)
4 група
(5–10 рокiв)
5 група
(> 10 рокiв)
n = 30
n = 49
n = 74
n = 56
n = 59
n = 85
Тривалiсть гiпотиреозу
РI
М
σ
р
0,8
0,14
0,69
0,28
0,04
0,70
0,24
0,047
0,65
0,27
0,005
0,64
0,24
0,002
0,69
0,27
0,04
ДК (%)
М
σ
р
40,42
14,2
61,57
15,92
0,001
60,01
15,92
0,001
60,01
13,0
0,000
60,53
14,5
0,000
63,35
11,04
0,000
ДI (%)
М
σ
р
44,27
10,99
57,86
15,02
0,01
51,87
10,89
0,048, 1 0,03
53,17
11,28
0,04
53,58
10,85
0,02
52,58
11,15
0,04, 1 0,003
α (с)
М
σ
0,13
0,02
0,12
0,02
0,13
0,02
0,13
0,04
0,13
0,03
0,12
0,03
α1(с)
М
σ
0,05
0,01
0,05
0,01
0,05
0,02
0,06
0,01
0,05
0,02
0,06
0,02
α2 (с)
М
σ
0,07
0,01
0,07
0,02
0,08
0,02
0,07
0,02
0,07
0,01
0,08
0,02
β (с)
М
σ
р
0,67
0,11
0,71
0,19
0,38
0,73
0,19
0,17
0,76
0,17
0,04
0,76
0,16
0,04
0,77
0,21
0,047
Спiввiдношення
α:β
М
σ
р
5,32
0,84
6,14
1,99
0,08
6,11
2,18
0,11
6,05
1,5
0,047
6,19
1,6
0,04
6,48
2,15
0,02
ПВ (с)
М
σ
р
0,22
0,03
0,14
0,07
0,000
0,16
0,06
0,000
0,17
0,08
0,02
0,16
0,06
0,001
0,16
0,05
0,000
ПВК (с)
М
σ
р
0,25
0,01
0,25
0,02
0,58
0,26
0,02
0,01
0,26
0,02
0,03
0,26
0,02
0,01
0,27
0,02
0,000, 1 0,04
[ПВК–ПВ]
(с)
М
σ
р
0,03
0,03
0,12
0,07
0,000
0,10
0,06
0,000
0,09
0,09
0,01
0,10
0,05
0,000
0,11
0,05
0,000
Кт (%)
М
σ
74,46
17,49
76,04
23,51
72,16
22,55
81,34
32,85
74,19
20,31
78,84
27,61
АЧП
М
σ
р
0,98
0,20
0,78
0,34
0,01
0,80
0,25
0,03
0,71
0,32
0,000
0,7
0,28
0,000
0,71
0,32
0,000
С (с)
М
σ
р
0,83
0,08
0,90
0,16
0,01
0,94
0,15
0,000
0,93
0,15
0,000
0,94
0,17
0,000
0,99
0,16
0,00, 1 0,001
РК (%)
М
σ
р
16,18
3,15
13,66
3,39
0,01
13,29
3,58
0,001
12,35
3,24
0,000
13,14
3,56
0,001
12,60
3,68
0,000
KA (%)
М
σ
25,0
28,16
19,36
23,63
25,8
20,88
32,0
22,45
31,12
0,96
30,73
22,31
ЧРПХ (с)
М
σ
р
0,20
0,03
0,25
0,05
0,000
0,25
0,04
0,000
0,24
0,03
0,000
0,25
0,05
0,000
0,25
0,03
0,000
КБ
М
σ
p
1,12
0,18
0,46
0,28
0,000
0,60
0,26
0,000
0,71
0,40
0,000
0,59
0,24
0,000
0,59
0,23
0,000
ВСП (%)
М
σ
p
59,25
7,24
128,6
106,7
0,004
91,41
40,13
0,001
105,25
73,2
0,01
90,49
38,45
0,001
87,14
25,65
0,000
П р и м i т к а. р — достовiрнiсть вiдмiнностей: * — порiвняно iз контрольною групою,
iз 1 групою.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
1
— порiвняно
29
Клiнiчна ендокринологiя
кровi над її притоком). Подовженим був
ЧРПХ, який вiдповiдає перiоду напруження систоли шлуночка i вказує на зниження
еластичностi судин. Найбiльш вираженими
виявились змiни ДК, С, β, спiввiдношення
α:β у хворих з максимальним термiном хвороби (в 5 групi), спостерiгалась також певна
тенденцiя до зростання за збiльшення тривалостi хвороби показникiв α1 i α2.
Таким чином, у хворих на гiпотиреоз, незалежно вiд тривалостi патологiчного процесу, знижене кровонаповнення гомiлок, ймо-
вiрно, внаслiдок пiдвищення тонусу судин
прекапiлярного русла, судин середнього i великого калiбру, зниження тонусу венул,
з погiршенням вiдтоку кровi, систолiчної
дисфункцiї серця. Спiввiдношення фаз систоли лiвого шлуночку змiнене, з переважанням перiоду напруження серця над часом, необхiдним для вигнання кровi iз серця до магiстральних судин, за виключенням
хворих iз тривалiстю гiпотиреозу до одного року, у яких переважає перiод вигнання
кровi.
ВИСНОВКИ
1. У хворих на гiпотиреоз, незалежно вiд
тривалостi хвороби, вiдбуваються патологiчнi змiни регiональної гемодинамiки.
2. Зменшення кровонаповнення судин
нiг i активностi кровообiгу вiдбувається внаслiдок пiдвищення тонусу судин прекапiлярного русла, середнього i великого калiбру, зниження тонусу венул з погiршенням
вiдтоку кровi, систолiчної дисфункцiї серця.
3. Спiввiдношення фаз систоли лiвого шлуночку залежить вiд тривалостi гi-
потиреозу: на початковому етапi хвороби
час, який витрачається на вигнання кровi до магiстральних судин, перевищує час
напруження мiокарду, надалi переважає перiод напруження серця.
4. Подовження тривалостi серцевого циклу у хворих на гiпотиреоз, за даними реографiї нижнiх кiнцiвок, вiдбувається за рахунок уповiльнення вiдтоку кровi.
ЛIТЕРАТУРА
1. Gallowitsch H. J. Thyroid and cardiovascular system [Text] / H. J. Gallowitsch // Wien. Med. Wochenschr. — 2005. — Vol. 155 (19–20). — P. 436–443.
2. Rodondi N. Subclinical hypothyroidism and the
risk of heart failure, other cardiovascular events, and
death [Text] / N. Rodondi, A. B. Newman, E. Vittinghoff
// Arch. Intern. Med. — 2005. — Vol. 165, № 21. — P. 2460–
2466.
3. Risk Factors for Cardiovascular Disease in Women
with Subclinical Hypothyroidism [Text] / R. Luboshitzky,
A. Aviv, P. Herer, L. Lavie // Thyroid. — 2002. — Vol. 12,
№ 5. — P. 421–425.
4. Зелiнська Н. Б. Вiковi змiни центральної гемодинамiки за гiпотиреозу [Текст] / Н. Б. Зелiнська // Клiнiч.
ендокринол. та ендокрин. хiрургiя. — 2005. — № 4 (13). —
С. 68–71.
5. Hypothyroidism in coronary heart disease and its
relation to selected risk factors [Text] / O. Jr. Mayer, J. Simon, J. Filipovsky [et al.] // Vasc. Health. Risk. Manag. —
2006. — № 2. — P. 499–506.
6. Takasu N. Thyroid hormone and the cardiovascular
system [Text] / N. Takasu // Nippon Rinsho. — 2006. —
Vol. 64, № 12. — P. 2330–2338.
30
7. Зелiнська Н. Б. Серцева гемодинамiка у хворих
на гiпотиреоз / [Текст] Н. Б. Зелiнська // Укр. мед. альманах. — 2001. — Т. 4, № 4. — С. 55–60.
8. Increased Central Arterial Stiffness in Hypothyroidism [Text] / K. Obuobie, J. Smith, L. M. Evans [et al.]
// J. Clin. Endocrinol. Metabol. — 2002. — Vol. 87,
№ 10. — P. 4662–4666.
9. Rodondi N. Subclinical hypothyroidism and the
risk of heart failure, other cardiovascular events, and
death [Text] / N. Rodondi, A. B. Newman, E. Vittinghoff
// Arch. Intern. Med. — 2005. — Vol. 165, № 21. — P. 2460–
2466.
10. Schmidt-Ott U. M. Thyroid hormone and heart failure [Text] / U. M. Schmidt-Ott, D. D. Ascheim // Curr.
Heart. Fail. Rep. — 2006. — № 3. — P. 114–119.
11. Endocrine factors related to changes in total
peripheral vascular resistance after treatment of thyrotoxic and hypothyroid patients [Text] / M. J. Diekman,
M. P. Harms, E. Endert [et al.] // Europ. J. Endocrinol. —
2001. — Vol. 144, № 4. — P. 339–346.
12. Ройтберг Г. Е. Лабораторная и инструментальная диагностика заболеваний внутренних органов [Текст] / Г. Е. Ройтберг, А. В. Струтынский. — М.:
Бином, 2003. — 856 с.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Клiнiчна ендокринологiя
СТАН РЕГIОНАЛЬНОЇ ГЕМОДИНАМIКИ У ХВОРИХ НА ГIПОТИРЕОЗ
IЗ РIЗНОЮ ТРИВАЛIСТЮ ХВОРОБИ
Зелiнська Н. Б.
Український науково-практичний центр ендокринної хiрургiї, трансплантацiї ендокринних органiв
i тканин МОЗ України, м. Київ
Дослiджено стан регiональної гемодинамiки за даними реографiї нижнiх кiнцiвок у 323 хворих з рiзною тривалiстю гiпотиреозу. Виявлено, що у даного контингенту, незалежно вiд тривалостi хвороби, вiдбуваються патологiчнi змiни регiональної гемодинамiки. Кровонаповнення
гомiлок зменшується внаслiдок пiдвищення тонусу судин прекапiлярного русла, судин середнього i великого калiбру, зниження тонусу венул з погiршенням вiдтоку кровi. У структурi систоли
лiвого шлуночка переважає перiод напруги серця над часом, необхiдним для вигнання кровi
до магiстральних судин, за винятком хворих iз тривалiстю гiпотиреозу до одного року, у яких
переважає перiод вигнання кровi.
К л ю ч о в i с л о в а: гiпотиреоз, тривалiсть хвороби, регiональна гемодинамiка.
РЕГИОНАЛЬНАЯ ГЕМОДИНАМИКА У БОЛЬНЫХ ГИПОТИРЕОЗОМ
С РАЗНОЙ ДЛИТЕЛЬНОСТЬЮ БОЛЕЗНИ
Зелинская Н. Б.
Украинский научно-практический центр эндокринной хирургии, трансплантации эндокринных
органов и тканей МЗ Украины, г. Киев
Исследовано состояние региональной гемодинамики по данным реографии нижних конечностей у 323 больных с разной длительностью гипотиреоза. Обнаружено, что у данного контингента, независимо от длительности болезни, отмечаются патологические изменения региональной
гемодинамики. Кровенаполнение голеней уменьшается в результате повышения тонуса сосудов
прекапиллярного русла, сосудов среднего и большого калибра, снижения тонуса венул с ухудшением оттока крови. В структуре систолы левого желудочка преобладает период напряжения
сердца над временем, необходимым для изгнания крови к магистральным сосудам, за исключением больных с длительностью гипотиреоза до одного года, у которых преобладает период
изгнания крови.
К л ю ч е в ы е с л о в а: гипотиреоз, длительность заболевания, региональная гемодинамика.
REGIONAL HEMODYNAMICS IN PATIENTS
WITH DIFFERENT DURATION OF HYPOTHYROUDISM
N. V. Zelinska
Ukrainian center of endocrine surgery, transplantation of endocrine organs and tissues of the Ukraine
Ministry of Health, Kyiv
The study of the regional hemodynamic state of 323 patients according to their lower limbs
rheography with different hypothyroidism duration is presented. The regional hemodynamics pathology was specified in all the patients of the report as non-dependent upon the duration of the disease.
Shin blood circulation resulted in a decreased tonus of precapillary, middle and main vessels, venules,
impaired outflow of blood. In the structure of the left ventricular systole the heart tension period
prevailed over a period of blood flow to arterial vessels with the opposite prevalence in patients with
hypothyroidism lasting one year or less.
K e y w o r d s: hypothyroidism, hypothyroidism duration, regional hemodynamics.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
31
УДК 616.441–002:612.017.1:616–055.2
ВОЗРАСТНЫЕ ОСОБЕННОСТИ АССОЦИАТИВНЫХ СВЯЗЕЙ
ВНУТРИКЛЕТОЧНЫХ ПАТОГЕНОВ С ПОКАЗАТЕЛЯМИ ИММУННОГО
ОТВЕТА У ЖЕНЩИН С АУТОИММУННЫМ ТИРЕОИДИТОМ
Гончарова О. А.
Харьковская медицинская академия последипломного образования
По современным представлениям, для
реализации наследственной предрасположенности к развитию аутоиммунных заболеваний щитовидной железы, к которым относится и аутоиммунный тиреоидит (АИТ),
необходимы дополнительно внешние факторы, активирующие Т-хелперы, вовлекающие в своеобразную цепную реакцию другие компоненты. К таким факторам относят и латентную внутриклеточную инфекцию [1, 2]. Если судить по сегодняшним
публикациям, касающимся роли инфекции
в активации аутоиммунных процессов, то
можно сделать вывод, что основная направленность исследований связана с изучением роли таких внутриклеточных патогенов,
как вирус простого герпеса (ВПГ), цитомегаловирус (ЦМВ), микоплазмы (Мп), хламидии (Хл) [3–6].
Цитомегаловирус и вирус простого герписа относятся к вирусам, способным вызывать латентную инфекцию у человека.
В латентном состоянии они локализуются в клетках миелоидного происхождения,
чем и обеспечивают свое продолжительное
существование (к клеткам миелоидной линии относятся моноциты и их производные,
в том числе макрофаги).
Хламидии в организме хозяина существуют в двух формах: элементарные тель32
ца (внеклеточные патогены) и ретикулярные тельца (внутриклеточная форма).
Внутриклеточное паразитирование объединяет Хл с вирусами, а наличие клеточной
оболочки — с бактериями.
Микоплазмы — одноклеточные грамотрицательные микроорганизмы, не имеющие
клеточной стенки, от вирусов отличаются способностью расти и на бесклеточных
средах, а также способностью метаболизировать ряд субстратов, например, холестерин [7].
В развитии АИТ, относящегося к органоспецифическим аутоиммунным заболеваниям, установлено участие как клеточного, так и гуморального звена иммунного ответа [8]. Результаты эпидемиологических исследований свидетельствуют о почти
десятикратном преобладании АИТ у женщин, а также о значительном росте частоты
этой патологии в постменопаузальном периоде [9].
Приведенные данные предопределили
цель настоящего исследования — установить характер корреляционных связей между иммуноглобулинами (Ig) G к указанным
внутриклеточным патогенам и показателями клеточного и гуморального иммунного
ответа у женщин с АИТ в возрастном аспекте.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Клiнiчна ендокринологiя
МАТЕРИАЛЫ И МЕТОДЫ
У 55 женщин с АИТ (29 в возрасте
31,41 ± 0,82 лет и 26 в возрасте 51,38 ± 0,46
лет), а также у 19 женщин без тиреоидной
патологии (9 в возрасте 31,67 ± 1,0 лет и 10
в возрасте 50,80 ± 0,69 лет) иммуноферментным методом исследовали уровни Ig G
к ВПГ (норма — до 0,170 г/л) и ЦМВ (норма — до 0,185 г/л), Хл (норма — до 0,268
г/л) и Мп (норма — до 0,288 г/л).
У женщин с АИТ также исследован
иммунофенотип лимфоцитов с использованием стабильных диагностикумов на основе кластерных антигенов антител (АТ)
к CD3+ (общий антиген Т-лимфоцитов),
CD4+ (Т-хелперов-индукторов), CD8+(Тсупрессоров/цитотоксических), CD16+ (натуральных киллеров), CD20+ (общих Влимфоцитов), показатель Fas-опосредованного апоптоза по уровню CD95 — иммунопероксидазным методом. Иммунофермент-
ным методом определены уровни антител
(АТ) к тиреоглобулину (ТГ) и тиреопироксидазе (ТПО). Рассчитан иммунореактивный индекс как отношение CD4 к CD8
(ИРИ).
Количественные признаки проверялись
на нормальность распределения методом
Шапиро-Уилка. Статистический анализ
нормально распределяющихся количественных данных проводился методом Стьюдента. Рассчитан среднеарифметический показатель X, среднеквадратическое отклонение S, статистическая ошибка среднеарифметического значения SX . Достоверность
различия средних величин определяли по tкритерию Стьюдента. Для определения связи между уровнем Ig G к исследованным
патогенам и остальными изученными показателями проведен корреляционный анализ
по методу Пирсона [10].
РЕЗУЛЬТАТЫ И ИХ ОБСУЖДЕНИЕ
Полученные данные относительно частоты повышения уровня Ig G к исследуемым патогенам свидетельствовали о присутствии латентной герпесвирусной инфекции у всех обследованных женщин (100 %),
независимо от наличия АИТ. Цитомегаловирус обнаружен у 100 % женщин контрольной группы, а при АИТ — у всех, за исключением одной женщины постменопаузального периода. Повышение уровней АТ к Хл
в контрольной группе выявлялось вдвое чаще в репродуктивном возрасте, чем в менопаузе (22,2 против 10,0 %), а на фоне АИТ
возрастные соотношения были противоположными (13,8 у женщин репродуктивного
возраста и 23,1 % — в менопаузе). Частота повышения Ig G к Мп составила у женщин без АИТ 33,3 % в репродуктивном возрасте и 30,0 % — в менопаузе, а на фоне
АИТ — 20,7 и 19,2 %, соответственно, то есть
практически не различалась в рассмотренных группах в зависимости от возраста.
Уровни Ig G к ЦМВ и к ВПГ (табл. 1.) на
фоне АИТ ни в репродуктивный период, ни
в менопаузе не превышали показатели конПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
трольных групп. Превышение на фоне АИТ
среднего уровня Ig G к Хл у женщин репродуктивного возраста (на 22,4 %) и в постменопаузе (на 60,96 %) не было статистически
значимым. Достоверного повышения уровней Ig G к Мп в рассмотренных возрастных
периодах также не выявлено.
У женщин с АИТ, как и в контрольных
группах, также не обнаружены статистически значимые возрастные различия между
уровнями Ig G к каждому из рассматриваемых патогенов.
Таким образом, практически у всех женщин и с АИТ, и без тиреоидной патологии
выявлена латентная герпесвирусная и цитомегаловирусная инфекция, что соответствует данным литературы [11] о высокой частоте такого инфицирования населения, причем, уже начиная с детского возраста (через
молоко матери и контакты в детских коллективах). На фоне АИТ ни в репродуктивном периоде, ни в постменопаузе не зафиксировано достоверного превышения уровней
Ig G к этим вирусам относительно контрольных групп.
33
Клiнiчна ендокринологiя
Т а б л и ц а 1
Уровни иммуноглобулина G к различным патогенам у женщин
с аутоиммунным тиреоидитом в разные возрастные периоды
Уровень Ig G, г/л
Патоген
Группа
женщин
Постменопаузальный
период
Репродуктивный период
n
X ± SX
n
X ± SX
ЦМВ
с АИТ
Контроль
29
9
2,36 ± 0,19
2,55 ± 0,48
26
10
2,46 ± 0,21
2,92 ± 0,28
ВПГ
с АИТ
Контроль
29
9
3,85 ± 0,04
4,11 ± 0,025
26
10
3,72 ± 0,06
3,87 ± 0,05
Хл
с АИТ
Контроль
29
9
0,47 ± 0,21
0,37 ± 0,3
26
10
0,39 ± 0,16
0,15 ± 0,10
Мп
с АИТ
Контроль
29
9
0,26 ± 0,09
0,17 ± 0,05
26
10
0,23 ± 0,14
0,74 ± 0,41
Микоплазменная инфекция на фоне
АИТ также не превышала показатели контроля ни по частоте, ни по активности иммунного ответа.
Хламидийная инфекция на фоне АИТ
характеризовалась большей (на 67,4 %) частотой и более высоким (на 61,0 %) уровнем Ig G в постменопаузе, в отличие от контрольной группы, где эти показатели преобладали у женщин репродуктивного возраста, но данные различия не были статистически значимыми.
Отсутствие достоверных изменений
уровней АТ при АИТ может свидетельствовать в пользу сохранения баланса между
макро- и микроорганизмами и достаточностью защиты против патогенов. В этих условиях подтвердить гипотезу о роли какойлибо из инфекций в развитии органоспецифической аутоиммунной патологии могли
бы данные о наличии достоверных корреляционных связей между патогенном и показателями иммунного ответа.
Анализируя показатели клеточного и гуморального иммунного ответа в обследованных группах женщин с АИТ (табл. 2),
можно констатировать, что в постменопаузе имело место достоверное (P < 0,01) снижение количества СD3- и СD4-лимфоцитов. При этом среднестатистические показатели в обеих группах находились в пределах референтных норм, за исключени34
ем количества СD4-лимфоцитов у женщин
репродуктивного возраста, у которых уровень был выше значений верхней границы нормы на 9,1 %. Достоверных различий между сравниваемыми группами по
другим показателям не установлено, однако, следует отметить, что количество СD8лимфоцитов в обеих группах было ниже
(в группе женщин репродуктивного возраста на 15,5 %, постменопаузального — на
6,7 %), а ИРИ — выше (соответственно на
28,6 и на 3,82 %) возрастных границ нормы. Эти данные свидетельствуют о наличии у обследованных женщин нарушений
хелперно-супрессорно/цитотоксического соотношения, что и характеризует особенности клеточного иммунитета при аутоиммунной патологии [12]. Значительных отклонений от нормы и возрастных различий уровней СD16- и СD20-лимфоцитов
не выявлено. Показатели Fas-опосредованного апоптоза (СD95) в обеих возрастных группах превышали верхнюю границу
нормы.
Состояние гуморального иммунитета характеризовалось повышением в обеих возрастных периодах АТ к ТГ и более выраженного — АТ к ТПО.
Данные о наличии достоверных ассоциативных связей между уровнем АТ к исследованным патогенам и показателями специфического антитиреоидного гуморального
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Клiнiчна ендокринологiя
и клеточного иммунитета у женщин с АИТ
в репродуктивном и постменопаузальном
периодах представлены на рисунке. Они
свидетельствуют, что достоверная ассоциативная связь с показателями хелперно-супрессорно/цитотоксически опосредованного
ответа в группе женщин репродуктивного
возраста определена только у АТ к ЦМВ
(включающая прямую корреляцию с Т-хелперами и ИРИ и обратную — с Т-супрессорами/цитотоксиками), а в менопаузе —
у АТ к ВПГ и Хл (прямая — с Т-хелперами
и ИРИ при отсутствии связи с Т-супрессорами/цитотоксиками). Можно предположить,
что указанные патогены, при этом различным образом в репродуктивном и постменопаузальном периодах, вносят вклад в реализацию Т-клеточного звена иммунного ответа, присущего аутоиммунной патологии (изменение количества Т-хелперов и Т-супрессоров/цитотоксических, приводящее к повышению ИРИ).
Т а б л и ц а 2
Иммунологическая характеристика обследованных женщин
с аутоиммунным тиреоидитом (X ± SX )
Референтные
нормы для
возраста 18–70 лет
Репродуктивный
возраст (n = 29)
Постменопауза
(n = 26)
P
СD3 %
67–76
76,40 ± 0,49
72,42 ± 1,35
< 0,01
СD4 %
38–46
50,20 ± 0,94
41,79 ± 1,61
< 0,01
СD8 %
31–40
26,20 ± 1,20
28,00 ± 0,69
СD4 /СD8
0,9–1,5
1,93 ± 0,14
1,62 ± 0,09
СD16 %
10–19
18,20 ± 0,98
19,54 ± 0,92
СD20 %
11–16
16,00 ± 0,95
15,58 ± 0,86
СD95 %
0–15
18,06 ± 1,83
21,05 ± 2,25
АТ к ТГ, МЕ/мл
менее 65
87,65 ± 24,12
230,47 ± 79,01
АТ к ТПО, МЕ/мл
менее 30
367,40 ± 48,38
355,87 ± 41,98
Показатель
К факторам инфекционной природы,
способствующим инициации либо поддержанию гуморального звена иммунного ответа при АИТ, в соответствии с полученными
данными, могут быть отнесены только Хл
(в репродуктивном возрасте) и Мп (в постменопаузе), но не рассмотренные вирусы.
Достоверная прямая корреляция между СD16-лимфоцитами (натуральными киллерами) и АТ к рассматриваемым патогенам имела место только у женщин репродуктивного возраста и касалась только Ig G к ЦМВ и Хл. Это может свидетельствовать о причастности данных патогенов к развитию антителозависимого
клеточно-опосредованного цитотоксического иммунного ответа и при этом только
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
в условия определенного иммуно-эндокринного гомеостаза. Такие связи могут, в частности, свидетельствовать, что в репродуктивном периоде снижение количества либо активности натуральных киллеров может стать патогенетической основой активации Хл инфекции, либо о том, что натуральные киллеры играют значимую роль
в защите организма от Хл инфекции. В то
же время в постменопаузе защита организма от этой инфекции осуществляется
преимущественно за счет хелперного звена
иммунитета.
Ассоциативные связи с В-лимфоцитами
(СD20) обнаружены у Ат к ВПГ в обоих
рассмотренных возрастных группах, а АТ
к Мп — только в репродуктивном возрасте.
35
Клiнiчна ендокринологiя
Полученные результаты подтверждают
данные литературы о том, что у женщин
с АИТ при внутриклеточной персистенции
вирусов на первое место выходят клеточные
иммунные реакции с участием цитотоксических Т-лимфоцитов, в то время как иммунный ответ на патогены, способные к внутрии внеклеточному паразитированию, включает ассоциативные связи с показателями
и клеточного, и гуморального звеньев им-
мунного ответа. В то же время в ходе настоящего исследования выявлено существенное
влияние возрастного фактора на алгоритм
достоверных ассоциативных связей каждого из патогенов с показателями иммунного ответа. Эти данные могут внести вклад
в понимание механизмов, обусловливающих
резкий рост частоты АИТ в постменопаузальном периоде у женщин.
Рисунок. Ассоциация иммуноглобулина G к различным патогенам у женщин с аутоиммунным
тиреоидитом с показателями клеточного и гуморального иммунитета (ВПГ — вирус простого
герпеса, ЦМВ — цитомегаловирус, ХЛ — хламидии, МП — микоплазма).
36
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Клiнiчна ендокринологiя
ВЫВОДЫ
1. Каждому внутриклеточному патогену
присуща связь с определенным стереотипом
иммунного ответа при аутоиммунной патологии.
2. Возрастной фактор играет существенную роль в характере таких связей, что
можно объяснить возрастными изменениями как гормонального, так и иммунного гомеостаза на фоне инволютивных процессов
в эндокринной и иммунной системах в постменопаузальном периоде.
ЛИТЕРАТУРА
1. Балаболкин М. И. Фундаментальная и клиническая тиреоидология [Текст]: Учеб. пособие / М. И. Балаболкин, Е. М. Клебанова, В. М. Креминская. — М.: Медицина, 2007. — 816 с.
2. Нарушения Т-клеточного звена иммунитета
у больных аутоиммунными заболеваниями щитовидной
железы [Текст] / О. И. Кузьменюк, А. А. Романовский,
Л. И. Данилова [и др.] // Иммунология. — 2000. — № 2. —
С. 44–48.
3. Борхсениус С. Н. Взаимодействие микоплазм
с иммунной системой животных и человека [Текст]
/ С. Н. Борхсениус, О. А. Чернова, В. М. Чернов // Цитология. — 2001. — Т. 43. — № 3. — С. 219–242.
4. Молочков В. А. Урогенитальный хламидиоз [Текст] / В. А. Молочков. — М.: «Издательство БИНОМ», 2006. — 208 с.
5. Detection of Herpes virus DNA in postoperative thyroid tissue specimens of patients with
autoimmune thyroid disease [Text] / D. Thomas, V. Liakos,
V. Michou [et al.] // Exp. Clin Endocrinol. Diabetes. —
2008. — Vol. 116 (1). — P. 35–39.
6. Субхангулов З. М. Роль вирусов в патогенезе
аутоиммунного тиреоидита [Текст] / З. М. Субхангулов,
Р. А. Давлетшин // Материалы IV Всероссийского тиреоидологического конгресса. — Москва, 2007. — С. 163.
7. [Electronic resource] www.wikipedia.ru
8. Болезни щитовидной железы [Текст]; Пер. с англ.
/ под ред. Л. И. Бравермана. — М.: Медицина, 2000. —
432 с.
9. Уроки тиреоидологии: пособие для врачей [Текст]
/ под ред. М. М. Велдановой. — Петрозаводск.: ИнтелТек, 2005. — 542 с.
10. Атраментова Л. О. Статистичнi методи в бiологiї [Текст]: Пiдручник / Л. О. Атраментова, О. М. Утєвська. — Х.: ХНУ iм. В. Н. Каразiна, 2007. — 288 с.
11. Numazaki K. Current aspects of diagnosis and
treatment of cytomegalovirus infections in infants [Text]
/ K. Numazaki, S. Chiba // Clin. Diagn. Virol. — 1997. —
Vol. 8. — P. 169–181.
12. Дранник Г. Н. Клиническая иммунология и аллергология [Текст] / Г. Н. Дранник. — М.: ООО «Медицинское информационное агенство», 2003. — 604 с.
ВIКОВI ОСОБЛИВОСТI АСОЦIАТИВНИХ ЗВ’ЗКIВ ВНУТРИКЛIТИННИХ
ПАТОГЕНIВ IЗ ПОКАЗНИКАМИ IМУННОЇ ВIДПОВIДI У ЖIНОК,
ХВОРИХ НА АВТОIМУНИЙ ТИРЕОЇДИТ
Гончарова О. А.
Харкiвська медична академiя пiслядипломної освiти
У жiнок, хворих на автоiмунний тиреоїдит та без тиреоїдної патологiї дослiджено рiвнi
iмуноглобулiнiв G до вiрусу простого герпесу, цитомегаловiрусу, хламiдiї та микоплазми. Проаналiзовано кореляцiйнi зв’язки мiж цими iмуноглобулiнами та показниками клiтинного та гуморального iмунiтету на тлi автоiмунного тиреоїдиту в репродуктивному та пiсляменопаузальному
вiкових перiодах. Встановлено, що вiрогiднi асоцiативнi зв’зки мають деякi особливостi не тiльки
для кожного iз патогенiв, але й у репродуктивному та пiсляменопаузальному вiцi.
К л ю ч о в i с л о в а: автоiмунний тиреоїдит, репродуктивний та пiсляменопаузальний
вiковi перiоди, внутрiшньоклiтиннi патогени, клiтинний та гуморальнiй iмунiтет.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
37
Клiнiчна ендокринологiя
ВОЗРАСТНЫЕ ОСОБЕННОСТИ АССОЦИАТИВНЫХ СВЯЗЕЙ
ВНУТРИКЛЕТОЧНЫХ ПАТОГЕНОВ С ПОКАЗАТЕЛЯМИ ИММУННОГО
ОТВЕТА У ЖЕНЩИН С АУТОИММУННЫМ ТИРЕОИДИТОМ
Гончарова О. А.
Харьковская медицинская академия последипломного образования
У женщин с аутоиммунным тиреоидитом и без тиреоидной патологии исследованы уровни
иммуноглобулинов G к вирусу простого герпеса, цитомегаловирусу, хламидии и микоплазме.
Проанализированы корреляционные связи этих иммуноглобулинов с показателями клеточного
и гуморального иммунитета на фоне аутоиммунного тиреоидита в репродуктивном и постменопаузальном возрастных периодах. Установлено, что достоверные ассоциативные связи имеют
свои особенности не только для каждого патогена, но и в репродуктивном и постменопаузальном
возрастных периодах.
К л ю ч е в ы е с л о в а: аутоиммунный тиреоидит, репродуктивный и постменопаузальный возрастные периоды, внутриклеточные патогены, клеточный и гуморальный иммунитет.
ASSOSIATIVE RELATIONS BETWEEN INTRACELLULAR PATHOGENS
AND IMMUNE INDEXES IN WOMEN OF DIFFERENT AGE WITH
AUTOIMMUNE THYROIDITIS
O. A. Goncharova
Kharkiv Postgraduate Medical Academy
Associative relations between the immunoglobulins and indices of the cellular and humoral immunity have been analyzed on the background of the autoimmune thyroiditis during the reproductive
and postmenopausal periods. Reliable associative relations were shown to have their specific features
not only for every pathogen but for the reproductive and postmenopausal periods.
K e y w o r d s: autoimmune thyroiditis, reproductive and postmenopausal periods, intracellular pathogen, cellular and humoral immunity.
38
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
УДК 616.441–006.5–08
СКЛЕРОТЕРАПИЯ ЭТАНОЛОМ В ЛЕЧЕНИИ
УЗЛОВЫХ ОБРАЗОВАНИЙ ЩИТОВИДНОЙ ЖЕЛЕЗЫ
Агаев Р. А., Агаева А. Р., Махмудова А. З.
Научный центр хирургии им. М. Топчибашева МЗ Азербайджанской Республики, г. Баку
Узловые образования щитовидной железы (ЩЖ) при пальпации выявляются примерно у 5 % людей, а при ультразвуковом
исследовании почти в 10 раз чаще [1, 2].
Возможности терапии узловых образований
ЩЖ ограничиваются альтернативой: рекомендовать ли пациенту хирургическое вмешательство или хотя бы на ограниченный
срок предложить консервативное лечение.
Неоспорим факт необходимости операции
при озлокачествлении узла и при сдавлении растущим узлом органов шеи и средостения. У остальных же больных следует рассматривать использование альтернативных методов, так как до сих пор нельзя полностью избежать послеоперационные
осложнения, а сама операция не исключает прогрессирование в последующем узловой трансформации сохранившейся у больного ткани ЩЖ [3]. Наиболее обоснованной целью консервативной терапии является предотвращение дальнейшего роста узла в ЩЖ. Более сложна попытка тем или
иным способом уменьшить размеры уже существующего узла [4].
Одним из наиболее широко используемых методов альтернативной терапии узловых образований ЩЖ является склеротерапия. Многие авторы [3, 5, 6] отмечают
такие преимущества последней как: эконоПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
мическая доступность, малоинвазивность,
возможность применения в амбулаторных
условиях, простота выполнения, низкая вероятность серьезных осложнений.
В качестве склерозирующих агентов
предложены тетрадецил-сульфат, тетрациклин, гидрокси-полиэтоксидодекан, гиперосмолярные растворы и 96 % этиловый спирт.
Более всего исследований посвящено чрескожным инъекциям этанола и, хотя, в настоящее время деструкция включена в схему лечения узловых образований ЩЖ ведущих американских, европейских и российских клиник, имеющиеся данные весьма противоречивы. Прежде всего, это касается показаний к проведению склерозирующей терапии. Одни авторы [1, 7] считают нецелесообразным ее применение при
узловых поражениях ЩЖ, так как наличие узла в железе сопряжено с онкопоиском.
Другие же исследователи [3, 6, 8], наоборот,
предлагают расширение показаний, особенно при кистозных и аденоматозных поражениях, а также у пациентов с рецидивным узловым зобом.
Целью нашего исследования была оценка возможности склерозирующей терапии
96 % этанолом как варианта лечения больных с узловыми образованиями щитовидной
железы.
39
Клiнiчна ендокринологiя
МАТЕРИАЛЫ И МЕТОДЫ
Объектом исследования явились 52 пациента (41 женщина и 11 мужчин) в возрасте от 18 до 70 лет. Пациенты страдали
кистозными (17 человек) и аденоматозными (12 человек) поражениями ЩЖ, а также
рецидивным узловым зобом (19 пациентов).
Среди последних у 13 обнаружены рецидивирующие кисты, а у шести пациентов —
узлы смешанного строения. Лечение проводилось исключительно больным, в анамнезе
которых гистологическое заключение после
первой операции отрицало онкологическое
происхождение опухоли.
Перед проведением деструкции осуществляли тонкоигольную аспирационную
пункционную биопсию (ТАПБ) образования
под контролем ультразвукового исследования (Sonoskap SII-800, линейные датчики
7,5–9,0 МГц) с последующим цитологическим анализом биоптата.
Деструкция проводилась по методике, описанной А. И. Бубновым и соавт.
(1998) [3]. Первым этапом проводилась
пункция узла или ткани ЩЖ. Следующим
этапом при солидных кистах было введение склерозанта. При узловых образованиях с жидкостным содержимым проводилась
аспирация содержимого, введение склерозанта и последующая ее реаспирация. Объем вводимого склерозанта составлял 30-40 %
объема аспирированной жидкости.
РЕЗУЛЬТАТЫ И ИХ ОБСУЖДЕНИЕ
Технически облегченной являлась склеротерапия жидкостных кист, как первичных, так и рецидивных, так как предоставлялась возможность полного опорожнения
содержимого кисты с последующим введением этанола. Цитологический анализ содержимого кист не вызывал онконастороженности. При введении склерозанта в освобожденную полость кисты на экране ультразвукового аппарата отмечалось повторное заполнение полости жидкостным содержимым. Введенный этанол подвергал деструкции содержимое кисты, и, если при повторном ультразвуковом исследовании через две недели сохранялась анэхогенная
зона, то процедура аспирации повторялась. При кистозных образованиях небольших размеров (до 1,0 см) достаточно было двух инъекций этанола. При склеротерапии узлов смешанного строения применялось шесть-восемь сеансов. Более продолжительным явилось лечение солидных узлов. Оно продолжалось в течение трех-шести месяцев с интервалами между манипуляциями в две-три недели и введением этанола не более 2 мл.
В нодулярной ткани этанол вызывал
ее некроз с последующим замещением по40
следней фиброзной тканью. Рубцовая ткань
при созревании уплотняется, значительно
уменьшаясь в объеме, что приводит к редукции узла.
При повторном УЗИ на месте узлового
образования чаще всего обнаруживался гипоэхогенный участок.
Изучение гормонального статуса у пациентов с рецидивным зобом выявляло необходимость увеличения доз L-тироксина, которое было транзиторным у 14 пациентов.
Они вернулись к прежним дозам через тричетыре месяца после окончания лечения.
Оставшимся пяти пациентам увеличенные
дозы L-тироксина пришлось сохранить по
сей день ввиду склонности усугубления гипотиреоза.
В результате лечения полное исчезновение первичных кист наблюдалось практически у всех пациентов, а рецидивных —
у 10 пациентов из 13. У троих пациентов
объем образования значительно уменьшился, составив приблизительно 1/4 от первичного объема. Деструкция узлов смешанного и солидного строения наблюдалась
у пяти из шести пациентов. В пяти случаях наблюдались осложнения в виде местных реакций (гиперемии, отека), которые
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Клiнiчна ендокринологiя
проходили в течение первых суток после
манипуляции.
Таким образом, склеротерапия этанолом
является эффективным методом лечения
как первичного, так и рецидивного кистоз-
ного зоба. Основными показаниями к деструкции являются наличие серьезных сопутствующих заболеваний, отказ больного
от операции, отсутствие эффекта или непереносимость консервативного лечения.
ВЫВОДЫ
1. При отсутствии абсолютных показаний к операции (озлокачествление узла,
сдавление органов шеи и средостения) необходимо как вариант лечения использовать
деструкцию узлового образования этанолом
под контролем ультразвукового исследования.
2. Метод склерозирующей терапии 96 %
этанолом наиболее ценен при лечении рецидивных кист.
ЛИТЕРАТУРА
1. Гринева Е. Н. Диагностика и лечение кистозно-измененных узлов щитовидной железы [Текст]
/ Е. Н. Гринева, Т. В. Малахова, У. А. Цой // Пробл. эндокрин. — 2008. — Т. 54, № 8 — С. 12–16.
2. Efficacy of ultrasoundguided fine-needle aspiration
biopsy in the diagnosis of complex thyroid nodules [Text]
/ M. Braga, T. C. Cavalcanti, L. M. Collaco, H. Graf
// J. Clin. Endocrinol. Metabol. — 2001. — Vol. 86. —
P. 4089–4091.
3. Лечение узлового зоба методом деструкции под
контролем сонографии [Текст] / А. Н. Бубнов, Е. М. Трунин, А. П. Климченков [и др.] // Современные аспекты хирургической эндокринологии: материалы IХ Рос.
симп, Липецк, 1998 г. — Липецк, 1998 — С. 37–43.
4. Hegedus Bennedbaek F. N. Management of the
solitary thyroid nodule: results of North American
survey [Text] / F. N. Hegedus Bennedbaek, L. Hedegus
/ J. Clin. Endocrinol. Metabol. — 2000. — Vol. 85. —
P. 2493–2498.
5. Малоинвазивная хирургия щитовидной железы [Текст] / Ю. К. Александров, М. С. Могутов,
Ю. Н. Патрунов, А. Н. Сенча. — М.: Медицина. — 2005. —
287 с.
6. Склерозрующая терапия кист щитовидной железы этанолом [Текст] / М. Ф. Заривчацкий, С. А. Блинов, С. А. Денисов [и др.] // Актуальные вопросы эндокринологии: материалы 3-й Всерос. научн.-практ. конф.,
Пермь, 2000 г. — Пермь, 2000 — С. 103.
7. Management of the nontoxic multinodular goiter:
a north American survey [Text] / S. J. Bonnema,
F. N. Bennedbaek, P. W. Ladenson, L. Hedegus // J. Clin.
Endocrinol. Metabol. — 2002. — Vol. 87 — P. 112–117.
8. Профилактика осложнений при чрескожной
склерозирующей терапии этанолом доброкачественных узловых образований щитовидной железы [Текст]
/ А. Н. Барсуков, А. Ю. Пономарев, Е. В. Киселев,
А. В. Родин // Современные аспекты хирургической
эндокринологии: материалы XVII Рос. симп., Пермь,
2008 г. — Пермь, 2008 — С. 33–35.
СКЛЕРОТЕРАПIЯ ЕТАНОЛОМ У ЛIКУВАННI
ВУЗЛОВИХ УТВОРЕНЬ ЩИТОВИДНОЇ ЗАЛОЗИ
Агаєв Ф. А., Агаєва А. Р., Махмудова А. З.
Науковий центр хiрургiї iм. М. Топчибашева МОЗ Азербайджанської Республiки, м. Баку
У 52 пацiєнтiв з вузловими утвореннями щитовидної залози в якостi альтернативної хiрургiчному лiкуванню застосовано методику деструкцiї вузлiв 96 % етанолом. Доказано ефективнiсть
даної методики, особливо при лiкуваннi рецидивних кiст.
К л ю ч о в i с л о в а: щитовидна залоза, вузловi утворення, рецедивний зоб, склеротерапiя, етанол.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
41
Клiнiчна ендокринологiя
СКЛЕРОТЕРАПИЯ ЭТАНОЛОМ В ЛЕЧЕНИИ
УЗЛОВЫХ ОБРАЗОВАНИЙ ЩИТОВИДНОЙ ЖЕЛЕЗЫ
Агаев Р. А., Агаева А. Р., Махмудова А. З.
Научный центр хирургии им. М. Топчибашева МЗ Азербайджанской Республики, г. Баку
У 52 пациентов с узловыми образованиями щитовидной железы в качестве альтернативной хирургическому лечению применена методика деструкции узлов 96 % этанолом. Доказана
эффективность данной методики, особенно при лечении рецидивных кист.
К л ю ч е в ы е с л о в а: щитовидная железа, узловые образования, рецидивный зоб, склеротерапия, этанол.
ETHANOL SCLEROTHERAPY IN TREATING THYROID NODAL FORMATIONS
F. A. Agayev, A. P. Agayeva, M. Z. Makhmudova
Topchibashev Scientific Center for Surgery, the Ministry of Health Care of Azerbaijan Republic, Baku
In 52 patients with thyroid nodal formations a method for the node distruction with 96 % ethanol
has been applied as an alternative to surgical measurements. The method is proved to be effective,
particularly, for treating relapsive cysts.
K e y w o r d s: thyroid gland, nodal formations, relapsive goiter, sclerotherapy, ethanol.
42
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
УДК 616–053.6:616–055.1
ОСОБЛИВОСТI СТАТЕВОГО РОЗВИТКУ СУЧАСНИХ
ХЛОПЦIВ-ШКОЛЯРIВ ТА ЙОГО ВIКОВI НОРМАТИВИ
Косовцова Г. В., Плехова О. I., Турчина С. I., Вародова О. В., Костенко Т. П.
ДУ «Iнститут охорони здоров’я дiтей та пiдлiткiв АМН України», м. Харкiв
Статевий розвиток є ключовим процессом дозрiвання дитячого органiзму,
його перетворення на дорослого. Вiн тiсно
пов’язаний iз фiзичним та психiчним розвитком, формуванням особистостi дитини,
а його перебiг та досягнутий рiвень бiологiчної зрiлостi є одним iз iнтегральних показникiв стану дитячого органiзму у пiдлiтковому вiцi, який необхiдно враховувати при
оцiнцi здоров’я.
Незважаючи на досить значнi коливання початку пубертатної перебудови та темпiв досягнення статевої зрiлостi, на якi
впливають спадковi та середовишнi фактори [1–3], iснують певнi вiковi межi, перетинання яких розглядається як патологiчний
стан [2, 4, 5]. Визначення фiзiологiчних вiкових параметрiв розвитку статевих органiв та
вторинних статевих ознак є, безумовно, необхiдним для своєчасного виявлення пору-
шень статевого розвитку, якi не тiльки впливають на репродуктивний потенцiал [6, 7],
але й погiршують фiзичну i розумову працездатнiсть пiдлiтка, його соцiальну адаптованiсть [8].
Враховуючи соцiально-економiчне неблагополуччя, погiршення екологiчної ситуацiї, постiйне реформування галузi освiти, яке супроводжується пiдвищенням психологiчного навантаження учнiв та погiршенням якостi їх здоров’я [9], здається
вкрай важливим визначення особливостей
статевого розвитку пiдлiткiв в сучасному
соцiумi.
Саме це зумовило напрямок даного дослiдження, метою якого було вивчення характеру статевого дозрiвання хлопцiв-мешканцiв промислового мiста та розробка
його вiкових нормативiв.
МАТЕРIАЛИ ТА МЕТОДИ
З метою вивчення особливостей статевого розвитку було оглянуто 1569 хлопцiв
10–17 рокiв, якi мешкають у Фрунзенському, Московському та Жовтневому районах
м. Харкова. У всiх пiдлiткiв оцiнювалась
стадiя статевого розвитку з урахуванням
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
стану зовнiшнiх статевих органiв, ступеня
оволосiння лобка, пахвових западин, обличчя [10]. За хронологiчним вiком визначалась
частота рiзного ступеня розвитку ознак статевого дозрiвання (G1−5 , P1−5 , Ax1−4 , F1−5 ).
Проводилось вимiрювання окружностi те43
Клiнiчна ендокринологiя
95 перцентилi величин окружностi яєчок,
довжини статевого члена та IМ, розроблено
центильнi нормограми для цих показникiв.
Математична обробка результатiв проведена за допомогою пакетiв програм «SРSS
Statistics 17,0», «Excel» iз визначенням
основних статистичних параметрiв ряду (M,
m, Me).
стiкул i довжини статевого члена, розраховувався кiлькiсний iнтегральний показник
рiвня статевого розвитку хлопцiв — iндекс
маскулiнiзацiї (IМ) [11].
Отриманi данi щодо основних показникiв статевого розвитку були статистично
обробленi iз визначенням їх перцентильного розподiлення. Розраховано 5, 25, 50, 75,
РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ
хлопцiв цей показник був бiльшим, нiж 7 см
(первинне збiльшення яєчок). Все це вплинуло на величину IМ, який в середньому по
групi вiдповiдав (3,0 ± 0,04) у. о.
Щодо 12-рiчних хлопцiв, то серед них
переважна бiльшiсть (78,1 %) мають бiльш
розвиненi вториннi статевi ознаки та статевий розвиток, що вiдповiдає II–III стадiї, 9,5 % — IV стадiї, 1,65 % — V стадiї
за Tanner. Лише 21,9 % школярiв не мали
ознак початку статевого дозрiвання. Збiльшуються середнi показники окружностi яєчок та IМ — (9,2 ± 0,1) см i (3,5 ± 0,1)
у. о., вiдповiдно. Слiд вiдмiтити, що серед
школярiв цього вiку у 23,1 % окружнiсть
яєчок дорiвнювала або була бiльшою,
нiж 11 см.
Обстеження школярiв 10–17 рокiв, що
мешкають у м. Харковi, дозволило встановити, що вже в 10 рокiв у 20,5 % хлопцiв дiагностується початок статевого дозрiвання,
про що свiдчить збiльшення яєчок та розвинення статевих органiв. Бiльш того, 7,4 %
10-рiчних школярiв мали початкову ступень
лобкового оволосiння, а IМ в середньому по
групi склав (2,8 ± 0,04) у. о. (див. табл. 1).
Серед 11-рiчних хлопцiв кiлькiсть обстежених, що мали ознаки статевого дозрiвання, прогресивно збiльшується. Так, майже
в 43,9 % розвинення статевих органiв вiдповiдає II–III стадiї за Tanner, 18,3 % — мають лобкове, а 6,1 % — аксiлярне оволосiння. Окружнiсть яєчок в середньому по групi склала (7,7 ± 0,1) см, але майже у 32,3 %
Т а б л и ц я 1
Ступiнь розвитку статевих органiв та вторинних статевих ознак
у хлопцiв 10–17 рокiв, що мешкають у м. Харковi
Вiк,
роки
Кiлькiсть,
n
10
Ступiнь розвиненостi статевих ознак, %
G1 G2 G3 G4 G5
P1
P2
P3
P4
P5
A1
A2
A3
A4
F1
F2
F3
F4
F5
122
80
18
2
0
0
93
7
0
0
0
100
0
0
0
100
0
0
0
0
11
164
56
36
7
1
0
82
13
5
0
0
94
5
1
0
98
2
0
0
0
12
242
22
43
24
9
2
62
28
8
1
1
90
7
1
2
93
6
1
0
0
13
204
6
31
28
27
8
35
21
22
22
0
62
17
14
7
70
21
9
0
0
14
231
2
9
20
43
26
10
11
22
53
4
41
19
23
17
54
32
12
2
0
15
222
1
3
17
50
29
2
6
16
51
25
17
17
27
39
29
39
21
11
0
16
213
0
0
7
49
44
2
1
4
55
38
2
11
16
71
8
31
32
26
3
17
171
0
0
1
31
68
0
1
1
45
53
0
1
4
95
0
6
20
66
8
Серед 13-рiчних хлопцiв лише 6,4 % не
мали ознак статевого дозрiвання. Пiдлiтки,
у яких рiвень розвинення статевих органiв
44
вiдповiдав II, III, IV i V стадiї за Tanner,
склали 30,9; 27,9; 26,9 i 7,8 %, вiдповiдно.
У 28 % оглянутих реєструвалося оволосiнПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Клiнiчна ендокринологiя
ня обличчя. Незважаючи на те, що в середньому по групi окружнiсть яєчок склала
(10,8 ± 0,1) см, у 57,84 % цей показник дорiвнював або був бiльшим, нiж 11 см. Все це
обумовило збiльшення середнього показника IМ до (4,3 ± 0,1) у. о.
Практично усi пiдлiтки 14 рокiв мали
ознаки статевого дозрiвання. Лише в поодиноких випадках (1,7 %) вони були вiдсутнiми. Привертало до себе увагу, що в цьому
вiцi переважна кiлькiсть школярiв (98,3 %)
мала вже досить високий рiвень статевого
розвитку, який вiдповiдав у 20,4 % — III стадiї, у 43,29 % — IV стадiї, у 25,97 % — V
стадiї за Tanner. Майже у половини з них
було наявне аксiлярне та фацiальне оволосiння. Окружнiсть яєчка у 65,80 % хлопцiв
дорiвнювала або була бiльшою, нiж 13 см.
Середнi показники окружностi яєчок та IМ
складали (12,5 ± 0,1) см та (5,3 ± 0,1) у. о.,
вiдповiдно.
У вiцi 15 рокiв усi хлопцi мали ознаки
статевого дозрiвання. Обстеженi, у яких рiвень статевого розвитку був досить низьким i вiдповiдав II та III стадiї за Tanner,
склали 3,2 i 17,3 % вiдповiдно. У 2,7 % було вiдсутнiм лобкове, у 17,1 % — аксiлярне та у 29,3 % — фацiальне оволосiння.
У 71,6 % школярiв окружнiсть яєчка дорiвнювала або перевищувала 13 см. Середнi
показники окружностi яєчок та IМ в середньому по групi склали (12,9 ± 0,1) см та
(5,8 ± 0,1) у. о., вiдповiдно.
Усiм 16-рiчним юнакам були притаманнi ознаки статевого дозрiвання. Переважна
кiлькiсть оглянутих (92,5 %) мала вже досить високий рiвень статевого розвитку, вiдповiдно у 48,8 % — IV стадiї, у 43,7 % —
V стадiї за Tanner. У 92,9 % з них реєструвались IV та V стадiї оволосiння на лобку,
у 70,9 % — IV стадiя оволосiння пахвових
областей, у 29,1 % — IV та V стадiї оволосiння обличчя. Пiдлiтки з досить низьким
рiвнем статевого розвитку, що вiдповiдав
III стадiї за Tanner, склали лише 7,5 %. Лише у 1,9 % хлопцiв було вiдсутнiм лобкове, у 2,5 % — аксiлярне та у 7,5 % — фацiальне оволосiння. Середнi показники окружностi яєчок та IМ в середньому по групi
склали (13,3 ± 0,1) см та (6,3 ± 0,1) у. о.,
вiдповiдно. У 78,4 % школярiв окружнiсть
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
яєчка дорiвнювала або перевищувала
13 см.
У вiцi 17 рокiв переважна бiльшiсть
юнакiв характеризувалась досягнутим високим рiвнем статевого розвитку, IV та V стадiї за Tanner визначались, вiдповiдно, у 31,0
та 67,8 % хлопцiв. Третя стадiя статевого
дозрiвання реєструвалась лише в поодиноких випадках (1,2 %). Усi школярi мали статеве оволосiння рiзного ступеня вираженостi, переважно його дефiнiтивнi стадiї. Так,
у 97,6 % випадкiв реєструвались IV та V стадiї оволосiння на лобку, у 94,7 % — IV стадiя
оволосiння пахвових областей, у 74,3 % —
IV та V стадiї оволосiння обличчя. Середнi показники окружностi яєчок та IМ в середньому по групi склали (14,1 ± 0,1) см
та (7,0 ± 0,05) у. о., вiдповiдно. У 49,1 %
школярiв окружнiсть яєчка дорiвнювала
15 см.
Спiвставлення розрахованих нами середнiх показникiв IМ сучасних школярiв з вiдповiдними даними, отриманими у 70-тi та
90-тi роки [11, 12], дозволяє зробити висновок, що на теперiшнiй час СД хлопцiв починається ранiше, але завершується в дотеперiшнi строки при попереднiх або трохи уповiльнених темпах СД. Отриманi результати спiвпадають з даними iнших дослiдникiв, якi аналiзували термiн появи ознак
СР [13, 14].
На пiдставi отриманих даних щодо
основних показникiв статевого розвитку
хлопцiв-мешканцiв мiста було розраховано
5, 25, 50, 75, 95 перцентилi величин окружностi яєчок, довжини статевого члена та
IМ, розроблено центильнi нормограми для
цих показникiв СР (див. рис. 1–3).
Оскiльки iнтегральним показником статевого розвитку є IМ, визначення характеру
статевого дозрiвання хлопцiв спирається на
його величину. Показники IМ в межах 25 —
75 перцентилi вважали оптимальними для
хлопцiв цього вiку, оскiльки вони вiдповiдали iнтервалу вiд −1 SD до +1 SD.
Аналiз показникiв 5 перцентилi дозволив визначити їх близькiсть до величин вiдхилення на два роки вiд середньопопуляцiйних. Оскiльки затримкою статевого розвитку вважають уповiльнення його темпiв
бiльш нiж на два роки [3, 14], при IМ у хлоп45
Клiнiчна ендокринологiя
цiв 13–17 рокiв меншому або рiвному 5 перцентилi, дiагностується наявнiсть затримки
статевого розвитку.
Слiд також вiдмiтити, що при визначеннi характеру статевого розвитку тiльки за
рiвнем IМ можлива помилка в його трактуваннi, бо вiн не враховує послiдовностi формування ознак статевого дозрiвання. Так,
у хлопцiв з порушеною послiдовнiстю фор-
мування статевих ознак («несправжнiй пубертат») IМ може бути в межах норми, що
не вiдповiдає досягнутому рiвню статевого
розвитку. В цих випадках особливе значення має визначення розмiру яєчок.
За допомогою розрахованих перцентильних таблиць було визначено порушення статевого дозрiвання та проаналiзовано
їх частоту серед обстежених школярiв.
Рис. 1. Центильна нормограма окружностi яєчок у хлопцiв 10-17 рокiв.
Рис. 2. Центильна нормограма довжини статевого члена у хлопцiв 10-17 рокiв.
У 59 школярiв 13–17 рокiв було дiагностовано клiнiчнi ознаки статевого iнфантилiзму. Пiсля верифiкацiї дiагнозу в умовах стацiонару затримку статевого розвитку
46
встановлено у 56 пiдлiткiв. У 3 юнакiв було
верифiковано первинний гiпогонадизм, у 2
випадках — синдром Клайнфельтера, у 1 —
ураження гонад як наслiдок крипторхiзму.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Клiнiчна ендокринологiя
Таким чином, поширенiсть патологiї
статевого розвитку серед хлопцiв склала
(5,7 ± 0,7) %. Серед порушень пубертату переважала затримка статевого розвитку, її частота становила (5,4 ± 0,7) %.
Первинний гiпогонадизм було встановлено у (0,3 ± 0,2) % пiдлiткiв. Порушена послiдовнiсть формування статевих
ознак («несправжнiй пубертат») реєструвалась у (4,5 ± 0,4) % обстежених.
Рис. 3. Центильна нормограма IМ у хлопцiв 10-17 рокiв.
Таким чином вивчення характеру статевого дозрiвання хлопцiв 10–17 рокiв, мешканцiв крупного промислового мiста, дозволило визначити ступiнь розвитку статевих органiв та вторинних статевих ознак,
розрахувати нормативи показникiв статевого розвитку для школярiв кожної вiкової
групи, що буде сприяти покращенню дiагностики порушень функцiї чоловiчої статевої
системи у пiдлiтковому вiцi.
ВИСНОВКИ
1. Визначено певнi особливостi статевого
дозрiвання сучасних хлопцiв, якi мешкають
у промисловому мiстi, а саме зменшення вiку появи ознак статевого розвитку. Розраховано середнi показники статевого дозрiвання для пiдлiткiв 10–17 рокiв та межi їх коливань.
2. Використання розроблених центильних нормограм щодо розмiрiв статевих органiв та iндексу маскулiнiзацiї у хлопцiв 10–
17 рокiв дозволить покращити ранню дiагностику патологiї статевого дозрiвання,
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
що буде сприяти призначенню адекватного лiкування, контролю його ефективностi
та змiцненню репродуктивного потенцiала
юнакiв.
3. У пiдлiткiв 13–17 рокiв найбiльш поширеною формою порушень статевого дозрiвання є його затримка, яку дiагностовано у 5,4 % обстежених, первинний гiпогонадизм виявлено у 0,3 % хлопцiв. Iнвертований порядок появи ознак статевого дозрiвання («несправжнiй пубертат») зареєстровано у 4,5 % 10–12-рiчних школярiв.
47
Клiнiчна ендокринологiя
ЛIТЕРАТУРА
1. Багацька Н. В. Спадковi та середовищнi чинники у виникненнi затримки статевого розвитку у хлопцiв-пiдлiткiв [Текст] / Н. В. Багацька, И. Г. Дємєнкова
// Фiзiологiя та патологiя становлення чоловiчої статевої системи: матерiали наук. симп., Харкiв, 2002 р. — Х.,
2002. — С. 12–15.
2. Дедов И. И. Половое развитие детей: норма и патология [Текст] / И. И. Дедов, Т. В. Семичева, В. А. Петеркова. — М.: [б. в.], 2002. — 232 с.
3. Задержка полового развития мальчиков [Текст]
/ Е. И. Плехова, О. О. Хижняк, Л. П. Левчук [и др.] . —
М.: Знание, 2000. — 112 с.
4. Плехова Е. И. Подходы к оценке полового созревания мальчиков-подростков [Текст] / Е. И. Плехова
// Науковi та практичнi проблеми ендокринної. патологiї в рiзних вiкових периодах: матерiали наук.-практ.
конф. — Х., 2006. — С. 59–60.
5. Скородок Л. М. Нарушения полового развития
у мальчиков [Текст] / Л. М. Скородок, О. Н. Савченко. —
М.: Медицина, 1984. — 240 с.
6. Бондаренко В. О. Стан репродуктивної та сексуальної функцiї при недостатностi пубертата у чоловiкiв,
механiзми розвитку та терапiя їх порушень [Текст]: автореф. дис. . . докт. мед. наук: 14.01.14 / Володимир Олександрович Бондаренко; ДУ «Iн-т проблем ендокринної
патологiї iм. В. Я. Данилевського». — Х., 2004. — 36 с.
7. Лучицкий Е. В. Крипторхизм и бесплодие [Текст]
/ Е. В. Лучицкий // Здоровье мужчины. — 2003. —
№ 2. — С. 105–106.
8. Кукуруза А. В. Динамика психологического статуса и психологическая коррекция при задержке полового развития у мальчиков-подростков [Текст] / А. В. Кукуруза, А. В. Косовцова // Медицина — сегодня и завтра. — Харьков, 2000. — Вып. 3. — С. 84–87.
9. Коренєв М. М. Здоров’я дiтей шкiльного вiку —
проблеми та засоби їх вирiшення [Текст] / М. М. Коренєв, Г. М. Даниленко // Журн. АМН України. — 2007. —
Т. 13, № 3. — С. 526–533.
10. Marshall W. A. Variations in the pattern of pubertal changes in boys [Text] / W. A. Marshall, J. M. Tanner
// Arch. Dis. Child. — 1970. — Vol. 45. — P. 13.
11. Диспансеризация и реабилитация лиц с задержкой мужского пубертата [Текст]: метод. рекомендации
/ Ин-т фармакотерапии эндокрин. заболеваний; [авт.
А. Н. Демченко, И. А. Черкасов]. — Х.,1978. — 23 с.
12. Левчук Л. П. Клинико-иммунологическая характеристика мальчиков-подростков с задержкой полового развития [Текст]: дисс. . . . канд. мед. наук: 14.00.03
/ Л. П. Левчук. — Х., 1991. — 129 с.
13. Репродуктивная эндокринология [Текст] / под
ред. С. С. К. Йена, Р. Б. Джаффе; пер. с англ. — М.: Медицина, 1998. — Том 1. — С. 422–530.
14. Is sexual maturity occurring earlier among U.S.
children? [Text] / S. S. Sun, C. M. Schubert, R. Liang [et al.]
// J. Adolesc. Health. — 2005. — Vol. 37, № 5. — P. 345–
355.
ОСОБЛИВОСТI СТАТЕВОГО РОЗВИТКУ СУЧАСНИХ
ХЛОПЦIВ-ШКОЛЯРIВ ТА ЙОГО ВIКОВI НОРМАТИВИ
Косовцова Г. В., Плехова О. I., Турчина С. I., Вародова О. В., Костенко Т. П.
ДУ «Iнститут охорони здоров’я дiтей та пiдлiткiв АМН України», м. Харкiв
На пiдставi обстеження 1569 хлопцiв 10–17 рокiв, якi мешкають в мiстi Харковi, проаналiзовано характер статевого розвитку пiдлiткiв рiзного вiку та визначено певнi його особливостi
у теперiшнiй час. Розраховано нормативи статевого дозрiвання хлопцiв-мешканцiв промислового мiста, створено центильнi нормограми для показникiв статевого розвитку (окружностi яєчок,
довжини статевого члена, iндексу маскулiнiзацiї). Встановлено частоту i структуру порушень
статевого дозрiвання серед обстежених пiдлiткiв. Доведено, що найбiльш поширеною патологiєю
є затримка статевого дозрiвання, яку визначено у 5,4 % 13–17-рiчних хлопцiв.
К л ю ч о в i с л о в а: хлопцi, статевий розвиток, вiковi нормативи, порушення статевого
дозрiвання.
48
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Клiнiчна ендокринологiя
ОСОБЕННОСТИ ПОЛОВОГО РАЗВИТИЯ СОВРЕМЕННЫХ
МАЛЬЧИКОВ-ШКОЛЬНИКОВ И ЕГО ВОЗРАСТНЫЕ НОРМАТИВЫ
Косовцова А. В., Плехова Е. И., Турчина С. И., Вародова О. В., Костенко Т. П.
ГУ «Институт охраны здоровья детей и подростков АМН Украины», г. Харьков
На основании обследования 1569 мальчиков 10–17 лет, проживающих в городе Харькове, проанализирован характер полового развития подростков разного возраста и установлены
определенные его особенности в настоящее время. Рассчитаны нормативы полового созревания
мальчиков-жителей промышленного города, созданы центильные нормограммы для показателей
полового развития (окружности яичек, длины полового члена, индекса маскулинизации). Установлена частота и структура нарушений полового созревания среди обследованных подростков.
Доказано, что наиболее распространенной патологией является задержка полового развития,
выявленная у 5,4 % 13–17-летних мальчиков.
К л ю ч е в ы е с л о в а: мальчики, половое развитие, возрастные нормативы, нарушения
полового созревания.
SOME PECULIARITIES OF SEXUAL DEVELOPMENT IN
SCHOOLCHILDREN AND ITS AGE-RELATED STANDARDS
A. V. Kosovtsova, E. I. Plekhova, S. I. Turchina, O. V. Varodova, T. P. Kostenko
SI «Institute for children and adolescents health care of the AMS of Ukraine», Kharkiv
On the basis of examining 1569 boys, aged 10–17, residing in the city of Kharkiv, there was
estimated the character of sexual development in adolescents of different age, and there were established its peculiarities up to the present time. Sexual maturation standards for boys-inhabitants of an
industrial city were calculated and centile normograms (testicles circumference, penis length, and MI)
were worked out. The incidence and structure of sexual maturation disorders in the boys examined
were established. It was shown that the most widespread pathology was the sexual development delay,
which had been revealed in 5. 4 % of boys, aged 13–17.
K e y w o r d s: boys, sexual development, age-related standards, sexual maturation disorders.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
49
УДК 618.3–06:616.8–009.24:618.33
МОРФОЛОГИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ СЕМЕННЫХ ЖЕЛЕЗ
ПЛОДОВ И НОВОРОЖДЕННЫХ ОТ МАТЕРЕЙ, БЕРЕМЕННОСТЬ
КОТОРЫХ БЫЛА ОСЛОЖНЕНА ПРЕЭКЛАМПСИЕЙ
Потапов С. Н.
Харьковский национальный медицинский университет
Многочисленными исследованиями доказано, что возникновение постнатальной
патологии у человека может быть связано с действием неблагоприятных факторов во внутриутробном периоде его развития [1–5]. Среди таких факторов одно из
наиболее грозных осложнений беременности — преэклампсия, составляющая, по данным разных авторов, от 6–12 % [6, 7] до 20 %
всех поражений [8, 9].
У плодов и новорожденных, родившихся от матерей, беременность которых была
осложнена преэклампсией, во многих периферических органах эндокринной системы
(щитовидной железе, надпочечниках, яичниках, островковом аппарате поджелудоч-
ной железы) обнаруживаются разнообразные патологические изменения [10].
В последние годы отмечается рост интереса к андрологическим заболеваниям у детей и подростков, истоки которых нередко
лежат во внутриутробном периоде онтогенеза, в связи с чем чрезвычайно актуальным является изучение изменений в семенных железах у плодов от матерей с преэклампсией.
Целью данного исследования являлось
изучение морфологических особенностей семенников плодов и новорожденных от матерей, беременность которых была осложнена
преэклампсией различной тяжести.
МАТЕРИАЛЫ И МЕТОДЫ
Настоящее исследование основано на
изучении случаев аутопсий плодов и новорожденных от матерей, беременность которых была осложнена преэклампсией.
Анализ результатов исследования показал, что морфологическая картина изучаемых семенных желез плодов и новорожденных различна в зависимости от степени тяжести материнской патологии. Поэтому все изучаемые случаи были разделены
50
на следующие группы наблюдений: «ПЭ 1»,
«ПЭ 2» и «ПЭ 3» (плоды и новорожденные от матерей, беременность которых была
осложнена преэклампсией легкой и средней
тяжести и тяжелой преэклампсией, соответственно). Группу контроля (группа «К») составили плоды и новорожденные от матерей
с физиологической беременностью.
В основу данного распределения материала были положены диагностические криПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Клiнiчна ендокринологiя
терии тяжести преэклампсии, определенные
Приказом Министерства здравоохранения
№ 676 от 31.12.2004 г. «Про затвердження
клiнiчних протоколiв з акушерської та гiнекологiчної допомоги» [11].
Согласно приведенному разделению материала в группы «ПЭ 1» и «ПЭ 2» вошло
по 20 наблюдений. Группа «ПЭ 3» представлена 15 наблюдениями. Таким образом, исследуемые группы в совокупности представлены 55 случаями наблюдений. Количество
наблюдений в группе «К» — 20.
Причинами смерти плодов, вошедших
в исследуемые группы, явились острые нарушения маточно-плацентарного и пуповинного кровообращения, тугое обвитие пуповины вокруг шеи плода. Новорожденные погибали от ишемически-гипоксического поражения центральной нервной системы. В группу «К» вошли плоды и новорожденные, выношенные в условиях физиологически протекавшей беременности, и погибшие от тех же причин, что и в исследуемых
группах.
Для морфологического исследования из
семенных желез вырезали кусочки паренхимы, которые фиксировали в 10 % растворе нейтрального формалина и жидкости Буэна. Затем материал подвергали стандартной проводке через спирты увеличивающейся концентрации, жидкость Никифорова (96 % спирт и диэтиловый эфир в соотношении 1:1), хлороформ, после чего заливали парафином. Из приготовленных таким
образом блоков делали серийные срезы толщиной 4 − 5 × 10−6 м.
Морфологическая оценка включала
в себя комплекс гистологических и морфометрических методов. Обзорные препараты, окрашенные гематоксилином и эозином,
использовали для общей оценки состояния
исследуемых тканей, а также для морфометрического исследования [12].
При обзорной микроскопии оценивали
общий характер строения железы, наличие
или отсутствие вторичных изменений (кровоизлияния, некроз), общее состояние стромы железы (наличие или отсутствие отека, его выраженность), состояние микроциркуляторного русла, наличие или отсутствие воспалительной инфильтрации, ее характер.
В гистологических препаратах оценивали следующие морфометрические параметры: общее количество семенных канальцев
в ограниченном поле зрения (1,2 м2 × 10−7 );
соотношение паренхимы и стромы в ограниченном поле зрения (1,2 м2 ×10−7 ); площадь
семенных канальцев.
Комплекс гистологических и морфометрических исследований проводили на микроскопе Olympus BX-41 с использованием программ Olympus DP-Soft (Version 3:1)
и Microsoft Excel [13].
Весь полученный в результате проведенного морфометрического исследования
цифровой массив данных обрабатывали методами математической статистики. Определяли среднюю арифметическую, среднеквадратическое отклонение, среднюю ошибку разницы, вероятность различия [14].
РЕЗУЛЬТАТЫ И ИХ ОБСУЖДЕНИЕ
При макроскопическом исследовании семенные железы во всех подопытных группах, а также в контроле имеют эллипсоидную форму, мягко-эластическую консистенцию, покрыты толстой соединительнотканной капсулой, вдоль их заднего края располагаются придатки. На разрезе ткань семенных желез однородная, желтовато-серого цвета.
Микроскопически в белочной оболочке всех семенных желез различимы два
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
слоя: наружный представлен грубоволокнистой, а внутренний — рыхлой соединительной тканью. В семенных железах отчетливо определяются канальцевый и интерстициальный отделы. Известно, что паренхиматозный и стромально-сосудистый компоненты органа или ткани являются единой саморегулирующейся системой, обеспечивающей
микроциркуляцию, проницаемость, питание
клеток и функционирование органа в целом.
В стромально-паренхиматозных взаимоот51
Клiнiчна ендокринологiя
ношениях соединительная ткань участвует
как интегральное целое. В развивающемся
организме морфогенетические возможности
соединительной ткани сводятся к регулирующему влиянию на процессы пролиферации
и дифференцировки эпителиальных клеток,
на формирование структур органов в постнатальном периоде [15].
При исследовании канальцевого отдела
каждая долька представлена плотно расположенными поперечными и продольными срезами извитых семенных канальцев,
что подтверждает их извитой характер.
В контрольной группе стенки извитых семенных канальцев располагаются близко
друг к другу и разделены тонкими прослойками рыхлой волокнистой соединительной ткани, а также довольно часто соприкасаются стенками. Преобладают канальцы средней величины без хорошо заметного просвета, но с четким центральным просветлением (рис. 1). Описанные канальцы, согласно данным О. В. Волковой
и М. И. Пекарского (1976), классифицируются как канальцы эупластического типа,
встречающиеся у доношенных плодов от матерей с физиологически протекавшей беременностью [16]. Среднее количество семенных канальцев в ограниченном поле зрения, по данным морфометрического исследования, составляет 22,02 ± 0,32 и является достоверно (р < 0,001) наибольшим
среди всех групп. Средняя площадь семенных канальцев в контрольной группе равнялась — (1,23 ± 0,01)м2 ×10-9 , что достоверно (р < 0,001) меньше аналогичного показателя в группе «ПЭ 1» и достоверно (р < 0,001) больше такового в группах
«ПЭ 2» и «ПЭ 3».
В составе интерстициальной соединительной ткани располагаются фибробласты,
фиброциты, макрофаги, тканевые базофилы, лимфоциты. Отек соединительной ткани выражен неравномерно. В интерстициальном компоненте семенных желез выявлена развитая сосудистая сеть, представленная преимущественно капиллярами. Кровеносные сосуды имеют хорошо выраженный просвет и характеризуются умеренным
полнокровием. Для характеристики стромального компонента семенных желез пло52
дов и новорожденных контрольной группы
определяли средние удельные объемы стромы и паренхимы: объем стромального компонента составляет 34,13 ± 8,66 % от общего объема железы, паренхиматозного —
65,87 ± 8,66 %.
Рис. 1. Семенная железа контрольной
группы. Семенные канальцы средней
величины, не имеют четких просветов,
располагаются близко друг к другу и
разделены тонкими прослойками рыхлой
волокнистой соединительной ткани.
Окраска гематоксилином и эозином.
Увеличение ×400.
В группе «ПЭ 1» отмечается увеличение
толщины прослоек соединительной ткани,
разделяющей семенные канальцы. Увеличено количество сосудов капиллярного типа
с выраженным полнокровием, также определяется слабо выраженный, но распространенный отек соединительной ткани (рис. 2).
Объем стромального компонента составляет 40,57 ± 8,96 % от общего объема железы, паренхиматозного — 59,43 ± 8,66 %. Эти
морфометрические показатели достоверно
не отличаются от аналогичных показателей
контрольной группы (p > 0,05). Среднее
количество семенных канальцев на ограниченном поле зрения достоверно (р < 0,001)
уменьшено относительно контроля и составляет 18,57 ± 0,25, однако средняя площадь
семенных канальцев достоверно (р<0,001)
увеличена до (1,47 ± 0,02)м2 ×10-9 и является наибольшей во всех группах.
Увеличение площади семенных канальцев в группе «ПЭ 1», где повреждающее воздействие вредного фактора минимально выражено по сравнению с «ПЭ 2» и «ПЭ 3», является частным отображением распростраПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Клiнiчна ендокринологiя
ненной адаптативной реакции при осложненной беременности [17, 18].
Рис. 2. Семенная железа группы «ПЭ 1». В
семеннике увеличена толщина прослоек
соединительной ткани, разделяющей
семенные канальцы, и количество
полнокровных сосудов капиллярного типа.
Окраска гематоксилином и эозином.
Увеличение ×400.
В семенниках группы «ПЭ 2» паренхиматозный компонент характеризуется неравномерной плотностью распределения семенных канальцев. Определяется увеличенное количество соединительной ткани, выражено полнокровие сосудов, стенки которых несколько утолщены (рис. 3).
Объем стромального компонента составляет 51,7 ± 9,12 % от общего объема железы, паренхиматозного — 48,3 ± 9,12 %.
Данные морфометрические показатели не
являются достоверными (p > 0,05) относительно контроля, но отражают отчетливую тенденцию к увеличению стромального
и уменьшению паренхиматозного компонентов в данной группе. Среднее количество семенных канальцев в ограниченном поле зрения и средняя площадь семенных канальцев достоверно (р < 0,001) уменьшены относительно контрольной группы: 15,1 ± 0,31
и 0,89 ± 0,02 м2 × 10−9 , соответственно.
В нескольких исследованных случаях морфологическая картина семенников не совпадает с общим массивом наблюдений данной
группы и характеризуется наличием расширенных семенных канальцев, стенки которых представлены объемными клетками
с признаками выраженной гидропической
дистрофии (рис. 4).
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Рис. 3. Семенная железа группы «ПЭ 2».
Неравномерная плотность распределения
семенных канальцев. Выраженное
количество соединительной ткани и резкое
полнокровие сосудов.
Окраска гематоксилином и эозином.
Увеличение ×200.
Рис. 4. Семенная железа группы «ПЭ 2».
Признаки резко выраженной гидропической
дистрофии эпителия семенных канальцев.
Окраска гематоксилином и эозином.
Увеличение ×400.
В группе «ПЭ 3» определяются наиболее выраженные изменения в виде нарастающих по сравнению с предыдущими
исследуемыми группами явлений склероза,
выраженных дисциркуляторных изменений
в виде резкого полнокровия сосудов всех
калибров и периваскулярных кровоизлияний, а также реологических нарушений. Отмечаются отчетливые изменения и в паренхиматозном компоненте в виде незрелости семенных канальцев, многие из которых имеют вид тяжей без намечающихся просветов (рис. 5). Объем стромального компонента достоверно увеличен относительно контроля и составляет 63,73 ± 8,78 %
от общего объема железы, а паренхиматоз53
Клiнiчна ендокринологiя
ного — достоверно уменьшен и составляет 36,27 ± 8,78 %. Сравнение показателей
объема паренхиматозного и стромального
компонентов в группах контроля и «ПЭ 3»
отражает произошедшую инверсию данных
показателей, то есть значение стромального компонента контрольной группы приблизительно равно значению паренхиматозного
компонента группы «ПЭ 3» и наоборот.
Рис. 5. Семенная железа группы «ПЭ 3».
Мелкие разрозненные семенные канальцы,
не имеющие просветов, тяжистой формы.
Очаги склероза, резко расширенные
полнокровные сосуды, периваскулярные
кровоизлияния.
Окраска гематоксилином и эозином.
Увеличение ×200.
Таким образом, в ходе проведенного исследования установлено, что, по мере наростания тяжести преэклампсии матери, в семенниках плодов увеличивается удельный
объем стромального компонента за счет
новообразования межканальцевой соединительной ткани и этот показатель наиболее
выражен в группе «ПЭ 3».
Показатели среднего количества семенных канальцев на ограниченном поле зрения и средней площади семенных канальцев
достоверно (р < 0,001) уменьшены относительно контроля приблизительно в два раза
и составляют 13,17 ± 0,26 и 0,52 ± 0,01 м2 ×
10−9 , соответственно.
Семенные канальцы, описанные в группе «ПЭ 3», согласно данным О. В. Волковой и М. И. Пекарского (1976), относятся
к канальцам гипопластического типа. Авторы указывают, что часто можно проследить
четкую связь между наличием в анамнезе
патологии матери и таким типом семенников новорожденного [16].
Полученные нами данные перекликаются с результатами ряда экспериментальных
исследований, в которых изучалось влияние материнского и отцовского стресса на
семенники потомства. Полученные авторами этих работ результаты, свидетельствуют, что в семенниках потомков родителей,
которые подвергались стрессу, отмечается
увеличение объема соединительной ткани,
уменьшение количества семенных канальцев, обеднение их клеточного состава, а в будущем — торможение сперматогенеза, снижение фертильности и нарушение полового
поведения [1, 19, 20].
Таким образом, на основании имеющихся данных о строении семенников плодов
и новорожденных от матерей с преэклампсией различной степени тяжести можно заключить, что данная патология оказывает
отрицательное влияние на внутриутробное
формирование семенных желез и, вероятно,
в будущем может проявиться андрологическими нарушениями детского и подросткового возраста.
ВЫВОДЫ
1. Проведенное морфологическое и морфометрическое исследование показало, что
общее среднее количество семенных канальцев в ограниченном поле зрения, их средняя площадь, а также стромально-паренхиматозное соотношение в исследуемых группах подвержены колебаниям и зависят от
степени тяжести преэклампсии.
54
2. У плодов и новорожденных от матерей, беременность которых была осложнена преэклампсией легкой степени, отмечается достоверное уменьшение количества семенных канальцев. Одновременно обнаруживаемое достоверное увеличение
площади семенных канальцев отображает
распространенную адаптативную реакцию
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Клiнiчна ендокринологiя
при умеренном действии повреждающего
фактора.
3. У плодов и новорожденных от матерей с преэклампсией средней тяжести четко просматривается тенденция,
а в случае тяжелой преэклампсии отмечается достоверное увеличение объема стромального компонента и, соответственно,
уменьшение паренхиматозного, что явля-
ется следствием нарастающей тканевой
гипоксии.
4. Отражением убыли паренхиматозного компонента в семенных железах в случаях средней и тяжелой преэклапсии является
достоверное уменьшение количества семенных канальцев и их площади, причем данные изменения более выражены во втором
случае.
ЛИТЕРАТУРА
1. Геращенко Г. В. Вiковi особливостi стiстоструктури органiв-продуцентiв стероїдних гормонiв — нащадкiв стресованих матерiв [Текст] / Г. В. Геращенко,
Л. Ю. Сергiєнко // Фундаментальнi питання експериментальної та клiнiчної ендокринологiї (Четвертi Данилевськi читання): матерiали наук.-практ. конф. з мiжнар. участю, Харкiв, 2005 р. — Х., 2005. — С. 43–44.
2. Шадлун Д. Р. Актуальнi аспекти iнтранатальних
втрат на сучасному етапi [Текст] // Педiатрiя, акушер.
та гiнекол. — 2001. — № 4. — С. 98–99.
3. Шадлун Д. Р. Прогнозування та профiлактика перинатальних втрат на сучасному етапi [Текст] // Педiатрiя, акушер. та гiнекол. — 2002. — № 1. — С. 48–51.
4. Ювенологiя. Практикум з пiдлiткової медицинi [Текст] / под ред. Л. К. Пархоменко. — Х.: Факт,
2004. — 720 с.
5. Impact of maternal drug dependency on birth
weight and head circumference of offspring [Text]
/ T. M. Doberczak, I. C. Thoruton, J. Bernstein, S. R. Kandall // Am. J. D. Child. — 1987. — Vol. 141, № 11. —
P. 1163–1167.
6. Маркеры эндотелиальной дисфункции при гестозе беременных [Текст] / И. Д. Медвинский, Л. Н. Юрченко, О. И. Якубович // Современные аспекты акушерства, гинекологии и неонатологии: материалы республиканской научно-практ. конф. «Перинатальная кардиология» с междунар. участием. — 1998. — С. 157–163.
7. Пальцев М. А. Патологическая анатомия [Текст]:
Учебник / М. А. Пальцев, Н. М. Аничков. — М.: Медицина, 2001. — Т. 2. — 680 с.
8. Диагностика и прогнозирование развития тяжелых форм гестоза у беременных [Текст] / В. И. Краснопольский, Л. С. Логутова, В. А. Петрухин, Ю. Б. Котов
// Росс. вестник акушера-гинеколога. — 2006. — № 1. —
С. 69–72.
9. Шарапова О. В. Состояние и перспективы
развития акушерской и неонатологической помощи
в стране [Текст] / О. В. Шарапова // Педиатрия. —
2003. — № 1. — С. 7–14.
10. Гутикова Л. В. Взаимосвязь некоторых биохимических показателей в системе мать-плод при поздних
гестозах [Текст] / Л. В. Гутикова // Мед. новости. —
2004. — № 2. — С. 81–84.
11. Про затвердження клiнiчних протоколiв з акушерської та гiнекологiчної допомоги [Текст] / Наказ Мiнiстерства охорони здоров’я № 676. — Київ, 2004. —
С. 177.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
12. Меркулов Г. А. Курс патологогистологической
техники. [Текст] / Меркулов Г. А. — М.: Медицина,
1961. — 339 с.
13. Лапач С. Н. Статистические методы в медико-биологических исследованиях с использованием
Exel [Текст] / С. Н. Лапач, А. В. Чубенко, П. Н. Бабич. —
К.: МОРИОН, 2001. — 408 с.
14. Сергиенко В. И. Математическая статистика
в клинических исследованиях [Текст] / В. И. Сергиенко,
И. Б. Бондарева. — М.: ГЭОТАР МЕДИЦИНА, 2000. —
256 с.
15. Серов В. В. Соединительная ткань [Текст]
/ В. В. Серов, А. Б. Шехтер. — М.: Медицина, 1981. —
312 с.
16. Волкова О. В. Эмбриогенез и возрастная гистология внутренних органов человека [Текст] / О. В. Волкова, М. И. Пекарский. — М.: Медицина, 1976. — 414 с.
17. Влияние соматометрических показателей при
рождении на некоторые соматометрические и функциональные особенности 9-летних детей [Текст] / Г. И. Губина-Вакулик, Т. В. Горбач, И. И. Яковцова. // Материали
IV междунар. Конгресса по интегративной антропологии, Санкт-Петербург, 2002 г. — СПб., 2002. — С. 102–
104.
18. Кихтенко Е. В. Влияние морфо-функционального состояния аденогипофиза на некоторые антропометрические показатели у плодов и новорожденных от
матерей с ОПГ-гестозом [Текст] / Е. В. Кихтенко // Медицина третього тисячолiття: материалы межвузовской
конф. молодых ученых Харьковского гос. мед. ун-та,
Харьков, 2003 г. — Х., 2003. — С. 13–14.
19. Картавцева О. В. Репродуктивна функцiя самцiв-щурiв-нащадкiв стресованих на початку вагiтностi
матерiв [Текст] / О. В. Картавцева // Фундаментальнi питання експериментальної та клiнiчної ендокринологiї (Четвертi Данилевськi читання): матерiали наук.практич. конф. з мiжнар. участю, Харкiв, 2005 р. — Х.,
2005. — С. 83–84.
20. Коренєва Є. М. Вплив стрессу батька на
морфометричнi показники сiм’яникiв нащадкiв [Текст]
/ Є. М. Коренєва, Ю. В. Гунченко // Фундаментальнi питання експериментальної та клiнiчної ендокринологiї (Четвертi Данилевськi читання): матерiали наук.практич. конф. з мiжнар. участю, Харкiв, 2005 р. — Х.,
2005. — С. 1.
55
Клiнiчна ендокринологiя
МОРФОЛОГIЧНI ОСОБЛИВОСТI СIМ’ЯНИХ ЗАЛОЗ ПЛОДIВ
I НОВОНАРОДЖЕНИХ ВIД МАТЕРIВ, ВАГIТНIСТЬ ЯКИХ БУЛА
УСКЛАДНЕНА ПРЕЕКЛАМПСIЄЮ
Потапов С. М.
Харкiвський нацiональний медичний унiверситет
Проведено морфологiчне дослiдження впливу прееклампсiї на структурнi особливостi
сiм’яних залоз плодiв i новонароджених. Виявленi змiни стосуються кiлькостi i площi сiм’яних
канальцiв, спiввiдношення паренхими i строми. Ступiнь виразностi змiн прямо пропорцiйна ступеню важкостi прееклампсiї.
К л ю ч о в i с л о в а: вагiтнiсть, прееклампсiя, плоди, новонародженi, сiм’яна залоза.
МОРФОЛОГИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ СЕМЕННЫХ ЖЕЛЕЗ ПЛОДОВ
И НОВОРОЖДЕННЫХ ОТ МАТЕРЕЙ, БЕРЕМЕННОСТЬ КОТОРЫХ БЫЛА
ОСЛОЖНЕНА ПРЕЭКЛАМПСИЕЙ
Потапов С. Н.
Харьковский национальный медицинский университет
Проведено морфологическое исследование влияния преэклампсии на структурные особенности семенных желез у плодов и новорожденных. Обнаруженные изменения касаются количества и площади семенных канальцев, соотношения паренхимы и стромы. Степень выраженности
изменений прямо пропорциональна степени тяжести преэклампсии.
Ключевые
железа.
с л о в а: беременность, преэклампсия, плоды, новорожденные, семенная
MORPHOLOGICAL FEATURES OF TESTES IN FETUSES AND NEWBORNS FROM
MOTHERS WHOSE PREGNANCY WAS COMPLICATED BY PRE-ECLAMPSIA
S. N. Potapov
Kharkiv National Medical University
Pre-eclampsia influence on the structure of the testes in fetuses and newborns was investigated
using morphology techniques. The changes in the number and area of seminiferous tubule, parenchyma
to stroma ration were revealed. The degree of the changes was directly proportional to pre-eclampsia
severity.
K e y w o r d s: pregnancy, pre-eclampsia, testis.
56
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
УДК 616.71–007.152–08:612.433.65
ПРИМЕНЕНИЕ ПРОЛОНГИРОВАННОГО АНАЛОГА СОМАТОСТАТИНА
СОМАТУЛИНА L.P. В ЛЕЧЕНИИ АКТИВНОЙ АКРОМЕГАЛИИ
Микитюк М. Р., Хижняк О. О.
ГУ «Институт проблем эндокринной патологии им. В. Я. Данилевского АМН Украины», г. Харьков
Проблема медикаментозного лечения
акромегалии обусловлена высокой социальной значимостью патологии, приводящей
к ранней инвалидизации, формированию
косметических дефектов, затрудняющих социальную адаптацию пациентов, сокращению продолжительности их жизни. При отсутствии патогенетического лечения около
половины больных умирает в трудоспособном возрасте [1].
Не вызывает сомнений, что наиболее
экономично оправданным методом лечения,
позволяющим в короткие сроки достичь ремиссии заболевания, является хирургический [2]. При условии проведения радикальной операции нормализация уровня соматотропного гормона (СТГ) наблюдается
уже в раннем послеоперационном периоде, а инсулиноподобного ростового фактора-1 (ИРФ-1) — через три месяца [3]. Однако ремиссии заболевания удается добиться у 80–90 % пациентов с микроаденомой
и лишь у 45–53 % пациентов с макроаденомой [4]. Кроме того, макроаденома и гигантская аденома (более 40 мм) с инвазией в кавернозные синусы при уровне СТГ
в сыворотке крови более 50 нг/мл считаются предикторами неэффективности хирургического лечения [5]. Хирургическое лечение в 10–25 % случаев чревато развиПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
тием таких осложнений как гипопитуитаризм, несахарный диабет (транзиторный,
постоянный), назальной ликвореи, менингита, зрительных нарушений [4]. Нельзя не
принимать во внимание также, что у ряда пациентов имеют место противопоказания к проведению нейрохирургического
вмешательства.
Известно, что нативный соматостатин
обладает способностью подавлять секрецию
СТГ и пролиферацию соматотрофов [6].
Препаратами первой линии медикаментозного лечения акромегалии на сегодняшний
момент являются пролонгированные аналоги соматостатина, в частности, Соматулин L. P. [7]. Использование пролонгированных аналогов соматостатина в качестве
первичной или адъювантной терапии акромегалии вызывало значительный клинический эффект, который зависел от базального уровня СТГ, спектра соматостатиновых рецепторов в опухолевой ткани, морфологической характеристики опухоли, возраста пациента и продолжительности проводимого лечения [8]. В частности, уровень
СТГ ниже 2,5 нг/мл был достигнут у 50–
56 % пациентов, а нормализация концентрации ИРФ-1 — у 60–66 %.
С целью приобретения собственного
клинического опыта и для оценки эффек57
Клiнiчна ендокринологiя
тивности и безопасности лечения пациентов с акромегалией аналогом соматостатина Соматулином L.Ṗ. 30 мг (Beaufour
Ipsen Pharma, Франция) мы провели открытое несравнительное, проспективное исследование.
МАТЕРИАЛЫ И МЕТОДЫ
В клинике ГУ «Институт проблем эндокринной патологии им. В. Я. Данилевского
АМН Украины» (ИПЭП) были обследованы
16 женщин и 1 мужчина в возрасте от 27 до
75 лет (средний возраст 47,44 ± 14,71 лет)
и мальчик 17 лет, страдающие акромегалией
от 1 до 34 лет (Ме 7,5 лет). У четверых обследованных заболевание было диагностировано впервые. Восемь пациентов (44,4 %)
к моменту обследования были признаны медико-социальной экспертной комиссией инвалидами I–II группы.
При постановке диагноза активной фазы акромегалии мы опирались на критерии
консенсуса [9] с учетом клинической картины заболевания, гормонального исследования (уровень СТГ > 2,5 нг/мл, содержание ИРФ-1 выше возрастной нормы, отсутствие подавления уровня СТГ > 1 нг/мл
после проведения глюкозотолерантного теста). Оценивали также общую длительность
заболевания, продолжительность активной
фазы, наличие и степень выраженности органных и системных нарушений, влияющих
на качество жизни и выживаемость.
Оценку состояния опухоли проводили
при помощи магнитно-резонансной терапии
(МРТ) головного мозга у 16 пациентов,
в том числе у 11 пациентов до начала и через три месяца после лечения Соматулином L. P. МРТ была выполнена в диагностическом отделении областной клинической
больницы (зав. к. мед. н. В. Н. Куницын) на
томографе фирмы «Siemens» с напряженностью магнитного поля 1 Т. Для получения сагиттальных, фронтальных и аксиальных изображений применялись параметры
TR/TF/FA = 330/12/70 (импульсные последовательности турбо-спин-эхо, взвешенные
по Т1) и 5000.119.186 (импульсные последовательности турбо-спин-эхо, взвешенные
по Т2). Толщина среза составляла 3 мм для
сагиттальных и фронтальных изображений
и 4 мм для аксиальных изображений. Иссле58
дование осуществлялось без предварительной подготовки и контрастного усиления,
в положении больного лежа на спине. Проводили подсчет объема гипофиза по формуле эллипса:
[переднезадний размер (мм) ×
× ширина (мм) × высота (мм)] ×
× 0479 [10].
Пациентам с активной акромегалией
(n = 11) после получения информированного согласия был назначен Соматулин L. P. (действующее вещество ланреотида ацетат в биодеградирующих гранулах),
предоставленный фармацевтической фирмой Beaufour Ipsen Pharma (Франция) в качестве благотворительной помощи. Препарат в виде суспензии вводили в большую
ягодичную мышцу раз в 14 дней в дозе
30 мг. Суспензия для введения готовилась
ex tempore непосредственно перед введением
пациенту из лиофилизированного порошка
во флаконе и прилагаемого к нему растворителя.
Оценку клинико-гормональных показателей проводили через один и три месяца
после первой инъекции препарата. Кровь
для исследования брали из локтевой вены. Определение содержания СТГ, пролактина (ПРЛ) и ИРФ-1 проводили с помощью стандартных наборов иммуноферментным методом с использованием автоматического анализатора Stat Fax 2100. Терапию
считали эффективной при снижении уровня
СТГ и/или ИРФ-1 больше 30 % от исходного
уровня.
Обработку полученных данных проводили при помощи пакета программ
«Statistica» (версия 6.0) и Excel. Проверка нормальности распределения данных
в группе осуществлялась на основании визуальной оценки категоризированных гистограмм и по тесту Колмогорова-Смирнова. Данные представлены в виде средних
арифметических значений и ошибки средПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Клiнiчна ендокринологiя
него (X ±SX ), медианы (Ме). Качественные
показатели представлены в виде абсолютного числа наблюдений и процента от общего
числа больных. Критический уровень значимости (Р) при проверке статистических
гипотез принимался равным 0,05.
РЕЗУЛЬТАТЫ И ИХ ОБСУЖДЕНИЕ
Возраст пациентов на момент предполагаемой манифестации заболевания составил (36,19 ± 12,91) лет. Средний возраст на момент постановки диагноза —
(38,53 ± 12,65) лет. Таким образом, средняя продолжительность так называемого
донозологического периода составила 2,3 года. Четыре пациента (22,2 %) были с поздним началом заболевания (после 50 лет),
что можно объяснить нарастанием с возрастом числа точечных мутаций в соматотрофах [11]. Обращает на себя внимание, что у 17 больных (94,45 %), несмотря
на короткий донозологический период заболевания, на момент постановки диагноза
уже имела место макроаденома с экстраселлярным распространением. У 10 пациентов (55,56 %) макроаденома сопровождалась развитием зрительных и неврологических нарушений и у одной пациентки была
диагностирована гигантская аденома. При
этом нами не было выявлено зависимости
между размером аденомы и степенью ее гормональной активности (r = — 0,62; t = 1,77;
P = 0,14).
Соматотропиномы и соматомаммотропиномы, диагностированные по результатам гормонального исследования, встречались одинаково часто — у девяти (50 %)
и восьми (44,5 %) пациентов, соответственно. У одного пациента акромегалия сочеталась с синдромом Мак-Кьюна-Олбрайта-Брайтцева [12], что было подтверждено диффузными изменениями трубчатых
и плоских костей, характерными для полиоссальной фиброзной дисплазии, выявленными при рентгенологическом исследовании и биопсии костной ткани из затылочной области и гребня подвздошной кости
в НИИ нейрохирургии им. Н. Н. Бурденко
РАМН.
Проведенный анализ предшествующего
лечения показал, что восемь обследованных
были ранее подвергнуты нейрохирургичеПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
скому вмешательству (костно-пластическая
трепанация черепа в лобной области справа, удаление аденомы в одном случае, криодеструкция гипофиза в трех случаях, эндоназальная транссфеноидальная аденомэктомия в семи случаях). Причем, у двух
пациентов в связи с развитием рецидива заболевания оперативные вмешательства выполнялись повторно (дважды и четырежды,
соответственно).
В связи с отсутствием клинико-биохимической ремиссии после хирургического лечения пять пациентов получали адъювантную
терапию агонистом дофамина бромокриптином (препараты бромокриптин, роналин,
парлодел) в суточной дозе 7,5-20 мг, у одной больной препарат был отменен в связи
с его непереносимостью. Лучевая терапия
была применена у двух пациенток с рецидивом аденомы: у одной больной в виде гамматерапии в сумарной дозе 30 Гр; у другой —
в виде стереотаксической терапии («гамманож») на аппарате «Новалис» (отделение
радиологии и радиохирургии НИИ нейрохирургии им. Н. Н. Бурденко РАМН) курсом
30 сеансов по 2 Гр.
Таким образом, два пациента получали
комплексное лечение (хирургическое + агонист дофамина + лучевая терапия), трое —
комбинированное лечение (хирургическое +
агонист дофамина), трое — хирургическое
лечение, шестеро — медикаментозное (агонист дофамина) и четыре пациента с впервые диагностированным заболеванием лечения не получали.
При оценке эффективности ранее проведенного лечения мы использовали критерии международного консенсуса [9]. Хирургическое лечение оказалось неэффективным методом лечения, поскольку у всех пациентов, подвергнутых оперативному вмешательству, развился рецидив заболевания
(уровень СТГ 69,5 ± 42,16 нг/мл). Анализ
возможных причин неэффективности хи59
Клiнiчна ендокринологiя
рургического лечения выявил четыре ключевых фактора. Во-первых, 38,9 % обследованных были оперированы по поводу макроаденомы с супра- и параселлярным распространением, эффективность хирургического лечения которых, например по данным клиники J. Wass [13], составляет 44–
48 %. Во-вторых, хирургическое лечение гигантской аденомы (один случай) является паллиативным методом лечения (эффективность равна 0 %). В-третьих, в 25 %
случаев рецидивы заболевания развивались
у молодых пациентов, для которых характерна активная клеточная пролиферация.
В-четвертых, все обследованные в отдаленном послеоперационном периоде не получали патогенетическую «противорецидив-
ную» терапию аналогами соматостатина.
У шести пациентов, воздержавшихся от повторной операции, несмотря на терапию высокими суточными дозами антагониста дофамина (10-20 мг) добиться клинико-гормональной ремиссии не удалось (уровень СТГ
31,78 ± 19,51 нг/мл). Кроме того, в настоящее время становится все более очевидным,
что успешный исход операции во многом зависит от мастерства и опыта хирурга [14].
К сожалению, не всем пациентам оперативные вмешательства были выполнены в условиях высокоспециализированного нейрохирургического стационара.
Основные жалобы пациентов до включения в исследование представлены на линейной диаграмме (рис.).
Рис. Структура жалоб.
У 67,7 % обследованных были диагностированы различной степени выраженности нарушения обмена глюкозы: нарушенная толерантность к глюкозе у двух пациентов, сахарный диабет (СД) 2 типа у 10
пациентов (в том числе у семи больных инсулинозависимый).
60
Первичную
терапию
Соматулином L. P. в нашем исследовании получали
два пациента, девяти больным препарат
был назначен в качестве адъювантной терапии.
У девяти пациентов (82 %) мы наблюдали положительный эффект терапии Сома-
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Клiнiчна ендокринологiя
тулином L. P. Уже через месяц терапии пациенты отмечали улучшение самочувствия,
хотя уменьшения выраженности клинических симптомов заболевания еще не наблюдалось. Через три месяца терапии отечность
конечностей и лица (у 80 % больных до лечения) не беспокоили ни одного пациента,
головные боли встречались у 27 % пациентов, головокружение — у 14 %, слабость —
у 57 %, потливость — у 38 %, боли в суставах — у 41 %. Через шесть месяцев лечения
периодически возникающие головные боли
беспокоили 7 % пациентов, слабость и утомляемость — 32 %, сухость во рту — 21 %,
боли в суставах — 40 %, боли в области
сердца — 21 %. Как видно, наиболее упорными жалобами больных были артралгии
и кардиалгии, что можно объяснить развитием необратимых дегенеративных изменений опорно-двигательного аппарата и акромегалоидной кардиомиопатии.
Динамика уровня СТГ и ИРФ-1 на фоне
терапии Соматулином L. P. представлена
в табл. 1.
Т а б л и ц а 1
Динамика уровней СТГ и ИРФ-1 в сыворотке крови у пациентов с акромегалией
на фоне терапии Соматулином P. R. 30 мг в течение трех месяцев
Кол-во
больных
До лечения
Через 3 мес.
Р
СТГ, нг/л
11
40,55 ± 25,69
17,52 ± 11,58
0,013
ИРФ-1, нг/л
11
563 ± 157,35
380 ± 202,74
0,02
Показатель
Т а б л и ц а 2
Побочные эффекты Соматулина L. P.
Количество пациентов, %
Побочный эффект
После первой инъекции
После шестой инъекции
Диарея
45
11
Метеоризм
35
8
Боли в животе
32
3
Стеаторея
10
0
Тошнота
10
1
Рвота
8
1
На фоне лечения Соматулином L. P. наблюдалась также положительная динамика
гликолизированного гемоглобина как показателя долгосрочной компенсации углеводного обмена у пациентов с сахарным диабетом (9,49 ± 2,31 % до лечения и 6,49 ± 1,41 %
через три месяца (Р = 0,001). У троих пациентов наблюдалось значительное снижение суточной дозы инсулина, у двоих — снижение суточной дозы препаратов сульфонилмочевины. У одной пациентки необходимость в инсулинотерапии отпала (до лече-
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
ния 132 ЕД/сут), компенсация углеводного обмена была достигнута на фоне приема микронизированной формы гликлазида
30 мг в сутки. Такое положительное влияние
Соматулина L. P. на углеводный обмен обусловлено снижением уровня СТГ как контринсулярного гормона.
Отсутствие эффекта терапии Соматулином L. P. (снижение уровня СТГ и/или
ИРФ-1 более 30 %) у двоих пациентов
(18 %), включенных в исследование, можно
объяснить исходно высоким уровнем СТГ,
61
Клiнiчна ендокринологiя
превышающим 50 нг/мл, поскольку принято считать, что эффективность терапии
пролонгированными аналогами соматостатина находится в обратной зависимости от
исходного уровня СТГ и ИФР-1 [15]. Повидимому, добиться целевых уровней СТГ
и ИРФ-1 (ремиссии заболевания) у этих пациентов возможно либо путем увеличения
частоты инъекций (до 1 инъекции каждые
10 или 7 дней), либо увеличением длительности терапии.
Что касается безопасности Соматулина L. P., то побочные эффекты терапии наблюдались в основном со стороны желудочно-кишечного тракта (ЖКТ) (см. табл.),
что обусловлено подавлением базальной
и стимулированной желудочной секреции
(вследствие подавления секреции гастрина, вазоактивного интестинального пепти-
да, секретина, панкреатического полипептида), снижением моторики желудочно-кишечного тракта (вследствие ингибирования
высвобождения мотилина) [16]. Как видно из табл. 2, частота побочных эффектов
со стороны ЖКТ у пациентов, получающих
Соматулин L. P. снижается с увеличением
количества инъекций.
Важной целью медикаментозной терапии больных с сомато- и соматомаммотропиномами является уменьшение опухолевой массы или предотвращение хиазмального синдрома, а также ингибирование роста
опухоли и клеточной пролиферации. Вследствие краткосрочности применения Соматулина L. P. оценить его влияния на размеры
аденомы гипофиза не представлялось возможным.
ВЫВОДЫ
1. Высокая частота рецидивов акромегалии (в 61,1 % случаев) после хирургического лечения требует радикального пересмотра лечебной концепции в отдаленном послеоперационном периоде.
2. Супрессивная терапия Соматулином L. P. в течение трех месяцев приводит к регрессии клинической симптоматики, снижению уровня соматотропного гор-
мона и нормализации инсулиноподобного
ростового фактора-1 в сыворотке крови
у 80 % больных акромегалией.
3. Соматулин L. P. является безопасным
препаратом для лечения активной акромегалии. При его применении возможно развитие побочных эффектов со стороны желудочно-кишечного тракта, которые минимизируются после шестой инъекции.
ЛИТЕРАТУРА
1.
Sheppard M. C.
GH
and
mortality
in
acromegaly [Text] / M. C. Sheppard // J. Endocrinol. Invest. — 2005. — Vol. 28 (11 Suppl). — P. 75–77.
2. Bush Z. M. Management of acromegaly: is there
a role for primary medical therapy? [Text] / Z. M. Bush,
M. L. Vance // Rev. Endocrinol. Metabol. Disord. —
2008. — Vol. 9, № 1. — P. 83–94.
3. Early postoperative growth hormone levels: high
predictive value for long-term outcome after surgery for
acromegaly [Text] / S. Valdemarsson [et al.] / J. Internal.
Med. — 2000. — Vol. 247. — P. 640–650.
4. Nomikos P. The outcome of surgery in 668 patients with acromegaly using current criteria of biochemical ‘cure’ [Text] / P. Nomikos, M. Buchfelder, R. Fahlbusch
// Europ. J. Endocrinol. — 2005. — Vol. 152. — P. 379–387.
5. Predictors of the Outcome of Surgical Treatment
in Acromegaly and the Value of the Mean Growth Hormone Day Curve in Assessing Postoperative Disease Activity [Text] / G. A. Kaltsas [et al.] / J. Clin. Endocrinol.
Metabol. — 2001. — Vol. 86, № 4. — P. 1645–1652.
62
6. Дедов И. И. Соматотропная недостаточность [Текст] / И. И. Дедов, А. Н. Тюльпаков, В. А. Петеркова. — М.: ИндексПринт, 1998. — 312 с.
7. Turner H. E. Modern approaches to treating
acromegaly Quarterly [Text] / H. E. Turner, J. A. H. Wass
// J. Med. — 2000. — Vol. 93. — P. 1–6.
8. Long-term safety and efficacy of depot long-acting
somatostatin analogs for the treatment of acromegaly [Text]
/ J. Ayuk, S. E. Stewart, P. M. Stewart, M. C. Sheppard
// J. Clin. Endocrinol. Metabol. — 2002. — Vol. 87, № 9. —
P. 4142–4146.
9. Criteria for Cure of Acromegaly: A Consensus Statement [Text] / A. Giustina, A. Barkan, F. F. Casanueva,
F. Cavagnini // J. Clin. Endocrinol. Metabol. — 2000. —
Vol. 85, № 2. — P. 526–529.
10. Определение объема гипофиза по данным сагиттальных сечений при низкопольной магнитно-резонансной томографии / П. И. Лукьяненок, А. В. Дубровин,
Т. К. Гудкова, О. Ю. Бородин / Мед. Визуализация. —
2007. — № 3. — С. 29–36.
11. Особенности клинического течения акромегалии
и лечебной тактики в зависимости от возраста паци-
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Клiнiчна ендокринологiя
ентов при начале заболевания [Текст] / В. С. Пронин,
С. Э. Агаджанян, Е. П. Гитель, [и др.] // Пробл. эндокринол. — 2006. — Т. 52, № 3. — С. 33–40.
12. Караченцев Ю. И. Симптомы и синдромы в эндокринологии [Текст]: Справочное пособие / Ю. И. Караченцев, М. Р. Микитюк. — Х.: «С.А.М.», 2006. — 120 c.
13. Handbook of Acromegaly [Text] / Ed. J. Wass. —
[s. n.]: BioScientifica, 2004. — 97 p.
14. Outcome of surgical intrasellar growth hormone tumor performed by a pituitary specialist surgeon in a developing country [Text] / J. A. Gondim [et al.] / Surg. Neurol. — 2008. — № 4. — C. 25.
15. Медикаментозное лечение акромегалии: результаты длительного применения сандостатина ЛАР
/ И. А. Иловайская [и др.] / Пробл. эндокринол. —
2006. — Т. 52, № 4. — С. 34–38.
16. Рациональная фармакотерапия заболеваний эндокринной системы и нарушений обмена веществ: Рук.
для практикующих врачей / И. И. Дедов, Г. А. Мельниченко, Е. Н. Андреева, [и др.]; под общ. ред. И. И. Дедова, Г. А. Мельниченко. — М.: Литтерра, 2006. — Т. 12. —
C. 429–439.
ВИКОРИСТАННЯ ПРОЛОНГОВАНОГО АНАЛОГА СОМАТОСТАТИНУ
СОМАТУЛIНУ L. P. В ЛIКУВАННI АКТИВНОЇ АКРОМЕГАЛIЇ
Микитюк М. Р., Хижняк О. О.
ДУ «Iнститут проблем ендокринної патологiї iм. В. Я. Данилевського АМН України», м. Харкiв
Представлено результати вiдкритого непорiвняльного, проспективного дослiдження з оцiнки ефективностi та безпеки терапiї активної акромегалiї аналогом соматостатину Соматулiном L. P. 30 мг (Beaufour Ipsen Pharma, Франция). Використання Соматулiну L. P. впродовж
трьох мiсяцiв викликало регресiю клiнiчної симптоматики, зниження рiвня соматотропного гормону i нормалiзацiю iнсулiноподiбного ростового фактору-1 в сироватцi кровi у 80 % хворих на
акромегалiю. Соматулiн L. P. є безпечним препаратом для лiкування активної акромегалiї; при
його застосуваннi можливий розвиток побiчних явищ зi сторони шлунково-кишкового тракту,
якi мiнiмiзуються пiсля шостої iн’єкцiї препарату.
К л ю ч о в i с л о в а: акромегалiя, соматотропний гормон, iнсулiноподiбний ростовий фактор-1, Соматулiн L. P.
ПРИМЕНЕНИЕ ПРОЛОНГИРОВАННОГО АНАЛОГА СОМАТОСТАТИНА
СОМАТУЛИНА L. P. В ЛЕЧЕНИИ АКТИВНОЙ АКРОМЕГАЛИИ
Микитюк М. Р., Хижняк О. О.
ГУ «Институт проблем эндокринной патологии им. В. Я. Данилевского АМН Украины», г. Харьков
Представлены результаты открытого несравнительного, проспективного исследования по
оценке эффективности и безопасности терапии активной акромегалии аналогом соматостатина
Соматулином L. P. 30 мг (Beaufour Ipsen Pharma, Франция). Применение Соматулина L. P. в течение трех месяцев вызывало регрессию клинической симптоматики, снижение уровня соматотропного гормона и нормализацию инсулиноподобного ростового фактора-1 в сыворотке крови
у 80 % больных акромегалией. Соматулин L. P. является безопасным препаратом для лечения
активной акромегалии; при его применении возможно развитие побочных эффектов со стороны
желудочно-кишечного тракта, которые минимизируются после шестой инъекции препарата.
К л ю ч е в ы е с л о в а: акромегалия, соматотропный гормон, инсулиноподобный ростовой фактор-1, Соматулин L. P.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
63
Клiнiчна ендокринологiя
USING PROLONGED SOMATOSTATIN ANALOGUE — SOMATOSULIN L. P. FOR
TREATMENT OF ACTIVE ACROMEGALY
M. R. Mykytyuk, O. O. Khyzhnyak
SI «V. Danilevsky Institute of Endocrine Pathology Problems of the AMS of Ukraine», Kharkiv
The proposed results of an open prospective study aimed at estimating the efficiency and safety
of the active acromegaly therapy with Somatostatin analogue — Somatosulin L. P. 30mg (Pharma
Ipsen Beafour, France) are presented. Somatosuline L. P. used during three months was found to
exhibit clinical symptoms regression, GH reduction and normalization of IRF-1 (insulin-like grouth
factor) in 80 % of acromegally-affected patients‘ blood. Somatosulin is safe in its usage and can be
applied for active acromegally. Side-effects may develop in the gastro-intestinal system and can be
minimized following the 6-th injection.
K e y w o r d s: acromegalia, growth hormone, insulin-like growth factor-1, Somatulin P. R.
64
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНI ДОСЛIДЖЕННЯ
УДК 547.814.5:616.379–008.64–092:615.256.51
ВПЛИВ КВЕРЦЕТИНУ НА МЕТАБОЛIЧНI ПРОЯВИ СИНДРОМУ
IНСУЛIНОРЕЗИСТЕНТНОСТI ЗА УМОВ ДЕФIЦИТУ ЕСТРОГЕНIВ
Борiков О. Ю., Горбенко Н. I.
ДУ «Iнститут проблем ендокринної патологiї iм. В. Я. Данилевського АМН України», м. Харкiв
Вiдомо, що серцево-судиннi захворювання, особливо iшемiчна хвороба серця та
iнсульти, залишаються головною причиною
смертностi серед жiнок старшої вiкової категорiї, яка, зокрема, в чотири рази вища у порiвняннi з чоловiками за наявностi метаболiчного синдрому на тлi цукрового дiабету (ЦД) 2 типу. У зв’язку з цим,
ВООЗ розглядає менопаузу як один iз незалежних чинникiв серцево-судинної патологiї
у жiнок [1].
Пiдвищення ризику серцево-судинних
захворювань у жiнок в постменопаузальний перiод обумовлено, перш за все, змiнами гормонального профiлю внаслiдок
дефiциту естрогенiв, пiдтвердженням чому є впровадження спецiального термiну «постменопаузальний метаболiчний синдром» [2]. Експериментальнi дослiдження
свiдчать про зниження антиоксидантної системи захисту у оварiєктомованих тварин,
що пов’язують iз дефiцитом естрогенiв, якi
належать до природних антиоксидантiв [3].
В останнi роки значна увага придiляється дослiдженню ролi оксидативного стресу в iндукцiї рiзних складових метаболiчного синдрому, зокрема, iнсулiнорезистентностi, ендотелiальної дисфункцiї, прозапальПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
ного та протромбiчного стану. Накопичено велику кiлькiсть даних, що вказують на
iснування зв’язку мiж пiдвищеним рiвнем
вiльних радикалiв та iнсулiнорезистентнiстю, яка є не тiльки однiєю з ключових ланок патогенезу ЦД 2 типу, але й основною
складовою метаболiчного синдрому та провiдним чинником ризику макросудинної патологiї [4, 5].
Таким чином, оксидативний стрес виступає патогенетичним механiзмом, який
поєднує iнсулiнорезистентнiсть iз ендотелiальною дисфункцiєю, що обґрунтовує доцiльнiсть використання антиоксидантiв для
ослаблення серцево-судинної патологiї за
наявностi метаболiчного синдрому.
Одним iз перспективних напрямкiв фармакотерапiї синдрому iнсулiнорезистентностi може бути застосування антиоксидантiв
рослинного походження, якi поєднують високу ефективнiсть з вiдсутнiстю виразних
побiчних ефектiв. Зокрема, використання
сполук iз ряду флавоноїдiв є перспективним для профiлактики серцево-судинних
ускладнень. У рядi епiдемiологiчних дослiджень було показано щiльний зв’язок мiж
споживанням продуктiв з високим вмiстом
флавоноїдiв та зниженням ризику серцево65
Експериментальнi дослiдження
судинних захворювань i манiфестацiї ЦД
2 типу [6, 7].
Кверцетин є одним iз найбiльш розповсюджених флавоноїдiв, який мiститься
в фруктах, овочах та iнших дiєтичних продуктах. Антиоксидантний ефект кверцетину може бути результатом як безпосереднього вiдновлення радикалiв α-токоферолу,
редокс-взаємодiї з аскорбатом та реактивними формами оксигену i нiтрогену, так
i опосередкований через активацiю транскрипцiйного фактора Nrf1/2, що регулює
експресiю бiлкiв антиоксидантного захисту [8, 9]. До iнших факторiв ризику
серцево-судинних захворювань, на якi впливає кверцетин, можна вiднести пригнiчення агрегацiї тромбоцитiв у лабораторних тварин, вплив на процеси утворення тромбоксану та його рецептори, зниження загального холестеролу у щурiв
з алоксановим дiабетом та пiдвищення концентрацiї холестеролу лiпопротеїдiв високої щiльностi у щурiв з високожировою
дiєтою [10].
Метою даної роботи було вивчення впливу кверцетину на метаболiчнi прояви синдрому iнсулiнорезистентностi у самиць щурiв за умов дефiциту естрогенiв.
МАТЕРIАЛИ ТА МЕТОДИ
Дослiдження проведено на щурахсамицях лiнiї Вiстар 4-мiсячного вiку. Гiпоестрогенiю вiдтворювали шляхом двосторонньої оварiектомiї. Метаболiчний синдром
у оварiектомованих щурiв iндукували уведенням сахарози (300 г/л з питною водою)
протягом восьми тижнiв. Кверцетин уводили перорально за допомогою зонду у виглядi водної суспензiї в дозi 50 мг/кг маси тiла
протягом восьми тижнiв, починаючи з першого дня експерименту. Контрольна група
за аналогiчною схемою отримувала плацебо.
Стан глюкозного гомеостазу оцiнювали за показниками базальної глiкемiї, рiвнем фруктозамiну в сироватцi кровi [11]
та ВЧТТГ (внутрiшньочеревний тест толерантностi до глюкози) (3 г на кг маси тiла) [12]. Площi пiд глiкемiчними кривими
(ППК) при проведеннi ВЧТТГ розраховували за допомогою комп’ютерної програми
«Mathlab».
Виразнiсть оксидативного стресу оцiнювали за рiвнем дiєнових кон’югатiв (ДК)
у сироватцi кровi [13], а також за iнтенсивнiстю спонтанної та iндукованої хемiлюмiнесценцiї (ХЛ) в гомогенатi серця [14].
Стан антиоксидантної системи захисту
в серцi характеризували за вмiстом вiдновленого глутатiону [15], а також за актив-
66
нiстю ферментiв — супероксиддисмутази
(СОД) i каталази [16]. Бiохiмiчнi показники
в органах виражали на мг бiлка, який оцiнювали за методом Бредфорда [17]. Концентрацiю неетерифiкованих жирних кислот
(НЕЖК) та рiвень триглiцеридiв в сироватцi кровi визначали спектрофотометричними методами [18, 19]. Рiвень стабiльних метаболiтiв окису нiтрогену — нiтритiв та нiтратiв (NOx ) в сироватцi кровi та сечi визначали за реакцiєю Грiсса [20].
Статистичну обробку отриманих результатiв проводили методами варiацiйної статистики. Для визначення характеру розподiлу отриманих результатiв дослiдження
використовували критерiй Шапiро-Уiлка.
У разi нормального розподiлу проводили
дисперсiйний аналiз ANOVA, для множинного порiвняння використовували критерiй Н’юмена-Кейлса. Результати надавали
у виглядi середнього та похибки середнього. У разi розподiлу, який вiдрiзняється
вiд нормального, використовували непараметричний метод Крускала-Уоллiса та непараметричний варiант критерiю Данна для
множинного порiвняння, а результати надавали як медiану та iнтерквартильний iнтервал [21].
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Експериментальнi дослiдження
РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ
В результатi проведеного дослiдження
було встановлено, що через вiсiм тижнiв
утримання тварин на високосахарознiй дiєтi рiвень глiкемiї натще та фруктозамiну
в сироватцi кровi не вiдрiзнявся вiд контролю в жоднiй з експериментальних груп
(табл. 1). Уведення кверцетину також не
впливало на базальну глiкемiю у оварiектомованих самиць на високосахарознiй дi-
єтi. В той же час було виявлено, що надмiрне надходження вуглеводiв у оварiектомованих щурiв спричиняє суттєве погiршення толерантностi до глюкози, про що
свiдчило пiдвищення площi пiд глiкемiчними кривими вiдносно тих, що спостерiгали
у контрольних та оварiектомованих тварин,
якi знаходилися на стандартнiй дiєтi (див.
табл. 1).
Т а б л и ц я 1
Вплив кверцетину на показники глюкозного гомеостазу у оварiектомованих
самиць щурiв, яких утримували на високосахарознiй дiєтi (X ± SX , n = 6)
Контроль
Оварiектомiя
Оварiектомiя +
сахароза +
плацебо
Оварiектомiя +
сахароза +
кверцетин
Базальна глiкемiя,
ммоль/л
4,43 ± 0,25
3,77 ± 0,33
4,68 ± 0,83
4,08 ± 0,15
Площа пiд глiкемiчною
кривою, ммоль/л · хв.
873,0 ± 37,1
935,8 ± 53,4
1367,4 ± 121,51,2
906,8 ± 27,13
Фрукозамiн, ммоль/л
1,05 ± 0,11
1,01 ± 0,15
1,41 ± 0,19
1,17 ± 0,13
Показник
П р и м i т к а. 1 — Статистично значущi вiдмiнностi порiвняно з даними для групи «контроль»,
р < 0,05.
2
— Статистично значущi вiдмiнностi порiвняно з даними для групи «оварiектомiя», р < 0,05.
3
— Статистично значущi вiдмiнностi порiвняно з даними для групи «оварiектомiя + сахароза + плацебо», р < 0,05.
Одним з основних компонентiв метаболiчного синдрому є ожирiння, яке тiсно
пов’язано з iнсулiнорезистентнiстю та дислiпiдемiєю. Оцiнка приросту маси тiла експериментальних тварин (табл. 2) виявила,
що оварiектомiя як у сполученнi з високосахарозною дiєтою так i без неї спричиняла пiдвищення даного показника, що вiрогiдно є результатом збiльшення маси жирової
тканини. Це спiвпадає з експериментальними та клiнiчними даними, якi свiдчать про
безпосереднiй вплив дефiциту естрогенiв на
розвиток ожирiння [22, 23]. Уведення кверцетину не запобiгало зростанню маси тiла
у оварiектомованих самиць (див. табл. 2).
Пiдтвердженням вiдтворення естрогендефiцитного стану у експериментальних
тварин було майже триразове зниження маси матки пiсля двосторонньої оварiектомiї
(див. табл. 2), тодi як уведення кверцетину
не впливало на масу даного органу. Отриманi результати свiдчать про вiдсутнiсть прямого естрогеноподiбного ефекту у кверцетину.
Т а б л и ц я 2
Вплив кверцетину на масу матки та прирiст маси тiла у оварiектомованих щурiв,
яких утримували на високосахарознiй дiєтi (X ± SX , n = 6)
Контроль
Оварiектомiя
Оварiектомiя +
сахароза +
плацебо
Оварiектомiя +
сахароза +
кверцетин
Прирiст маси тiла, %
11,3 ± 2,1
21,8 ± 2,111
28,4 ± 5,61
34,47 ± 11,971
Маса матки, мг
363 ± 47
114 ± 231
117 ± 281
81,5 ± 10,41
Показник
П р и м i т к а. те саме, що в табл. 1.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
67
Експериментальнi дослiдження
Вiдомо, що пiдвищений рiвень вiльних
жирних кислот пригнiчує утилiзацiю глюкози периферичними тканинами i сприяє
розвитку iнсулiнорезистентностi. Крiм того, надмiрна концентрацiя жирних кислот
стимулює глюконеогенез в печiнцi, активуючи гени, якi регулюють продукцiю глюкози, та погiршує чутливiсть печiнки до iнсулiну за рахунок гальмування сигнальної
трансдукцiї при зв’язуваннi гормону з рецептором [24]. В результатi проведених дослiджень було встановлено, що окремо оварiектомiя не викликає змiн концентрацiї неетерифiкованих жирних кислот у сироватцi
кровi, тодi як її сполучення з високосахарозною дiєтою призводить до пiдвищення
даного показника бiльш, нiж на 50 % у порiвняннi з контрольною групою (табл. 3).
Отриманi результати можуть бути ще одним
пiдтвердженням розвитку iнсулiнорезистентностi на тлi дефiциту естрогенiв, тобто вiдтворення експериментального постменопаузального метаболiчного синдрому. Застосування кверцетину сприяє нормалiзацiї концентрацiї жирних кислот у експериментальних тварин, що узгоджується з отриманими
даними стосовно позитивного впливу даного
препарату на толерантнiсть до вуглеводiв.
Зростання концентрацiї вiльних жирних кислот у оварiектомованих щурiв, якi отримували високовуглеводну дiєту, також супроводжувалося бiльш високим рiвнем триглiцеридiв (див. табл. 3). У тварин, якi отримували кверцетин, концентрацiя триглiцеридiв в сироватцi кровi практично не вiдрiзнялась вiд показникiв в контрольнiй групi
(див. табл. 3), що пiдтверджує позитивний
вплив даного препарату на розвиток метаболiчного синдрому.
В результатi проведених дослiджень було встановлено, що хронiчне уведення сахарози оварiектомованим щурам сприяє iнтенсифiкацiї процесiв лiпiдної пероксидацiї
в сироватцi кровi, на що вказував суттєво пiдвищений рiвень первинних продуктiв
ПОЛ (дiєнових кон’югатiв) у цих тварин порiвняно з контролем (див. табл. 3). В той же
час у групi тварин, якi отримували кверцетин, спостерiгали майже дворазове зниження даного показника, що пiдтверджує наявнiсть у препарату антиоксидантних властивостей.
Т а б л и ц я 3
Вплив кверцетину на показники лiпiдного обмiну в сироватцi кровi
оварiектомованих самиць щурiв, яких утримували на високосахарознiй
дiєтi (X ± SX , n = 6)
Контроль
Оварiектомiя
Оварiектомiя +
сахароза +
плацебо
Оварiектомiя +
сахароза +
кверцетин
ДК, мкмоль/л
2,25 ± 0,15
2,68 ± 0,41
6,79 ± 0,871,2
3,12 ± 0,493
НЕЖК, ммоль/л
0,85 ± 0,05
0,65 ± 0,04
1,27 ± 0,121,2
0,85 ± 0,083
Триглiцериди,
ммоль/л
2,63 ± 0,15
1,98 ± 0,18
4,65 ± 0,671,2
2,93 ± 0,433
Показник
П р и м i т к а. те саме, що в табл. 1.
Оскiльки метаболiчний синдром розглядають як кластер основних чинникiв ризику серцево-судинної патологiї, являло iнтерес дослiдження показникiв оксидативного
та нiтрозивного стресу безпосередньо в тканинах серця. Дослiдження спонтанної та iндукованої хiмiлюмiнiсценцiї гомогенату серця показали, що хронiчне надходження сахарози за умов дефiциту естрогенiв спри-
68
яє пiдсиленню вiльнорадикального окислення лiпiдiв, про що свiдчило пiдвищення
iнтенсивностi Fe2+ -iндукованої хемiлюмiнесценцiї у порiвняннi з контрольною групою
(табл. 4). Встановлено, що уведення кверцетину суттєво знижує iнтенсивнiсть цього
показника в серцi.
В той же час, такi показники антиоксидантного захисту, як рiвень вiдновлено-
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Експериментальнi дослiдження
го глутатiону, активнiсть СОД та каталази залишалися незмiнними в серцi тварин
з метаболiчним синдромом на тлi гiпоестрогенiї в порiвняннi з iнтактним контролем
(табл. 5). Уведення кверцетину призводи-
ло до пiдвищення активностi СОД, що узгоджується з результатами iнших дослiджень,
в яких було виявлено стимулюючий вплив
кверцетину на активнiсть даного ферменту [25].
Т а б л и ц я 4
Вплив кверцетину на iнтенсивнiсть хемiлюмiнесценцiї гомогената серця
оварiектомованих щурiв, яких утримували на високосахарознiй дiєтi
(Me [Q1 ;Q3 ], n = 6)
Контроль
Оварiектомiя
Оварiектомiя +
сахароза +
плацебо
Оварiектомiя +
сахароза +
кверцетин
Спонтанна ХЛ,
iмп/с/мг бiлка
5 [1; 22]
14 [7; 29]
9 [7; 12]
10 [10; 21]
Fe2+ -iндукована ХЛ,
iмп/с/мг бiлка
12 [5; 23]
61 [2; 8]
231,2 [7; 35]
133 [6; 14]
H2 O2 -iндукована ХЛ,
iмп/с/мг бiлка
232 [203; 434]
323 [177; 331]
343 [263; 502]
272 [192; 658]
Показник
П р и м i т к а. те саме, що в табл. 1.
Т а б л и ц я 5
Вплив кверцетину на активнiсть ферментiв антиоксидантного захисту та вмiст
стабiльних метаболiтiв NO в серцi оварiектомованих щурiв, яких утримували
на високосахарознiй дiєтi (X ± SX , n = 6)
Контроль
Оварiектомiя
Оварiектомiя +
сахароза +
плацебо
Оварiектомiя +
сахароза +
кверцетин
Глутатiон,
нмоль/мг бiлка
42,59 ± 3,23
51,92 ± 7,32
51,68 ± 5,85
48,39 ± 6,45
СОД, у. о./мг бiлка
17,87 ± 1,55
21,01 ± 1,34
26,19 ± 3,67
30,22 ± 5,471,2,3
Каталаза,
мкмоль/хв/мг бiлка
5,88 ± 0,55
7,44 ± 1,06
7,84 ± 1,33
5,59 ± 0,88
NOx , нмоль/мг бiлка
14,51 ± 3,25
17,28 ± 5,20
32,10 ± 4,291,2
14,44 ± 2,473
Показник
П р и м i т к а. те саме, що в табл. 1.
Вiдомо, що високосахарозна дiєта у щурiв, окрiм оксидативного стресу, призводить
до пiдвищення рiвня стабiльних метаболiтiв NO, тобто до розвитку так званого «нiтрозивного стресу». В результатi наших дослiджень було показано, що хронiчне надходження сахарози спричиняє суттєве пiдвищення вмiсту нiтритiв та нiтратiв (NO)
в гомогенатi серця самиць незалежно вiд
їх естрогенної забезпеченостi (див. табл. 5).
Отриманi данi узгоджуються з сучасними
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
уявленнями про регуляцiю всiх iзоформ NOсинтази за участю активних форм оксигену в умовах помiрної дисглiкемiї [26]. Встановлено, що уведення кверцетину призводить до зниження рiвня NOх в гомогенатi
серця оварiектомованих щурiв, якi отримували високосахарозну дiєту (див. табл. 5),
що спiвпадає з виявленою здатнiстю кверцетину знижувати лiпiдну пероксидацiю (за
показниками Fe2+ -iндукованої хемiлюмiнесценцiї) в данiй групi тварин (див. табл. 4).
69
Експериментальнi дослiдження
ВИСНОВКИ
1. Застосування кверцетину протягом
восьми тижнiв у оварiектомованих самиць
щурiв з iнсулiнорезистентнiстю, iндукованою високо-сахарозною дiєтою, сприяє полiпшенню толерантностi до вуглеводiв, знижує iнтенсивнiсть лiпiдної пероксидацiї, рiвень неетерифiкованих жирних кислот та
триглiцеридiв в сироватцi кровi, сприяє
пригнiченню оксидативного та нiтрозивного
стресу в серцевому м’язi.
2. Виявленi фармакологiчнi властивостi
кверцетину експериментально обгрунтовують доцiльнiсть його застосування для профiлактики iнсулiнорезистентностi та ослаблення серцево-судинної патологiї у жiнок
за умов постменопаузального метаболiчного синдрому.
ЛIТЕРАТУРА
1. Sinagra D. Metabolic syndrome in menopause: physiopathological, clinic and therapeutic aspects for cardiovascular prevention [Text] / D. Sinagra, M. Conti // Recenti.
Prog. Med. — 2007. — Vol. 98, № 3. — P. 185–191.
2. ESHRE Capri Workshop Group. Hormones and cardiovascular health in women [Text] // Hum. Reprod. Update. — 2006. — Vol. 12, № 5. — P. 483–497.
3. Anti-oxidative/oxidative status of rat liver after
ovariectomy [Text] / M. Kankofer, R. P. Radzki, M. Bieńko,
E. Albera // J. Vet. Med. A Physiol. Pathol. Clin. Med. —
2007. — Vol. 54, № 5. — P. 225–229.
4. Poornima I. G. Diabetic cardiomyopathy the search
for a unifying hypothesis [Text] / I. G. Poornima, P. Parikh,
R P. Shannon // Circ. Res. — 2006. — Vol. 98. — P. 596–
605.
5. Insulin Resistance and Atherosclerosis [Text] / J. Nigro, N. Osman, A. M. Dart, P. J. Little // Endocrine Reviews. — 2006. — Vol. 27. — P. 242–259.
6. Flavonoid intake and risk of chronic diseases [Text]
/ P. Knekt, J. Kumpulainen, R. Jarvinen, H. Rissanen [et al.] // Am. J. Clin. Nutr. — 2002. — Vol. 76. —
P. 560–568.
7. Flavonoids and Heart Health: Proceedings of the
ILSI North America Flavonoids Workshop, May 31 — June
1, 2005, Washington, DC. [Text] / J. W. Erdman, D. Balentine, L. Arab, G. Beecher [et al.] // J. Nutr. — 2007. —
Vol. 137. — P. 718S–737S.
8. Bioflavonoid quercetin scavenges superoxide
and increases nitric oxide concentration in ischaemiareperfusion injury: an experimental study [Text] / I. Huk,
V. Brovkovich, V. Nanobash [et al.] // Br. J. Surg. —
1998. — Vol. 85, № 8. — P. 1080–1085.
9. Pro-oxidant activity of flavonoids induces EpREmediated gene expression [Text] / Y. Y. Lee-Hilz,
A. M. Boerboom, A. H. Westphal, W. J. Berkel // Chem.
Res. Toxicol. — 2006. — Vol. 19, № 11. — P. 1499–505.
10. Effects of berberine on diabetes induced by alloxan and a high-fat/high-cholesterol diet in rats [Text]
/ L. Q. Tang, W. Wei, L. M. Chen, S. Liu // J. Ethnopharmacol. — 2006. — Vol. 108, № 1. — P. 109–115.
11. Fructosamine test-plus, a modified fructosamine
assay evaluated [Text] / J. Baker, P. Metcalf, R. Scragg,
R. Johnson // Clin. Chem. — 1991. — Vol. 37, № 4. —
P. 552–556.
12. Доклiнiчнi дослiдження лiкарських засобiв) [Текст]: метод. рекомендацiї / за ред. О. В. Стефанова. — К.: [б. в.], 2001. — С. 9–98.
13. Сопоставление различных подходов к определению перекисного окисления липидов в гептанизопропанольных экстрактах крови [Текст] / И. А. Вол-
70
чегорский, А. Г. Налимов, Б. Г. Яровинский [и др.]
// Вопр. мед. химии. — 1989. — № 1. — С. 127–131.
14. Перекисное окисление липидов и радиация
/ З. А. Барабой, В. Е. Орел, И. М. Карнаух. — К.: Наук. думка, 1991. — 256 с.
15. Путилина Ф. Е. Определение содержания восстановленного глутатиона в тканях // Методы биохимических исследований (липидный и энергетический обмен) [Текст]: Учеб. пособие / под ред. М. И. Прохоровой. — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1982. — С. 183–187.
16. Методы оценки свободнорадикального окисления и антиоксидантной системы организма [Текст]: метод. рекомендации / [авт. А. В. Арутюнян, Е. Е. Дубинина, Н. Н. Зыбина]. — СПб.: [б. и.], 2000. — 104 с.
17. Bredford M. M. A rapid and sensitive method for
the quantification of microgram quantities of proteins utilizing protein-dye binding [Text] / M. M. Bredford // Anal.
Biochem. — 1976. — Vol. 72. — P. 248–252.
18. Dumcombe W. C. The colorimetric microdetermination of long-chain fatty acids [Text] / W. C. Dumcombe // Biochem. J. — 1963. — Vol. 188, № 1. — P. 7–10.
19. Fletcher M. J. A colorimetric method for estimating serum triglycerides [Text] / M. J. Fletcher // Clin.
Acta. — 1969. — Vol. 22, № 3. — P. 393–397.
20. Орлова Е. А. Анализ нитритов и нитратов в ткани при экспериментальной острой почечной недостаточности // Укр. журн. эксперим. медицины. — 2002. — Т. 3,
№ 1. — С. 79–82.
21. Гланс С. Медико-биологическая статистика [Текст] / С. Гланс; пер. с англ. Ю. А. Данилова. —
М.: Практика, 1998. — 459 с.
22. Role of postmenopausal hormone replacement therapy on body fat gain and leptin levels [Text] / A. Augoulea,
G. Mastorakos, I. Lambrinoudaki [et al.] // Gynecol. endocrinol. — 2005. — Vol. 20, № 4. — P. 227–235.
23. Visceral obesity without insulin resistance in
late-onset obesity rats [Text] / R. K. Bains, S. E. Wells,
D. M. Flavell [et al.] // Endocrinology. — 2004. — Vol. 145,
№ 6. — P. 2666–2679.
24. Contribution of muscle and liver to glucose-fatty
acid cycle in humans [Text] / C. Saloranta, V. Koivisto,
E. Widen [et al.] // Amer. J. Physiol. — 1993. — Vol. 264,
№ 4, Pt. 1. — P. E599–E605.
25. Zhang Y. M. Protective effect of quercetin on
aroclor 1254-induced oxidative damage in cultured chicken
spermatogonial cells [Text] / Y. M. Zhang // Toxicol. Sci. —
2005. — Vol. 88, № 2. — P. 545–50.
26. Komers R. Paradoxes of nitric oxide in the diabetic
kidney [Text] / R. Komers, S. Anderson // Amer. J. Physiol. Renal. Physiol. — 2003. — Vol. 284. — P. 1121–1137.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Експериментальнi дослiдження
ВПЛИВ КВЕРЦЕТИНУ НА МЕТАБОЛIЧНI ПРОЯВИ СИНДРОМУ
IНСУЛIНОРЕЗИСТЕНТНОСТI ЗА УМОВ ДЕФIЦИТУ ЕСТРОГЕНIВ
Борiков О. Ю., Горбенко Н. I.
ДУ «Iнститут проблем ендокринної патологiї iм. В. Я. Данилевського АМН України», м. Харкiв
Вивчено вплив кверцетину на порушення глюкозного та лiпiдного обмiну, а також на показники системи окислювального гомеостазу у оварiектомованих щурiв, яких утримували на
високосахарознiй дiєтi. Показано, що кверцетин сприяє полiпшенню толерантностi до глюкози,
зниженню рiвня неетерифiкованих жирних кислот та триглiцеридiв в сироватцi кровi. Уведення
кверцетину нормалiзує показники, що характеризують iнтенсивнiсть оксидативного та нiтрозивного стресу у оварiектомованих щурiв, яких утримували на високосахарознiй дiєтi.
К л ю ч о в i с л о в а: самки щурiв, гiпоестрогенiя, iнсулiнорезистентнiсть, оксидативний
стрес, кверцетин.
ВЛИЯНИЕ КВЕРЦЕТИНА НА МЕТАБОЛИЧЕСКИЕ ПРОЯВЛЕНИЯ СИНДРОМА
ИНСУЛИНОРЕЗИСТЕНТНОСТИ ПРИ ДЕФИЦИТЕ ЭСТРОГЕНОВ
Бориков А. Ю., Горбенко Н. И.
ГУ «Институт проблем эндокринной патологии им. В. Я. Данилевского АМН Украины», г. Харьков
Изучено влияние кверцетина на нарушения глюкозного и липидного обмена, а также на
показатели системы окислительного гомеостаза у овариэктомированных крыс, содержащихся
на высокосахарозной диете. Показано, что кверцетин способствует улучшению толерантности
к глюкозе, снижению уровня неэтерифицированных жирных кислот и триглицеридов в сыворотке крови. Введение кверцетина нормализует показатели, характеризующие интенсивность
оксидативного и нитрозивного стресса у овариэктомированных крыс, содержащихся на высокосахарозной диете.
К л ю ч е в ы е с л о в а: самки крыс, гипоэстрогения, инсулинорезистентность, оксидативный стресс, кверцетин.
THE EFFECT OF QUERCETIN ON THE METABOLIC MANIFESTATIONS OF
INSULIN RESISTANCE SYNDROME UNDER ESTROGEN DEFICIENCY
A. Yu. Borikov, N. I. Gorbenko
SI «V. Danilevsky Institute of Endocrine Pathology Problems of the AMS of Ukraine», Kharkiv
The objective of the study was to investigate the impact of quercetin on the metabolic manifestations of insulin resistance syndrome induced by high-sucrose diet in estrogen-deficient rats. It
was shown that the treatment with quercetin resulted in improving insulin resistance, decreasing
hypertriglyceridemia and increasing glucose tolerance in sucrose fed rats. Quercetin reduced lipid
peroxidation in serum and suppressed the oxidative and nitrosive stress in the heart of the ovariectomized rats fed with the high sucrose diet.
K e y w o r d s: female rats, hypoestrogeny, insulin resistance, oxidative stress, quercetin.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
71
УДК 615.252.349:616–092.4
ВПЛИВ ПЕРСПЕКТИВНОЇ АНТИДIАБЕТИЧНОЇ СПОЛУКИ З РЯДУ
БЕНЗIМIДАЗОЛIВ НА IНТЕНСИВНIСТЬ АПОПТОТИЧНИХ ПРОЦЕСIВ
У ТКАНИНАХ КРОЛIВ З ДИТИЗОНОВИМ ДIАБЕТОМ
Полторак В. В., Красова Н. С., Федорова Г. В., Тижненко Т. В., Почерняєв А. К.,
Лещенко Ж. А., Лiпсон В. В., Гладких О. I.
ДУ «Iнститут проблем ендокринної патологiї iм. В. Я. Данилевського АМН України», м. Харкiв
Загальновiдомо, що розвиток цукрового дiабету (ЦД) як 1, так i 2 типу патогенетично пов’язаний з неадекватною кiлькiстю функцiонально активних панкреатичних бета-клiтин. У першому випадку маса
бета-клiтин знижується внаслiдок аутоiмунної деструкцiї (80–99 % дефiцит за умов ЦД
1 типу, що манiфестував [1]), тодi як у другому ( 65 % дефiцит за умов ЦД 2 типу, що
манiфестував [2]) причиною ушкодження
є iнсулiнорезистентнiсть, а саме, пов’язанi
з нею глюко- та лiпотоксичнiсть [3, 4]. Проте, вiдомо, що у бiльшої частини пацiєнтiв з iнсулiнорезистентнiстю рiзного ґенезу (ожирiння, синдром Кушинга, акромегалiя) не спостерiгається розвиток ЦД 2 типу,
оскiльки пiдшлункова залоза здатна успiшно компенсувати вiдносну недостатнiсть
iнсулiну завдяки пiдвищенню його секрецiї [5] або через збiльшення маси панкреатичних бета-клiтин [6].
Маса бета-клiтин регулюється завдяки
балансу чотирьох основних чинникiв: реплiкацiя наявних бета-клiтин, змiна розмiру бета-клiтин, неоґенез (утворення нових бетаклiтин iз загального пулу панкреатичних
72
дуктальних епiтелiальних клiтин [7]) i апоптоз (програмована смерть) [8]. Спiввiдношення вищевказаних компонентiв на рiзних
стадiях онтогенезу та їх вiдповiдь на змiни
метаболiчного оточення забезпечують масу бета-клiтин пластичнiстю i адаптивнiстю.
Зараз вважається загальновизнаним, що головною причиною втрати маси панкреатичних β-клiтин за умов ЦД 2 типу є пiдсилений апоптоз [9–11]. Залежно вiд типу дiабету вiдрiзняються тiльки пусковi механiзми
його iнiцiацiї.
На цей час триває активний пошук та
апробацiя широкого спектру пероральних
антидiабетичних лiкарських засобiв, спроможних впливати на процеси неоґенезу та
апоптозу панкреатичних бета-клiтин, але
дотепер немає достовiрних клiнiчних свiдчень про їх ефективнiсть [11–13].
Метою даної роботи було визначення
впливу перспективної антидiабетичної сполуки з ряду бензiмiдазолiв на iнтенсивнiсть
апоптотичних процесiв у печiнцi та пiдшлунковiй залозi кролiв з дитизоновим дiабетом.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Експериментальнi дослiдження
МАТЕРIАЛИ ТА МЕТОДИ
Сполука 2501 — похiдна бензiмiдазолiв,
гетероциклiчна речовина, що мiстить гуанiдиновий фрагмент, була синтезована у лабораторiї синтезу антидiабетичних сполук
ДУ IПЕП iм. В. Я. Данилевського. Їй притаманнi виразнi гiполiпiдемiчнi, антиоксидантнi, протизапальнi та помiрнi гiпоглiкемiчнi властивостi поряд з низькою токсичнiстю (практично нетоксична речовина, 5
клас токсичностi за класифiкацiєю К. К. Сидорова) [14].
Визначення впливу дослiджуваної сполуки на iнтенсивнiсть апоптозу проводили на статевозрiлих самцях кролiв породи
Шиншила з експериментальним дiабетом,
який iндукували внутрiшньовенним уведенням дитизону в дозi 35 мг/кг маси тiла.
Модель вiдтворює абсолютну iнсулiнову недостатнiсть iз вторинною iнсулiнорезистентнiстю [15]. Дослiджувану речовину уводили дiабетичним кролям перорально щоденно в дозi 50 мг/кг маси тiла протягом одного мiсяця, починаючи з сьомої доби моделювання дiабету. Тварини контрольної групи отримували аналогiчний об’єм розчиннику — 3–5 % тонкодисперсну водну емульсiю
Твiну-80. В якостi препарату порiвняння використовували метформiн в дозi 50 мг/кг
маси тiла за вищенаведеною схемою.
Тварин розподiлили на такi групи: «Дiабет + плацебо», «Дiабет + 2501», «Дiабет
+ метформiн» та «Контроль».
Вмiст глюкози у сироватцi кровi вимiряли глюкозооксидазним методом за допомогою ферментативного аналiзатора глюко-
зи «Ексан-Г». Для верифiкацiї дислiпiдемiї
визначали рiвень окиснених лiпопротеїнiв
низької та дуже низької щiльностi у сироватцi кровi кролiв спектрофотометрично [16].
Iдентификацiю апоптозу клiтин печiнки
та пiдшлункової залози проводили за допомогою методу електрофорезу ДНК 2 %
агарозному гелi (54 В, 3 год, буферний
розчин: 2 мМ ЕДТА, рН 8, 89 мМ ТрисНСl, 89 мМ борної кислоти), який заснований на верифiкацiї кiнцевого етапу деградацiї ДНК. В ходi деградацiї спочатку
вiдбувається утворення крупних фрагментiв, а далi настає мiжнуклеосомна деградацiя з формуванням фрагментiв, якi мiстять
близько 180 пар нуклеотидiв або кратних
їм за розмiром. На електрофореграмах апоптотична фрагментацiя ДНК виявляється
у виглядi «драбинки» iз фрагментiв ДНК
рiзної довжини. Некроз клiтин обумовлює
«розмазаний» характер зони мiграцiї ДНК.
Видiлення ДНК проводили з використанням набору Genomic DNA Purification Kit
(Fermentas, Нiмеччина). В якостi стандарту
застосовували маркер O’GeneRulerT M 1kb
DNA Ladder (Fermentas, Нiмеччина). Смуга
свiтiння iнтактної ДНК знаходилася в районi старту. Вiзуалiзацiя та фотографування електрофореграм фрагментованої ДНК
проводилася в ультрафiолетовому спектрi
з використанням етидiум бромiду.
Отриманий цифровий матерiал статистично оброблено з застосуванням t-критерiю Стьюдента та U критерiю Мана-Уiтнi
з визначенням показника значущостi Р.
РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ
У дослiджуваних тварин з дiабетом на
тлi базальної гiперглiкемiї (17,95 ± 0,77 проти 4,09 ± 0,09 ммоль/л у контрольних тварин, Р < 0,001) та дислiпiдемiї (окисненi лiпопротеїни низької та дуже низької щiльностi: 5,64 ± 0,70 проти 3,20 ± 0,18 мкмоль/л
у контрольних тварин, Р < 0,001) спостерiгалася стимуляцiя апоптозу як у тка-
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
нинi печiнки, так i у пiдшлунковiй залозi (рис.). Вiдомо, що ступiнь деградацiї ДНК є органоспецифiчним i залежить
вiд виду патологiї. Отриманi результати
свiдчать, що ДНК гепатоцитiв у дiабетичних кролiв, якi отримували речовину 2501
(базальна глiкемiя 11,26 ± 0,76 ммоль/л),
деградована менше (вiд 1000 до 700 пар
73
Експериментальнi дослiдження
нуклеотидiв), нiж у тварин, що отримували плацебо (вiд 700 до 250 пар нуклеотидiв). Статистичний аналiз довiв, що
у зразках печiнки дiабетичних тварин, якi
отримували сполуку 2501, верифiкується
менш виразний стан апоптозу у порiвняннi зi зразками групи «Дiабет + метформiн»
(7,00 ± 2,00 проти 11,00 ± 1,15 у. о., вiдповiдно, P < 0,04) за умов подiбної до метформiну цукрознижуючої дiї (базальна глiкемiя 12,78 ± 0,78 ммоль/л). Цей факт, можливо, пов’язаний з тим, що речовинi 2501,
на вiдмiну вiд метформiну, не притаманна
гепатотоксичнiсть.
Рис. Iнтенсивнiсть апоптозу у тканинi печiнки та пiдшлункової залози кролiв з дитизоновим
дiабетом, якi отримували сполуку 2501 або метформiн (n = 5, X ± SX ).
ДНК, отримана iз зразкiв пiдшлункової залози дiабетичних тварин, якi вживали дослiджувану сполуку або препарат порiвняння метформiн, була деградована менше, нiж у тварин, якi отримували плацебо, а саме, вiд 2000 до 500 пар нуклеотидiв
за умов вживання сполуки 2501, вiд 1500
до 250 пар нуклеотидiв у групi «Дiабет +
метформiн» та вiд 1000 до 250 пар нуклеотидiв у групi «Дiабет + плацебо». Виразнiсть апоптозу у пiдшлунковiй залозi експериментальних тварин за умов 30-добового
вживання речовини 2501 була значно нижчою, нiж у тварин групи «Дiабет + пла-
цебо» (4,67 ± 1,20 проти 11,67 ± 0,67 у. о.,
P < 0,046), вiрогiдно не вiдрiзнялася вiд показника у iнтактних кролiв (3,50 ± 2,50 у. о.)
та дещо перевищувала дiю препарату порiвняння метформiну (див. рис.), що свiдчить
про можливiсть збереження маси панкреатичних бета-клiтин пiд впливом дослiджуваної сполуки.
Таким чином, отриманi результати свiдчать про позитивний вплив довготривалого застосовування сполуки 2501 на загальну виживанiсть клiтин печiнки та пiдшлункової залози у кролiв з дитизоновим
дiабетом.
ВИСНОВКИ
1. Довготривале вживання перспективної антидiабетичної сполуки 2501 знижує
iнтенсивнiсть апоптотичної загибелi клiтин
печiнки та пiдшлункової залози у кролiв
з дитизоновим дiабетом.
2. Визначення розмiру деградованих
фрагментiв ДНК органiв i тканин за умов
74
ЦД дозволяє експериментально оцiнити
ефективнiсть та безпечнiсть (у тому числi
гепатотоксичнiсть) дослiджуваних речовин
та може бути використаним пiд час скринiнгу нових лiкарських засобiв з метою обґрунтування їх подальшого вивчення та застосування у клiнiчнiй практицi.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Експериментальнi дослiдження
ЛIТЕРАТУРА
1. Sustained beta cell apoptosis in patients with longstanding type 1 diabetes: indirect evidence for islet regeneration? [Text] / J. J. Meier, A. Bhushan, A. E. Butler [et al.]
// Diabetologia. — 2005. — Vol. 48. — P. 2221-2228.
2. Beta-cell deficit and increased beta-cell apoptosis in
human with type 2 diabetes [Text] / A. E. Butler, J. Janson,
S. Bonner-Weir [et al.] // Diabetes. — 2003. — Vol. 52. —
P. 102–110.
3. Bernard-Kargar C. Endocrine pancreas plasticity under physiological and pathological conditions [Text]
/ C. Bernard-Kargar, A. Ktorza // Diabetes. — 2001. —
Vol. 50, Suppl. 1. — P. S30-S35.
4. Beta-cell glucose toxicity, lipotoxicity, and chronic
oxidative stress in type 2 diabetes [Text] / P. R. Robertson,
J. Harmon, P. O. Tran, V. Poitout // Diabetes. — 2004. —
Vol. 53, Suppl. 1. — P. S119–S124.
5. Polonsky K. S. Dynamics of insulin secretion in obesity and diabetes [Text] / K. S. Polonsky // Int. J. Obes. Relat. Metab. Disord. — 2000. — Vol. 24, Suppl. 2. — P. S29–
S31.
6. Bonner-Weir S. Islet growth and development in
the adult [Text] / S. Bonner-Weir // J. Mol. Endocrinol. —
2000. — Vol. 24. — P. 297–302.
7. Bonner-Weir S. Life and death of the pancreatic
beta-cells [Text] / S. Bonner-Weir // Trends Endocrinol.
Metabol. — 2000. — Vol. 11. — P. 375–378.
8. Dickson L. M. Pancreatic β-cell growth and survival
in the onset of type 2 diabetes: a role for protein kinase B in
the Akt? [Text] / L. M. Dickson, J. Rhodes // Am. J. Physiol. Endocrinol. Metabol. — 2004. — Vol. 287. — P. E192–
E198.
9. Mechanisms of pancreatic β-cell death in type 1
and type 2 diabetes [Text] / M. Cnop, N. Welsh,
J.-C. Jonas [et al.] // Diabetes. — 2005. — Vol. 54,
Suppl. 2. — P. S97–S107.
10. Modestly increased beta cell apoptosis but no increased beta cell replication in recent-onset type 1 diabetic
patients who died of diabetic ketoacidosis [Text] / A. E. Butler, R. Galasso, J. J. Meier [et al.] // Diabetologia. —
2007. — Vol. 50. — P. 2323–2331.
11. Meier J. J. Beta cell mass in diabetes: a realistic
therapeutic target? [Text] / J. J. Meier // Diabetologia. —
2008. — Vol. 51. — P. 703–713.
12. Wajchenberg B. L. Beta-cell failure in diabetes and
preservation by clinical treatment [Text] / B. L. Wajchenberg // Endocr. Rev. — 2007. — Vol. 28. — P. 187–218.
13. Donath M. Y. Decreased β-cell mass in diabetes: significance, mechanisms and therapeutic implications [Text] / M. Y. Donath, P. A. Halban // Diabetologia. — 2004. — Vol. 47. — P. 581–589.
14. Пат. 30964 Україна, мпк (2006) а61к 31/16,
a61к 31/41 Застосування 4-фенiл-3,4-дигiдропiримiдо[1,2-а]бензiмiдазол-2(1Н)-ону як речовини, що має антиоксидантнi властивостi та гальмує прояви метаболiчного синдрому [Текст] / В. В. Полторак, Н. I. Горбенко, А. I. Гладких [та iн.] (UA); заявник i патентовласник
Iнститут проблем ендокринної патологiї iм. В. Я. Данилевського АМН України (UA). — u200709416; заявл.
20.08.07; опубл. 25.03.2008, Бюл. № 6. — 5 с.
15. Полторак В. В. Методичнi рекомендацiї з експериментального вивчення нових гiпоглiкемiчних засобiв [Текст] / В. В. Полторак, Н. И. Горбенко// Доклiнiчнi
дослiдження лiкарських засобiв / за ред. О. В. Стефанова. — К.: Авiцена, 2001. — С. 396–408.
16. Schuh J. oxygen-mediated heterogeneity of apolow-density lipoprotein [Text] / J. Schuh, g.f. Fairclough, jr.,
r.h. Haschemeyer // Proc. nat. acad. sci. usa. — 1978. —
Vol. 75, № 7. — P. 3173–3177.
ВПЛИВ ПЕРСПЕКТИВНОЇ АНТИДIАБЕТИЧНОЇ СПОЛУКИ З РЯДУ
БЕНЗIМIДАЗОЛIВ НА IНТЕНСИВНIСТЬ АПОПТОТИЧНИХ ПРОЦЕСIВ
У ТКАНИНАХ КРОЛIВ З ДИТИЗОНОВИМ ДIАБЕТОМ
Полторак В. В., Красова Н. С., Федорова Г. В., Тижненко Т. В., Почерняєв А. К.,
Лещенко Ж. А., Лiпсон В. В., Гладких О. I.
ДУ «Iнститут проблем ендокринної патологiї iм. В. Я. Данилевського АМН України», м. Харкiв
Дослiджено вплив перспективного антидiабетичного лiкарського засобу — сполуки 2501,
похiдної бензiмiдазолiв, гетероциклiчної речовини, що мiстить гуанiдиновий фрагмент, на iнтенсивнiсть апоптозу в клiтинах печiнки та пiдшлункової залози кролiв з експериментальним
дитизоновим дiабетом. Методом електрофорезу ДНК в 2 % агарозному гелi визначали фрагментацiю ДНК клiтин печiнки та пiдшлункової залози як показник їх апоптозу. Отриманi результати свiдчать про позитивний вплив довготривалого застосовування сполуки 2501 на загальну
виживанiсть клiтин печiнки та пiдшлункової залози у кролiв з дитизоновим дiабетом. Оцiнка
розмiру деградованих фрагментiв ДНК органiв i тканин за умов цукрового дiабету дозволяє
експериментально оцiнити ефективнiсть та безпечнiсть (в тому числi i гепатотоксичнiсть) дослiджуваних речовин та може бути використана пiд час скринiнгу нових лiкарських засобiв
з метою обґрунтування їх подальшого вивчення та застосування у клiнiчнiй практицi.
К л ю ч о в i с л о в а: похiдне бензiмiдазолу, дитизоновий дiабет, апоптоз.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
75
Експериментальнi дослiдження
ВЛИЯНИЕ ПЕРСПЕКТИВНОГО АНТИДИАБЕТИЧЕСКОГО СОЕДИНЕНИЯ ИЗ
РЯДА БЕНЗИМИДАЗОЛОВ НА ИНТЕНСИВНОСТЬ АПОПТОТИЧЕСКИХ
ПРОЦЕССОВ В ТКАНЯХ КРОЛИКОВ С ДИТИЗОНОВЫМ ДИАБЕТОМ
Полторак В. В., Красова Н. С., Федорова А. В., Тыжненко Т. В., Почерняев А. К.,
Лещенко Ж. А., Липсон В. В., Гладких А. И.
ГУ «Институт проблем эндокринной патологии им. В. Я. Данилевского АМН Украины», г. Харьков
Исследовано влияние перспективного антидиабетического лекарственного средства — вещества 2501, производного бензимидазолов, гетероциклического соединения с гуанидиновым
фрагментом, на интенсивность апоптоза в клетках печени и поджелудочной железы кроликов
с экспериментальным дитизоновым диабетом. О состоянии апоптоза клеток печени и поджелудочной железы судили по фрагментации ДНК, определенной методом электрофореза ДНК в 2 %
агарозном геле. Полученные результаты свидетельствуют о позитивном влиянии длительного
применения соединения 2501 на общую выживаемость клеток печени и поджелудочной железы у кроликов с дитизоновым диабетом. Определение размера деградированных фрагментов
ДНК органов и тканей при сахарном диабете позволяет экспериментально оценить эффективность и безопасность (в том числе и гепатотоксичность) исследуемых соединений и может быть
применена при скрининге новых лекарственных средств с целью обоснования их дальнейшего
изучения и применения в клинической практике.
К л ю ч е в ы е с л о в а: прозводное бензимидазола, дитизоновый диабет, апоптоз.
EFFECT OF ADVANCED ANTIDIABETIC BENZIMIDAZOLE COMPOUND ON
INTENSITY OF APOPTOSIS IN TISSUES OF RABBITS WITH DITHIZONE
DIABETES
V. V. Poltorak, N. S. Krasova, G. V. Fedorova, T. V. Tyzhnenko, A. K. Pochernyaev,
Z. A. Leshchenko, V. V. Lipson, A. I. Gladkih
SI «V. Danilevsky Institute of Endocrine Pathology Problems of the AMS of Ukraine», Kharkiv
We have assessed the effect of an advanced antidiabetic drug, substance 2501, benzimidazole
derivative, a heterocyclic compound with guanidine fragment, on the intensity of apoptosis in hepatocytes and pancreatic cells of Shinshilla rabbits with dithizone-induced diabetes. Pancreatic and
hepatocyte apoptosis state was detected with DNA fragmentation by electrophoresis in 2 % agarose
gel. Our data have shown a positive effect of long-term application of the substance 2501 on liver and
pancreas cell surviving in rabbits with dithizone-induced diabetes. Size estimation of degraded DNAfragment of tissue and organs allows one to elucidate both effectiveness and safety (i. g. hepatotoxicity)
of promising antidiabetic drugs. It can be used for screening new antidiabetic substances.
K e y w o r d s: benzimidazole derivative, dithizone-induced diabetes, apoptosis.
76
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
УДК 616.447:616–089.843
ГОРМОНАЛЬНА АКТИВНIСТЬ МIКРОIНКАПСУЛЬОВАНОЇ ТКАНИНИ
АДЕНОМИ ПРИЩИТОПОДIБНОЇ ЗАЛОЗИ ЛЮДИНИ
Пастер I. П.
ДУ «Iнститут ендокринологiї та обмiну речовин iм. В. П. Комiсаренка АМН України», м. Київ
Найбiльш серйозним, а iнодi й фатальним, ускладненням радикального хiрургiчного втручання на щитоподiбнiй або прищитоподiбних залозах (ПЩЗ) є сталий гiпопаратиреоз (ГПТ), який супроводжується
суттєвим погiршенням якостi життя пацiєнтiв [1]. Через наявнiсть множинних метаболiчних функцiй паратгормону (ПТГ) стандартне призначення препаратiв кальцiю i вiтамiну D не завжди здатне достатньо компенсувати захворювання та ускладнення,
що пов’язанi з ГПТ [2].
Одним з альтернативних методiв терапiї сталого ГПТ, що дозволяє адекватно
реагувати на гормональнi змiни в органiзмi, є трансплантацiя паратиреоїдної тканини або клiтин. Ефективнiсть цього метода
доведена в експериментальних дослiдженнях i в клiнiчнiй практицi, однак актуальною залишається проблема запобiгання реакцiї вiдторгнення трансплантату без необхiдностi призначення iмуносупресивної терапiї.
Попередити можливi негативнi наслiдки пересадки донорського матерiалу можна
за допомогою методу мiкроiнкапсуляцiї тканини або клiтин в альгiнатнi мiкрокапсули
(АМК) з напiвпроникними мембранами, якi
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
створюють iмунологiчний бар’єр мiж трансплантатом та органiзмом реципiєнта при
можливостi необмеженої дифузiї гормонiв,
поживних речовин, кисню, месенжерiв i метаболiтiв [3–5].
Найбiльш активно метод мiкроiнкапсуляцiї тканини ПЩЗ в АМК розробляє спiльна група дослiдникiв з Philipps-University (Marburg, Нiмеччина) та з Julius-Maximilians-University (Würzburg, Нiмеччина)
пiд керiвництвом, вiдповiдно, M. Rothmund
i U. Zimmermann [3–9], якi показали, що
ця процедура виключає можливiсть вiдторгнення ксенотрансплантату, забезпечує
його життєздатнiсть та ендокринну функцiю при пiдсадцi щурам та не потребує
пiслятрансплантацiйної iмуносупресiї. Для
подальших дослiджень замiсть комерцiйного альгiнату з виразними мiтогенними
властивостями було запропоновано використання високо очищеного амiтогенного
бiополiмера [10].
Мета нашої роботи полягала у вивченнi гормональної активностi мiкроiнкапсульованої тканини аденоми прищитоподiбної
залози людини (МIТАПЩЗЛ) при культивуваннi та пiсля ксенотрансплантацiї щурам
з експериментальним гiпопаратиреозом.
77
Експериментальнi дослiдження
МАТЕРIАЛИ ТА МЕТОДИ
Тканину аденоми ПЩЗ людини отримували в хiрургiчному вiддiлi клiнiки ДУ
«Iнститут ендокринологiї та обмiну речовин iм. В. П. Комiсаренка АМН України»
i обробляли за стандартною методикою [11–
12], пiсля чого проводили мiкроiнкапсуляцiю в одно- або двошаровi АМК за оригiнальними методами [10, 13].
Стисло, через трьохканальний генератор бiополiмерних мiкрокапсул виробництва Philipps-University (Marburg, Нiмеччина) пропускали: 1,30 % розчин альгiнату
(«Fluka», Норвегiя) з рiвномiрно розподiленими шматочками паратиреоїдної тканини зi швидкiстю 0,03 мл/хв — для формування серцевини капсул (через перший канал); 1,5 % розчин альгiнату зi швидкiстю
0,3 мл/хв — для формування зовнiшнього
шару капсул (через другий канал); повiтря
зi швидкiстю 4–8 л/хв (через третiй канал).
Через вихiдний отвiр генератора мiкрокапсули з шматочками паратиреоїдної тканини потрапляли в один з двох гелеутворюючих розчинiв: в розчин хлориду кальцiю
(100 ммоль/л, «Sigma», США) для iнкубацiї протягом 15–30 хвилин (1-й варiант) або
в розчин хлориду барiю (20 ммоль/л, «Sigma», США) для iнкубацiї протягом 10–15
хвилин, пiсля чого їх промивали кiлька разiв 0,9 % розчином хлориду натрiю та додатково iнкубували у розчинi сульфату натрiю (6 ммоль/л, «Sigma», США) протягом
30 хвилин для преципiтацiї надлишку вiльних iонiв Ba2+ .
Мiкроiнкапсульовану тканину аденоми
прищитоподiбної залози людини культивували по 5 мiкрокапсул у флакончиках з 2 мл
середовища RPMI-1640 («Sigma», СШA),
яке мiстило 10 % сироватки новонародженого теляти («INC Biomedicals GmbH», Нiмеччина) i антибiотики, при постiйному обертаннi з частотою 10–12 об/год та температурi 37 ℃. Змiну середовища культивування проводили через день. Починаючи з 1,
3 та 6 доби культивування в частину проб
додатково вносили розчин хлориду кальцiю («Sigma», СШA) в кiнцевiй концентрацiї
2,0 ммоль/л. На 3, 6 i 9 добу культивування
78
вiдбирали алiквоти середовища, якi заморожували при температурi −20 ℃ для наступного визначення рiвня ПТГ людини.
Для створення моделi експериментального ГПТ у щурiв-самцiв масою тiла 120–
150 г, якi утримувалися в звичайних умовах
вiварiю на стандартному рацiонi харчування, в асептичних умовах пiд ефiрним наркозом видаляли ПЩЗ разом з прилеглою частиною щитоподiбної залози.
Трансплантацiю МIТАПЩЗЛ в 2,0 мл
стерильного 0,9 % розчину хлориду натрiю
проводили тваринам внутрiшньочеревно пiд
ефiрним наркозом. До i пiсля паратиреоїдектомiї, а також на 7, 14 i 28 добу пiсля ксенотрансплантацiї МIТАПЩЗЛ у щурiв вiдбирали алiквоти сироватки кровi, якi заморожували при температурi −20 ℃ для наступного визначення рiвня ПТГ людини.
Кiлькiсне визначення рiвня ПТГ людини в алiквотах середовища культивування та сироватки кровi тварин проводили iмунорадiометричним методом з використанням набору реактивiв «hPTH-120 min
IRMA» («BioSource Europe S.A.», Бельгiя)
та визначенням поглинання на лiчильнику «Beckmann 5500B» («Beckmann», СШA).
Кiлькiсне визначення загального кальцiю
та бiлку для розрахунку вiльного кальцiю в сироватцi кровi щурiв проводили спектрофотометричним методом з використанням метилтимолового синього на фотометрi «BTS-330» («Biosystems S.A.», Iспанiя)
та за допомогою бiуретової реакцiї; розрахунок ВК проводили згiдно загальноприйнятої формули. На всiх етапах мiкроiнкапсуляцiї, в динамiцi культивування та в рiзнi строки пiсля ксенотрансплантацiї проводили гiстологiчний контроль стану паратиреоїдної
тканини за допомогою мiкроскопу «Бiолам»
(«ЛОМО», Росiя).
До початку дослiдження було отримано позитивне рiшення Комiсiї з етики ДУ
«Iнституту ендокринологiї та обмiну речовин iм. В. П. Комiсаренка АМН України»,
а також iнформована згода вiд кожного пацiєнта. Всi манiпуляцiї з тваринами проводились вiдповiдно до положень «ЄвропейПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Експериментальнi дослiдження
ської конвенцiї захисту тварин, якi використовуються з експериментальною та iншою
науковою метою» (Страсбург, 1985) i нацiональними нормами з бiоетики (I Нацiональний конгрес з бiоетики; Київ, 2001).
Отриманнi данi обробляли стандартними методами варiацiйної статистики iз застосуванням критерiю t Стьюдента.
РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ
Результати гормональних дослiджень
в умовах in vitro показали, що базальнi рiвнi секрецiї ПТГ в культуральне середовище на 3 добу культивування iнтактної та МIТАПЩЗЛ становили, вiдповiдно, 5906 ± 585 пг/мл (n = 3)
i 5828 ± 934 пг/мл (n = 3). Для порiвняння, «фоновий» рiвень ПТГ в середови-
щi культивування без паратиреоїдної тканини був украй низьким i становив тiльки
148 ± 47 пг/мл (n = 3). При подальшому
культивуваннi МIТАПЩЗЛ базальний рiвень ПТГ в середовищi поступово, однак не
вiрогiдно, знижувався i становив на 6 i 9
добу, вiдповiдно, 4851 ± 589 пг/мл (n = 3)
i 4200 ± 793 пг/мл (n = 3).
Т а б л и ц я 1
Вплив позаклiтинного кальцiю на секрецiю паратгормону культурою
мiкроiнкапсульованої тканини аденоми прищитоподiбної залози людини
Термiн культивування
Базальна секрецiя
(пг/мл)
Ca2+ -стимульована
секрецiя (пг/мл)
3 доба
5828,056 ± 933,615
2952,086 ± 301,963***
6 доба
4851,103 ± 588,634
1356,775 ± 119,396*
9 доба
4200,293 ± 792,616
1106,832 ± 158,277**
П р и м i т к а.
1. * — p < 0,01, ** — p < 0,02, *** — p < 0,05 порiвняно з базальною секрецiєю.
2. Обсяг вибiрки в усiх групах однаковий (n = 3).
Культивування МIТАПЩЗЛ з надлишковою концентрацiєю вiльного кальцiю
(2,0 ммоль/л) призводило до вiрогiдного
зниження рiвня ПТГ в середовищi на 3, 6
i 9 добу, вiдповiдно, на 49,4, 72,0 i 73,6 % порiвняно з базальними показниками цього ж
термiну, що прийнятi за 100 % (табл. 1).
Таким чином, результати наших дослiджень пiдтвердили численнi повiдомлення [8–10, 14] про здатнiсть нативної та МIТАПЩЗЛ активно продукувати ПТГ в умовах in vitro. Рiвень секрецiї ПТГ в середовище культивування вiрогiдно не вiдрiзняється для нативної та
МIТАПЩЗЛ для широкого дiапазону концентрацiй вiльного кальцiю в середовищi
(1,62–3,2 ммоль/л) [14].
Враховуючи високi абсолютнi значення
гормональної активностi дослiджуваної наПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
ми МIТАПЩЗЛ в умовах in vitro (середнє
значення рiвня ПТГ в середовищi культивування становило 5828 ± 934 пг/мл), цього
цiлком достатньо для ефективного її використання в трансплантологiї при лiкуваннi
сталого ГПТ. Для порiвняння, рiвень ПТГ
в кровi пацiєнтiв з вторинним гiперпаратиреозом становить 1211 ± 541 пг/мл [15].
Збiльшення концентрацiї вiльного кальцiю в культуральному середовищi вiд 0,5
до 3,0 ммоль/л призводить до пригнiчення секрецiї ПТГ тканиною ПЩЗ пацiєнтiв
з гiперпаратиреозом приблизно на 50 % [16].
Iнкубацiя культури паратиреоцитiв людини
протягом 24 годин з 2 мМ CaCl2 призводить
до зниження секрецiї ПТГ на 50 % для нативних клiтин i на 70 % — для мiкроiнкапсульованих клiтин [17]. В той же час, ПТГ,
який паратиреоцити секретують в культу79
Експериментальнi дослiдження
ральне середовище, та iнтенсивнiсть метаболiзму якого з певних причин знижена, може
чинити негативний вплив на подальшу секрецiю гормону цими клiтинами [18].
Вплив позаклiтинного вiльного кальцiю
на функцiональну активнiсть паратиреоцитiв реалiзується через специфiчнi рецептори
кальцiю, якi знаходяться на клiтинах [19].
Їх головна роль полягає в безперервному
щохвилинному контролi синтезу i секрецiї ПТГ залежно вiд концентрацiї вiльного
кальцiю [19–20]. При тривалих термiнах спостереження рецептори кальцiю вiдiграють
також суттєву роль в регуляцiї пролiферацiї паратиреоцитiв [20].
Результати гормональних дослiджень на
тваринах показали, що ксенотрансплантацiя МIТАПЩЗЛ супроводжувалася появою ПТГ людини в кровi щурiв-реципiєнтiв: рiвень гормону на 3 добу становив
46,03 ± 7,13 пг/мл (n = 3), на 7 добу —
41,35 ± 3,50 пг/мл (n = 3) i на 15 добу —
33,10 ± 5,89 пг/мл (n = 3). Для порiвняння,
рiвень ПТГ в сироватцi кровi паратиреоїдектомованих щурiв був вкрай низьким i становив лише 0,55 ± 0,37 пг/мл (n = 2), тобто
1,19–1,66 % вiд рiвня гормону у тварин пiсля
трансплантацiї.
Ранiше нами було показано, що пiсля
ксенотрансплантацiї нативної тканини аденоми ПЩЗ людини щурам з експериментальним ГПТ життєздатнiсть та функцiональну активнiсть зберiгають лише головнi
паратиреоцити, якi здатнi секретувати ПТГ
протягом тривалого часу [11–12].
Присутнiсть ПТГ людини в сироватцi
щурiв з пiсляоперацiйним ГПТ в першi днi
пiсля ксенотрансплантацiї МIТАПЩЗЛ може бути пов’язана з дезiнтеграцiєю паратиреоцитiв та дифузiєю гормону. Однак, враховуючи короткий напiвперiод бiологiчної
деградацiї ПТГ людини (всього декiлька
хвилин), наявнiсть гормону у кровi щурiвреципiєнтiв протягом 15 дiб спостереження свiдчить про функцiональну активнiсть
трансплантату.
Незважаючи на високу специфiчнiсть
iмунорадiометричного аналiзу, наявнiсть
ПТГ людини в сироватцi кровi щурiв з експериментальним ГПТ може бути пов’язана
з iснуванням перехресної реакцiї мiж гормонами людини та щура, однак вкрай низький рiвень ПТГ людини виключає можливiсть його суттєвого впливу на кiнцевi результати.
Т а б л и ц я 2
Вплив ксенотрансплантацiї мiкроiнкапсульованої тканини аденоми
прищитоподiбної залози людини на рiвнi загального та вiльного кальцiю
в сироватцi кровi щурiв з експериментальним гiпопаратиреозом
Загальний кальцiй
(ммоль/л)
Вiльний кальцiй
(ммоль/л)
Контроль (n = 7)
2,28 ± 0,05
1,11 ± 0,03
Паратиреоїдектомiя (n = 4)
1,12 ± 0,13*
0,60 ± 0,04*
Паратиреоїдектомiя i трансплантацiя (7 доба) (n = 4)
1,33 ± 0,10
0,67 ± 0,06
Паратиреоїдектомiя i трансплантацiя (14 доба) (n = 7)
1,65 ± 0,18 dd
0,93 ± 0,06 d
Паратиреоїдектомiя i трансплантацiя (28 доба) (n = 3)
2,10 ± 0,29 dd
1,02 ± 0,14 dd
Група тварин
П р и м i т к а. * — p < 0,001 порiвняно з контрольними тваринами; d — p < 0,01 i dd — p < 0,05
порiвняно з тваринами, яким була виконана паратиреоїдектомiя.
Нашi дослiдження також засвiдчили
адекватнiсть запропонованої моделi ГПТ.
Так, рiвнi загального i вiльного кальцiю
в сироватцi кровi щурiв пiсля тоталь80
ної паратиреоїдектомiї вiрогiдно знижувалися, вiдповiдно, на 51 i 46 % (табл. 2).
Ксенотрансплантацiя МIТАПЩЗЛ щурам
з експериментальним ГПТ безпосередньо пiПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Експериментальнi дослiдження
сля її хiрургiчного видалення призводила
до майже повної нормалiзацiї рiвнiв кальцiю. Так, через 7, 14 i 28 дiб пiсля ксенотрансплантацiї рiвень загального кальцiю
становив, вiдповiдно, 58,3, 72,4 i 92,1 %, а рiвень вiльного кальцiю — вiдповiдно 60,4,
83,8 i 91,9 % в порiвняннi з контролем, що
був прийнятий за 100,0 %.
Ксенотрансплантацiя МIТАПЩЗЛ, на
жаль, не призводила до повної нормалiзацiї
рiвнiв загального i вiльного кальцiю в сироватцi кровi щурiв з експериментальним
ГПТ. Це може бути пов’язаним як з видовою специфiчнiстю ПТГ, так i з iмуноло-
гiчною реакцiєю зi сторони реципiєнта на
недостатньо очищений вiд сторонiх домiшок
комерцiйний бiополiмер, що є причиною
деякого зниження функцiональної активностi мiкроiнкапсульованого трансплантату [3–5, 10].
Для порiвняння, ксенотрансплантацiя
нативної (неiнкапсульованої) тканини аденоми ПЩЗ людини призводить до менш виразної нормалiзацiї рiвнiв загального i вiльного кальцiю в сироватцi кровi щурiв з експериментальним ГПТ, значення яких сягають тiльки 86,5–88,8 % в порiвняннi з контролем, що прийнятий за 100,0 % [11–12].
ВИСНОВКИ
1. Мiкроiнкапсульована тканина аденоми прищитоподiбної залози людини зберiгає
здатнiсть активно секретувати паратгормон
в середовище культивування та адекватно
реагувати на вплив позаклiтинного кальцiю
в умовах in vitro.
2. Мiкроiнкапсульована тканина аденоми прищитоподiбної залози людини зберiгає здатнiсть до секрецiї паратгормону пiсля ксенотрансплантацiї щурам з пiсляопе-
рацiйним гiпопаратиреозом та чинить виразний позитивний вплив на рiвнi загального
i вiльного кальцiю в сироватцi кровi тваринреципiєнтiв.
3. Отриманi данi свiдчать про перспективнiсть застосування мiкроiнкапсульованої тканини аденоми прищитоподiбної залози людини при компенсацiї гiпофункцiонального стану паратиреоїдної системи
в клiнiчнiй практицi.
ЛIТЕРАТУРА
1. Permanent postoperative hypoparathyroidism —
an epidemiological clinical study using a new questionnaire instrument [Text] / T. Bohrer, I. P. Pasteur,
O. V. Lyutkevych [et al.] // Журн. АМН України. —
2003. — Т. 9, № 3. — С. 476–494.
2. Well-being, mood and calcium homeostasis in patients with hypoparathyroidism receiving standard treatment
with calcium and vitamin D [Text] / W. Arlt, C. Fremerey,
F. Callies [et al.] // Europ. J. Endocrinol. — 2002. —
Vol. 146, № 2. — P. 215–222.
3.
Biocompatible
encapsulation
materials:
fundamentals and application [Text] / U. Zimmermann,
C. Hasse, M. Rothmund, W. Kühtreiber // Cell encapsulation technology and therapeutics / Ed. W. M. Kühtreiber,
R. P. Lanza, W. L. Chick. — Birkhäuser, Boston, 1999. —
P. 40–52.
4. Hydrogel-based non-autologous cell and tissue
therapy [Text] / U. Zimmermann, S. Mimietz, H. Zimmermann [et al.] // BioTechniques. — 2000. — Vol. 29,
№ 3. — P. 564–581.
5. Microencapsulation-based cell therapy [Text]
/ U. Zimmermann, H. Cramer, A. Jork [et al.] // Biotechnology Edited by H.-J. Rehm G. Reed. Weinheim:
Wiley-VCH, 2001. — P. 548–571.
6. Successful allotransplantation of microencapsulated
parathyroids in rats [Text] / C. Hasse, J. Schrezenmeir,
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
B. Stinner [et al.] // World J. Surg. — 1994. — Vol. 18,
№ 4. — P. 630–634.
7.
Successful
xenotransplantation
of
microencapsulated parathyroid tissue: evidence of long-term
function without immunosuppression in an animal experiment [Text] / C. Hasse, B. Stinner, J. Schrezenmeir,
M. Rothmund // Langenbecks Arch. Chir. — 1994. —
№ 2. — P. 209–214.
8. Transplantation of parathyroid tissue in experimental hypoparathyroidism: in vitro and in vivo function
of parathyroid tissue microencapsulated with a novel amitogenic alginate [Text] / C. Hasse, G. Klöck, A. Zielke [et al.]
// Int. J. Artif. Organs. — 1996. — Vol. 19, № 12. — P. 735–
741.
9. Isotransplantation of microencapsulated parathyroid
tissue in rats [Text] / C. Hasse, A. Zielke, G. Klöck [et al.]
// Exp. Clin. Endocrinol. Diabetes. — 1997. — Vol. 105,
№ 1. — P. 53–56.
10. A novel class of amitogenic alginate microcapsules for long-term immunoisolated transplantation [Text] / U. Zimmermann, F. Thürmer, A. Jork [et al.]
// Ann. N.Y. Acad. Sci. — 2001. — Vol. 944. — P. 199–215.
11. Морфофункцiональна характеристика органної
культури та ксенотрансплантату аденоми прищитоподiбної залози людини [Текст] / I. П. Пастер, I. А. Балла,
О. В. Люткевич, М. Д. Тронько // Ендокринологiя. —
2004. — Т. 9, № 2. — С. 182–190.
81
Експериментальнi дослiдження
12. Дослiдження функцiональної активностi аденоми прищитоподiбної залози людини при органному культивуваннi та пiсля ксенотрансплантацiї щурам з гiпопаратиреозом [Текст] / I. П. Пастер, I. А. Балла, О. В. Люткевич, М. Д. Тронько // Трансплантологiя. — 2004. —
Т. 6, № 2. — С. 42–45.
13.
Biocompatibility
and
function
of
microencapsulated pancreatic islets [Text] / M. Figliuzzi,
T. Plati, R. Cornolti [et al.] // Acta Biomaterialia. —
2006. — Vol. 2, № 2. — P. 221–227.
14. Microencapsulation of parathyroid tissue with
photosensitive poly(L-lysine) and short chain alginateco-MPEG [Text] / C. H. Lee, Y. J. Wang, S. M. Kuo,
S. J. Chang // Artif. Organs. — 2004. — Vol. 28, № 6. —
P. 537–542.
15. Total parathyroidectomy with autotransplantation
in renal hyperparathyroidism: low recurrence after intraoperative tissue selection [Text] / U. Neyer, H. Hoerandner,
A. Haid [et al.] // Nephrol. Dial. Transplant. — 2002. —
Vol. 17, № 4. — P. 625–629.
16. Regulation of parathyroid hormone release in
normal and pathological parathyroid cells exposed to
modulators of protein kinase C [Text] / P. Ridefelt,
P. Nygren, P. Hellman [et al.] // Acta Endocrinol. — 1992. —
Vol. 126, № 6. — P. 505–509.
17. Microencapsulation of human parathyroid cells:
an «in vitro» study [Text] / L. Picariello, S. Benvenuti,
R. Recenti [et al.] // J. Surg. Res. — 2001. — Vol. 96, № 1. —
P. 81–89.
18. Direct inhibitory effect of amino-terminal
parathyroid hormone fragment [PTH(1-34)] on PTH secretion from bovine parathyroid primary cultured cells in vitro [Text] / T. Fujimi, H. Baba, M. Fukase, T. Fujita
// Biochem. Biophys. Res. Commun. — 1991. — Vol. 178,
№ 3. — P. 953–958.
19. Brown E. M. Extracellular calcium sensing and
extracellular calcium signaling [Text] / E. M. Brown,
R. J. MacLeod // Physiol. Rev. — 2001. — Vol. 81, № 1. —
P. 239–297.
20. Parfitt A. M. The hyperparathyroidism of chronic
renal failure: a disorder of growth [Text] / A. M. Parfitt
// Kidney Int. — 1997. — Vol. 52, № 1. — P. 3–9.
ГОРМОНАЛЬНА АКТИВНIСТЬ МIКРОIНКАПСУЛЬОВАНОЇ ТКАНИНИ
АДЕНОМИ ПРИЩИТОПОДIБНОЇ ЗАЛОЗИ ЛЮДИНИ
Пастер I. П.
ДУ «Iнститут ендокринологiї та обмiну речовин iм. В. П. Комiсаренка АМН України», м. Київ
Мiкроiнкапсульована тканина аденоми прищитоподiбної залози людини зберiгає високу
функцiональну активнiсть в умовах in vitro та in vivo, що робить її придатною для використання
в якостi трансплантату при компенсацiї гiпофункцiонального стану паратиреоїдної системи.
К л ю ч о в i с л о в а: паратиреоїдна тканина, мiкроiнкапсуляцiя, культивування, трансплантацiя, паратгормон, кальцiй.
ГОРМОНАЛЬНАЯ АКТИВНОСТЬ МИКРОИНКАПСУЛИРОВАННОЙ ТКАНИ
АДЕНОМЫ ПАРАЩИТОВИДНОЙ ЖЕЛЕЗЫ ЧЕЛОВЕКА
Пастер И. П.
ГУ «Институт эндокринологии и обмена веществ им. В. П. Комиссаренко АМН Украины», г. Киев
Микроинкапсулированная ткань аденомы паращитовидной железы человека сохраняет высокую функциональную активность в условиях in vitro и in vivo, что делает её пригодной для
использования в качестве трансплантата при компенсации гипофункционального состояния паратиреоидной системы.
К л ю ч е в ы е с л о в а: паратиреоидная ткань, микроинкапсуляция, культивирование,
трансплантация, паратгормон, кальций.
HORMONAL ACTIVITY OF THE MICROENCAPSULATEDHUMAN
PARATHYROID ADENOMA TISSUE
I. P. Paster
SI «V. P. Komisarenko Institute of Endocrinology and Metabolism of the AMS of Ukraine», Kyiv
The microencapsulated human parathyroid adenoma tissue maintains the high functional activity in vitro and in vivo that makes it suitable for using as a transplant in the compensation of
hypofunctional state of the parathyroid system.
K e y w o r d s: parathyroid tissue, microencapsulation, cultivation, transplantation, parathormone, calcium.
82
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
УДК 616.69:615.065:616–092.4
СТАН АНДРОГЕНЗАЛЕЖНИХ ОРГАНIВ ТА РIВЕНЬ АНДРОГЕНIЗАЦIЇ
САМЦIВ ЩУРIВ ПIД ВПЛИВОМ УВЕДЕННЯ В ПРЕНАТАЛЬНОМУ
ПЕРIОДI IНГIБIТОРIВ ФОСФОДIЕСТЕРАЗНОЇ АКТИВНОСТI
Сиротенко Л. А., Бондаренко В. О., Бречка Н. М.
ДУ «Iнститут проблем ендокринної патологiї iм. В. Я. Данилевського АМН України», м. Харкiв
Формування чоловiчої репродуктивної
системи забезпечується комплексом регуляторних механiзмiв, провiдною ланкою яких
виступають гормони, що синтезуються в органах гiпоталамо-гiпофiзарно-гонадної системи [1, 2]. Менш вивченим є процес її пренатального програмування. Вплив негативних чинникiв на статеву систему, що формується у перинатальному перiодi, спричиняє дисбаланс гормонiв, зокрема гонадотропiнiв, андрогенiв та естрогенiв у пубертатi [3, 4]. Несвоєчасний початок пубертату,
обумовлений порушеннями стероїдного гомеостазу, сприяє розвитку аномалiй статевої
системи, якi можуть виявлятися у репродуктивному вiцi [5, 6].
За даними лiтератури вiдомо, що при
деяких патологiях вагiтностi використовують препарати з властивостями iгiбування
фосфодiестеразної активностi, якi покращують стан плаценти, зменшують агрегацiю
тромбоцитiв, сприяють кращому перенесенню гiпоксiї клiтинами, пiдсилюють транспорт кисню до тканин та iнше. До таких препаратiв належать, зокрема, дипiридамол,
вiнпоцетин та еуфiлiн [7, 8].
Фосфодiестерази — це ензими що представленi в рiзних органах, тканинах та клiПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
тинних компартментах у виглядi рiзноманiтних iзоферментiв. На сьогоднi видiлено
одинадцять типiв фосфодiестераз, якi специфiчно розщеплюють циклiчний аденозинмонофосфат (цАМФ) або циклiчний гуанозiнмонофосфат (цГМФ) до 5’-монофосфатного нуклеотиду i таким чином беруть
участь у регуляцiї рiзноманiтних процесiв
в органiзмi [9–11]. Дiя препаратiв багатьох
фармакологiчних груп базується на блокуваннi рiзних iзоферментiв фосфодiестерази.
До них належать кардiотонiчнi засоби, вазодiлятатори, антикоагулянти, бронхолiтики, антидипресанти [12, 13]. Дiя цих препаратiв реалiзується через пiдсилене накопичення цАМФ та цГМФ у тканинах [9].
Визнаючи роль цАМФ як посередника дiї
багатьох гормонiв та медiаторiв, що виробляються нейроэндокринною системою плода, можна припустити, що пiдвищення його
вмiсту в структурах мозку, гiпоталламуса,
гiпофiза або гонад в критичний перiод розвитку може призвести до змiни секрецiї гонадотропiнiв та статевих гормонiв [2].
В нашiй роботi ми використали препарати — iнгiбiтори фосфодiестеразної активностi (IФДЕ) рiзних типiв фосфодiестераз,
якi використовуються в акушерськiй пра83
Експериментальнi дослiдження
ктицi. Вiнпоцетин iнгiбує 1, дипiридамол —
5, а еуфiлiн — 3 тип фосфодiестераз, якi мають рiзне внутрiшньоклiтинне розподiлення
изоферментiв, забезпечуючи тонку регуляцiю бiологiчних процесiв [12].
Проте, яким чином у подальшому, в рiзнi вiковi перiоди, змiнюється рiвень тесто-
стерону (Т), естрадiолу (Е) та їх спiввiдношення, i як це сполучається зi станом андрогензалежних органiв у самцiв щурiв, матерi
яких в останню третину вагiтностi отримували вiнпоцетин, дипiридамол та еуфiлiн, на
сьогоднi не вiдомо. З’ясування цих питань
i стало метою нашого дослiдження.
МАТЕРIАЛИ ТА МЕТОДИ
При експериментальному дослiдженнi
наслiдкiв пренатального уведення препаратiв — IФДЕ, були використанi нащадки чоловiчої статi вiд 30 вагiтних самиць щурiв
популяцiї Вiстар.
Контрольну групу склали нащадки чоловiчої статi вiд iнтактних самиць (1 група),
iншим самицями з 15 по 21 день вагiтностi
один раз на добу внутришньочеревинно уводили: розчинник у об’ємi 0,5 мл (2 група);
вiнпоцетин у дозi 2 мг/кг (3 група); дипiридамол у дозi 20 мг/кг (4 група) або еуфiлiн — 45 мг/кг (5 група).
Дозу препарату при проведеннi дослiджень розраховували за допомогою коефiцiєнту видової чутливостi, виходячи з добової
дози для людини [16].
Пiсля пологiв проводили вирiвнювання
кiлькостi тварин у вигонах до 7–8 щурят.
Нащадки чоловiчої статi вiдлучалися вiд
матерi на 30 добу. Спостереження за самцями проводили з першого дня пiсля народження.
Рiвень Т та Е2 у сироватцi кровi 5-,
64- та 100-денних нащадкiв чоловiчої статi визначали iмуноферментним методом наборами фiрми АлкорБио (Росiя) та DRG
(США). Вмiст цАМФ у сiм’яниках та гiпофiзi 5-денних щурят дослiджували iмуноферментним методом набором фiрми R&D
Sistems (США). У самцiв у вiцi 65 дiб (пубертат) та 100 дiб (статевозрiлi тварини) видiляли сiм’яники, вентральну частину передмiхурової залози (ВПЗ), сiм’янi пухирцi
(СП) та вимiрювали їх масу.
Отриманi данi пiдлягали статистичнiй
обробцi. Перевiрку розподiлу дат на вiдповiднiсть нормальному закону проводили за
допомогою критерiю W Шапiро-Уiлка. Рiвнiсть дисперсiй у групах перевiряли за допомогою критерiю F Фишера. Встановлено, що
в усiх групах дати розподiляються нормально i дисперсiї значимо не вiдрiзняються. Порiвняння середнiх арифметичних груп iнтактного контролю та експериментальних
груп проводили за допомогою t-критерiя
Стьюдента для незалежних виборок та параметричного однофакторного дисперсiонного аналiзу з використанням критерiю F.
Данi представленi як середнє арифметичне
iз статистичною похибкою (X ± SX ) та стандартним вiдхиленням S. Перевiрку статистичних гiпотез проводили на рiвнi значущостi p < 0,05 [17].
РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ
Для вивчення впливу наслiдкiв пренатального уведення препаратiв, спроможних
iнгiбувати фосфодiестеразну активнiсть, на
статевий розвиток нащадкiв чоловiчої статi у вiцi 65 дiб (пубертат) та 100 дiб (статевозрiлi тварини) забивали та визначали масу ВПЗ та СП, маса яких має безпосереднiй зв’язок з рiвнем андрогенiзацiї органiзму [18]. Було встановлено, що
84
у 65-денних щурiв маса ВПЗ в усiх пiддослiдних групах була вiрогiдно меншою
порявняно з контролем (табл. 1). Спостерiгалось у них i суттєве зменшення СП.
Це свiдчить про затримку статевого розвитку самцiв, якi пренатально, у критичний перiод формування статевої системи,
пiддавалися дiї препаратiв з властивостями
IФДЕ.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Експериментальнi дослiдження
При дослiдженнi вищеозначених органiв у статевозрiлих 100-денних тварин реєстрували вiрогiдно меншу масу ВПЗ в усiх
пiддослiдних групах. Маса СП у них також була вiрогiдно меншою нiж у контролi. Найбiльш суттєве зменшення маси СП та ВПЗ вiдмiчалося у самцiв,
матерi яких отримували дипiридамол та
вiнпоцетин.
Тобто має мiсце не тiльки затримка пубертату, але й зниження маси андрогензалежних органiв у статевозрiлих тварин.
Для визначення причин зменшення маси
андрогензалежних органiв визначали рiвнi
Т та Е2 у сироватцi кровi. Крiм пубертатного перiоду та дорослого вiку ми вирiшили
дослiдити рiвень Т та Е2 ще й у неонатальний перiод, який є критичним i програмуючим для багатьох основних характеристик
розвитку та функцiонування чоловiчого органiзму [6, 7].
Аналiз рiвнiв Т показав, що в неонатальний перiод рiвень гормону у самцiв, матерi яких отримувал дипiридамол та вiнпоцетин, значно перевищував показники контрольної групи (табл. 2). Тiльки пренатальне уведення еуфiлiну суттєво не змiнювало
неонатальний пiк Т (п’ята доба вiд народження).
Незалежно вiд препарату, який застосовувався у пренатальному перiодi, у всiх самцiв в перiод пубертату вiдбувалося суттєве
зменшення рiвня андрогену порiвняно з контрольними тваринами. У статевозрiлих щурiв рiвень Т зростав в усiх дослiджуваних
групах порiвняно з пубертатним перiодом,
однак вiн не досягав значень, притаманних
iнтактним тваринам.
Т а б л и ц я 1
Маса андрогензалежних органiв самцiв щурiв, що отримували
в пренатальному перiодi iнгiбiтори фосфодiестеразної активностi (n = 10)
Група
Вентральна частина
передмiхурової залози, мг
65 доба
Сiм’янi пухирцi, мг
100 доба
65 доба
100 доба
X ± SX
S
X ± SX
S
X ± SX
S
X ± SX
S
1. Контроль
93,9 ± 2,1
7,3
188,3 ± 7,1
15,6
105,9 ± 2,4
6,7
728,0 ± 21,45
39,6
2. Розчинник
94,5 ± 1,5
5,1
192,9 ± 3,2
12,0
101,0 ± 4,3
13
758,0 ± 10,82
31,6
3. Вiнпоцетин
44,5 ± 1,8*
5,0
69,8 ± 3,4*
6,5
68,0 ± 2,9*
8,6
168,6 ± 12,9*
21,5
4. Дипiридамол
57,3 ± 2,8*
7,2
79,8 ± 4,3*
7,8
87,9 ± 3,9*
11,3
177,0 ± 26,4*
16,6
5. Еуфiлiн
69,4 ± 1,4*
5,2
132,0 ± 10,7*
18,3
84,7 ± 0,97*
4,2
532,8 ± 16,09*
28,2
П р и м i т к а. * — p < 0,05 вiдносно iнтактного контролю.
Дослiдження рiвня Е2 показало, що у неонатальному перiодi у тварин 3 та 4 групи
вiн суттєво зростав порiвняно з контролем,
однак це не призводило до вiрогiдних змiн
спiввiдношення Т/ Е2 . Тобто уведення самицям вiнпоцетину ти дипiридамолу у останню третину вагiтностi сприяло пiдсиленню
утворення у неонатальному перiодi у їх нащадкiв чоловiчої статi рiвнiв Т та Е2 на тлi
незмiненого показника вiдносної андрогенiзацiї. Натомiсть у тварин 5 групи у неонатальному перiодi рiвень Е2 не вiдрiзнявся
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
вiд контролю, однак спiввiдношення Т/Е2
було суттєво зниженим (Р < 0,05).
У перiод пубертату та у статевозрiлих
тварин рiвнi Е2 в усiх дослiджуваних групах
суттєво не рiзнилися мiж собою (P > 0,05).
У той же час у пубертатних самцiв усiх пiддослiдних груп спiввiдношення Т/Е2 було
суттєво зменшеним. Це зниження рiвня вiдносної андрогенiзацiї зберiгалося i у дорослих тварин, за вийнятком 5 групи, коли
в перiод вагiтностi був застосований еуфiлiн.
85
Експериментальнi дослiдження
Зростання рiвнiв Т та Е2 у неонатальному перiодi у групах з пренатальним уведенням вiнпоцетину та дипiридамолу, ймовiрно, обумовлене активацiєю секрецiї гонадотропiнiв або пiдсиленням реалiзацiї їх дiї [7], що є можливим за рахунок блокування фосфодiестеразної активностi та накопичення цАМФ, який є вто-
ринним посередником дiї гонадотропних
гормонiв [11–13]. Зокрема, отриманi нами данi свiдчать, що пренатальне уведення препаратiв, якi мають властивiсть
IФДЕ, таких як вiнпоцетин та дипiридамол,
призводить до пiдвищення рiвня цАМФ
у гiпофiзi та яєчках неонатальних тварин
(табл. 3).
Т а б л и ц я 2
Рiвень статевих гормонiв самцiв щурiв, що отримували
у пренатальному перiодi iнгiбiтори фосфодiестеразної активностi (n = 10)
Група
Тестостерон,
нмоль/л
X ± SX
Естрадiол,
нмоль/л
S
X ± SX
Т/Е2
S
X ± SX
S
Неонатальний перiод
1. Контроль
11,12 ± 0,75
1,2
0,15 ± 0,004
2. Розчинник
11,12 ± 0,38
1,2
0,15 ± 0,003
0,01
73,64 ± 1,78
6,64
3. Вiнпоцетин
19,10 ± 1,78*
4,5
0,24 ± 0,02*
0,05
79,73 ± 3,06
10,70
4. Дипiридамол
23,20 ± 4,69*
4,4
0,28 ± 0,03*
0,05
82,9 ± 6,93
23,34
9,26 ± 0,52
1,1
0,18 ± 0,02
0,02
51,7 ± 0,02*
2,37
5. Еуфiлiн
0,012 74,15 ± 6,0420,72
Пубертатний перiод
1. Контроль
15,80 ± 0,86
2,5
0,17 ± 0,01
0,02
92,40 ± 2,54
10,48
2. Розчинник
15,83 ± 0,76
2,3
0,17 ± 0,05
0,05
92,50 ± 2,78
9,60
3. Вiнпоцетин
6,40 ± 0,96*
2,5
0,18 ± 0,02
0,02
35,60 ± 4,69*
13,70
4. Дипiридамол
11,40 ± 0,74*
2,0
0,20 ± 0,02
0,01
55,46 ± 2,20*
7,70
5. Еуфiлiн
10,84 ± 0,83*
2,4
0,16 ± 0,01
0,02
67,86 ± 1,97*
15,11
Перiод статевої зрiлостi
1. Контроль
25,2 ± 1,50
5,1
0,23 ± 0,02
0,03
109,40 ± 7,73
23,04
2. Розчинник
24,4 ± 1,14
3,7
0,23 ± 0,01
0,03
105,84 ± 4,49
18,24
3. Вiнпоцетин
13,39 ± 0,93*
2,3
0,24 ± 0,03
0,03
55,71 ± 2,30*
6,59
4. Дипiридамол
16,90 ± 1,53*
3,7
0,25 ± 0,02
0,02
67,24 ± 6,18*
15,16
5. Еуфiлiн
19,72 ± 1,95*
4,8
0,22 ± 0,02
0,03
90,17 ± 3,79
12,44
П р и м i т к а. * — p < 0,05 вiдносно iнтактного контролю.
Уведення еуфiлiну призводило до пiдвищення цАМФ лише в сiм’яниках, але це не
стимулювало утворення ендогенного андрогену у тварин.
Порушення секрецiї Т та спiввiдношення Т/Е2 у дорослих тварин вiдбуває86
ться на тлi зменшення розмiрiв сiм’яникiв
у самцiв 3 та 4 групи, як свiдчать нашi попереднi дослiдження [14]. Тобто гiпоандрогенемiя у них обумовлена гiпоплазiєю сiм’яникiв. Крiм того, данi iнших дослiдникiв [18-21] вказують на те, що неоПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Експериментальнi дослiдження
стю сiм’яникiв до гонадотропних стимулiв, зi змiнами периферичного перетворення тестостерону в активнi метаболiти та
змiнами у синтезi самих статевих гормонiв
[6, 22–24].
натальна андрогенiзацiя самцiв щурiв викликає порушення їх статевого дозрiвання. Ряд авторiв пов’язують це з рiзноманiтними механiзмами, у тому числi
iз десенсибiлiзацiєю андрогензалежних органiв до дiї тестостерону, з резистентнi-
Т а б л и ц я 3
Рiвень цАМФ в тканинах самцiв неонатального вiку, що отримували
у пренатальний перiод препарати з властивостями iнгiбiторiв
фосфодiестеразної активностi (X ± SX , n = 10)
цАМФ, пмоль/100 мг тканини
Група
Сiм’яники
Гiпофiз
1. Контроль
5,32 ± 0,73
9,81 ± 0,44
2. Розчинник
4,48 ± 1,25
8,93 ± 0,65
3. Дипiридамол
28,43 ± 4,0*
28,22 ± 3,56*
4. Вiнпоцетин
19,1 ± 2,09*
17,77 ± 1,81*
5. Еуфiлiн
20,76 ± 4,03*
12,88 ± 1,16
П р и м i т к а. * — p < 0,05 вiдносно iнтактного контролю.
У той же час, пренатальне застосування
еуфiлiну не пiдвищувало рiвень Т у неонатальному перiодi, але призводило до зменшення концентрацiї андрогену та маси андрогензалежних органiв у пубертатних та
статевозрiлих щурiв. Ймовiрно, що не тiльки зростання рiвня Т в неонатальному перiодi, але й порушення андроген-естрогенних
спiввiдношень можуть призводити до змiн
програми функцiонування системи гiпофiзстатевi залози в перiод пубертату та статевої
зрiлостi. У цiй групi спостерiгається i найменше зниження рiвня Т на тлi вiдповiдних
контролю показникiв вiдносної андрогенiзацiї та розмiру яєчок у дорослих тварин [14].
Однак, при цьому iснує гальмування сен-
сибiлiзацiї органiв-мiшеней до дiї андрогенiв [15].
Таким чином, можна констатувати
факт, що пренатальна обробка самцiв щурiв
препаратами, здатними iнгiбувати фосфодiестеразну активнiсть, призводить до гiпоандрогенiї на стадiї пубертатного розвитку, яка зберiгається i у статевозрiлих тварин. Найбiльш значнi порушення секрецiї Т
вiдбуваються у групi тварин, пренатально
оброблених вiнпоцетином, коли вiдмiчаються найнижчi рiвнi Т в перiод пубертату та статевої зрiлостi. У них також має
мiсце найбiльш значне зменшення спiввiдношення Т/Е2 та маси андрогензалежних
органiв.
ВИСНОВКИ
1. Пренатальне уведення самцям щурiв
препаратiв з властивостями блокування фосфодiестеразної активностi, таких як вiнпоцетин та дипiридамол, сприяє суттєвому
зростанню тестостерону та естрадiолу в неонатальний перiод.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
2. Уведення матерям в останню третину
вагiтностi вiпоцетину та дипiридамолу призводить до порушення секрецiї тестостерону та зменшення спiввiдношень Т/Е2 у самцiв — нащадкiв на етапi пубертатного розвитку, яке зберiгається i у статевозрiлих
тварин.
87
Експериментальнi дослiдження
3. Пренатальне уведення самцям щурiв
еуфiлiну призводить до зменшення рiвня
вiдносної андрогенiзацiї в неонатальний та
пубертатний перiоди.
4. Зниження секрецiї тестостерону в перiод пубертату та статевої зрiлостi сполучається зi зниженням маси андрогензалежних
органiв в усiх дослiджуваних групах.
ЛIТЕРАТУРА
1. Угрюмов М. В. Нейроэндокринная регуляция
в онтогенезе [Текст] / М. В. Угрюмов. — М.: Наука,
1989. — 247 с.
2. Шишкин Г. Т. Гены, гормоны и факторы риска
формирования мужского фенотипа [Текст] / Г. Т. Шишкин, Н. Н. Дыгало // Усп. физиол. наук. — 1999. —
Т. 30, № 3. — С. 49–61.
3. Резников А. Г. Ранние и отдаленные нейроэндокринные эффекты пренатального стресса у самцов
и самок крыс [Текст] / А. Г. Резников, Н. Д. Носенко,
Л. В. Тарасенко // Пробл. эндокринол. — 2001. — № 1. —
С. 30–34.
4. Кучеренко Н. Е. Молекулярные механизмы гормональной регуляции обмена веществ [Текст] / Н. Е. Кучеренко, Я. Л. Германюк, А. Н. Васильев. — К.: Вища
школа, 1986. — С. 25–39.
5. Демченко А. Н. Перинатально детерминированные андропатии [Текст] / А. Н. Демченко // Патогенез, клиника и фармакотерапия эндокринопатий: Материали науч. конф., посвященной 75-летию основания
Украинского НИИ фармакотерапии эндокринных заболеваний, Харьков 29–30 нояб. 1994 г. — Харьков, 1994. —
С. 105–106.
6. Fowden A. L. Endocrine mechanisms of intrauterine programming [Тext] / A. L. Fowden, A. J. Forhead
// Reprod. — 2004. — Vol. 127, № 4. — P. 515–526.
7. Грищенко О. В. Проблемы современной фармакотерапии фетоплацентарной недостаточности [Текст]
/ О. В. Грищенко, И. В. Лахно, Ю. В. Зеленин // Провизор. — 2001. — № 16. — С. 34–35.
8. Сидельникова В. М. Клиническое значение циклического аденозин-3’5’-монофосфата в диагностике
угрожающих преждевременных родов и оценке эффективности их лечения [Текст] / В. М. Сидельникова,
Н. А. Федоров, Б. Ж. Карибаева, Л. Е. Мурашко // Акушер. и гинекол. — 1997. — № 6. — С. 50–54.
9. Bender A. T. Cyclic nucleotide phosphodiesterases:
molecular regulation to clinical use [Тext] / A. T. Bender,
J. A. Beavo // Pharmacol. Rev. — 2006. — Vol. 58. —
P. 488–520.
10. Conti M. Phosphodiesterases and Cyclic Nucleotide Signaling in Endocrine Cells [Тext] / M. Conti // Mol.
Endocrinol. — 2000. — Vol. 14, № 9. — Р. 1317–1327.
11. Conti M. Resent progress in understanding
the hormonal regulation of phosphodiesterases [Тext]
/ M. Conti, G. Nemoz, C. Sette // Endocrine Reviews. —
1995. — Vol. 16, № 3. — P. 370–389.
12. Башкеев В. И. Ингибиторы фосфодиэстеразы —
реалии и перспективы использования в клинической
практике [Текст] / В. И. Башкеев, Н. М. Коломоец
// Клинич. медицина. — 2007. — № 2. — С. 56–82.
13. Машковский В. А. Лекарственные средства [Текст] / В. А. Машковский. — М.: Медицина,
1993. — Т. 1. — С. 145.
88
15. Сиротенко Л. А. Показники сомато-статевого
розвитку та сперматогенна функцiя дорослих щурiв, якi
пренатально отримували препарати, що мають властивiсть iнгiбiторiв фосфодiестерази [Текст] / Л. А. Сиротенко // Пробл. ендокрин. патол. — 2007. — № 2. — С. 61–
65.
15. Сиротенко Л. А. Влияние фармакологического
ингибирования фосфодиэстеразной активности на реализацию андрогенного эффекта [Текст] / Л. А. Сиротенко, Н. М. Бречка // Пробл. ендокрин. патол. — 2008. —
№ 3. — С. 68–73.
16. Рыболовлев Ю. Р. Прогнозирование действия
ксенобиотиков на человека [Текст] / Ю. Р. Рыболовлев
// Фармакол. и токсикол. — 1991. — Т. ХIVII, № 1. —
С. 110–114.
17. Атраментова Л. А. Статистические методы
в биологии [Текст]: учебник [для студ. высш. уч. зав.]
/ Л. А. Атраментова, О. М. Утевская. — Горловка.: ЧП
«Видавництво Лiхтар», 2008. — 248 с.
18. Ohta Yasuhiko Response of testis of androgen and
gonadotropins in neonatally estrogenized and androgenized
mice [Тext] / Ohta Yasuhiko // Endocrinol. Jap. — 1977. —
Vol. 24, № 1. — P. 287–294.
19. Effects of neonatal androgenization on luteinizing
hormone, prolactin and androgen levels in male rats during
postnatal development [Тext] / I. Simonovic, R. Kovacevic,
L. Krsmanovic [et al.] // Cб. доп. природн.-мат. фак-та
ун-та в Новом Саду. — 1980. — Vol. 10. — P. 407–415.
20. Moguilevski J. A. Effect of neonatal androgenization on luteinizing hormone, follicle — stimulating hormone
prolactin and testosterone levels in male rats. [Text]
/ J. A. Moguilevski, P. Soacchi, L. Rubenstein // J. Endocrinol. — 1977. — Vol. 74, № 1. — P. 143–144.
21. Feigelson M. Effects of androgen administered to
neonatal male rats on hypophyseal gonadotropin content,
secretion and response to LHRH at adulthood [Text]
/ M. Feigelson, M. Linkie Daniel // Hormone Res. —
1987. — Vol. 27, № 3. — P. 159–167.
22. Казаков В. Н. Пути взаимодействия нервной, эндокринной и иммунной систем в регуляции функций организма [Текст] / В. Н. Казаков, М. А. Снегирь, А. Г. Снегирь, Е. В. Гайдарова// Архив клинич. и эксперимен.
мед. — 2004. — Т. 13, № 1–2.
23. Hayley M. Scott Relationsnip between androgren
action in the ‘Male Programming window’, fetal sertoli cell
number, and adult testis size in the rat [Text] / M. Hayley,
Scott Gray R. Hutchison, Matthew S. Jobling [et al.]
// Endocrinology. — 2008. — № 10. — P. 5280–5287.
24. Margaret O. Nwagwu Neonatal androgenization
of hypogonadal (hpg) male mice does not abolish estradiol-induced FSH production and spermatogenesis [Text]
/ Margaret O. Nwagwu, Helen Baines, Jeffrey B. Kerr,
Francis JP. Ebling // Reprod. Biol. Endocrinol. — 2005. —
№ 3. — Р. 48.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Експериментальнi дослiдження
СТАН АНДРОГЕНЗАЛЕЖНИХ ОРГАНIВ ТА РIВЕНЬ АНДРОГЕНIЗАЦIЇ САМЦIВ
ЩУРIВ ПIД ВПЛИВОМ УВЕДЕННЯ У ПРЕНАТАЛЬНОМУ ПЕРIОДI IНГIБIТОРIВ
ФОСФОДIЕСТЕРАЗНОЇ АКТИВНОСТI
Сиротенко Л. А., Бондаренко В. O., Бречка Н. М.
ДУ «Iнститут проблем ендокринної патологiї iм. В. Я. Данилевського АМН України», м. Харкiв
Вивчено рiвнi тестостерону та масу андрогензалежних органiв в рiзнi вiковi перiоди у самцiв
щурiв, нащадкiв матерiв, якi в останню тритину вагiтностi отримували препарати з властивостями ингiбiторiв фосфодiестеразної активностi. Виявлено, що пренатальне уведення вiнпоцетину та дипiридамолу сприяє суттєвому пiдвищенню тестостерону в неонатальний перiод. Однак
у пубертатному перiодi вiдмiчається зниження секрецiї тестостерону в усiх експериментальних
групах. Знижений рiвень тестостерону зберiгається також i у статевозрiлих тварин.
К л ю ч о в i с л о в а: iнгiбiтори фосфодiестерази, пренатальна обробка, андрогензалежнi
органи, тестостерон.
УРОВЕНЬ АНДРОГЕНИЗАЦИИ И СОСТОЯНИЕ АНДРОГЕНЗАВИСИМЫХ
ОРГАНОВ САМЦОВ КРЫС ПОД ВЛИЯНИЕМ ВВЕДЕНИЯ В ПРЕНАТАЛЬНОМ
ПЕРИОДЕ ИНГИБИТОРОВ ФОСФОДИЭСТЕРАЗНОЙ АКТИВНОСТИ
Сиротенко Л. А., Бондаренко В. А., Бречка Н. М.
ГУ «Институт проблем эндокринной патологии им. В. Я. Данилевского АМН Украины», г. Харьков
Изучены уровни тестостерона и масса андрогензависимых органов в разные возрастные
периоды у самцов крыс, потомков матерей, которые в последний триместр беременности получали препараты со свойствами ингибиторов фосфодиэстеразной ативности. Обнаружено, что
пренатальное введение винпоцетина и дипиридамола приводит к существенному повышению тестостерона в неонатальный период. Однако в пубертатном периоде отмечено снижение секреции
тестостерона во всех экспериментальных группах. Сниженный уровень тестостерона сохраняется и у половозрелых животных.
К л ю ч е в ы е с л о в а: ингибиторы фосфодиэестеразы, пренатальная обработка. андрогензависимые органы, тестостерон.
ANDROGENISATION LEVEL AND THE STATE OF ANDROGENDEPENDENT MALE
RATS’ ORGANS UNDER THE INFLUENCE OF PHOSPHODIESTERASE ACTIVITY
INHIBITORS ADMINISTERED DURING THEIR PRENATAL PERIOD
L. Sirotenko, V. Bondarenko, N. Brechka
SI «V. Danilevsky Institute of Endocrine Pathology Problems of the AMS of Ukraine», Kharkiv
Testosteron level and androgen dependent organ mass have been studied during deferent age
periods of male rat offsprings whose mothers were administred the phosphodiesterase activity inhibitors. Vinpocetin and dipiridamol prenatally administered during the neonatal period gave rise to
testosterone levels. However, a decreased testosteron secretion has been observed during the pubertal
period in all experimental groups. Testosterone remained reduced at their matured age.
K e y w o r d s: phosphodiesterase inhibitors, androgendependent organs, testosterone.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
89
УДК 612.62–06:616.45:616–018
МОРФОФУНКЦIОНАЛЬНИЙ СТАН НАДНИРКОВИХ ЗАЛОЗ
САМОК-ЩУРIВ, ЯКI УТРИМУВАЛИСЯ В УМОВАХ ГIПОКIНЕЗIЇ
Губiна-Вакулiк Г. I., Комiсова Т. Є.1 , Кальян В. В.1
1
Харкiвський нацiональний медичний унiверситет;
Харкiвський нацiональний педагогiчний унiверситет iм. Г. С. Сковороди
Людинi, як представнику бiологiчного виду, властивий певний рiвень рухової
активностi. Проте останнiм часом у зв’язку
зi стрiмкими темпами науково-технiчного
прогресу вiдбувається зменшення потреби
у руховiй дiяльностi. Знижується фiзичне
навантаження i на жiнку. Змiнений руховий режим призводить до значних порушень у функцiонуваннi рiзних систем органiв. Однiєю з найперших систем, яка бере участь у пристосуваннi органiзму до змiнених умов iснування, є гiпоталамо-гiпофiзарно-надниркова система. Внаслiдок довготривалої дiї шкiдливого фактору може
встановлюватися новий рiвень роботи надниркових залоз, а це, в свою чергу, може призвести до того, що вони будуть не
в змозi забезпечити адекватну вiдповiдь на
новi стресовi впливи. Показано [1–3], що
у тварин, якi знаходилися в умовах обмеженої рухової активностi, вплив нового стресора викликає бiльше видiлення кортикостерону, нiж у контролi. А якщо дiя стресових чинникiв буде неодноразовою, то це
може викликати виснаження надниркових
залоз [2].
Вiдомо, що обмеження рухової активностi у тварин супроводжується розвитком
90
загального адаптацiйного синдрому. Дослiдження на самках павiанiв гамадрилiв показують, що реакцiя адренокортикальної системи на довготривалу гiпокiнезiю має двi
стадiї: стадiю напруженої дiяльностi, яка супроводжується пiдвищенням секрецiї кортикостероїдiв, i наступну стадiю адаптацiї,
що характеризується вiдносно низьким рiвнем функцiонування кори надниркових залоз [1]. Схожi результати отримали автори
в експериментi на самках [4] та самцях [5]
щурiв.
В iснуючих експериментальних дослiдженнях застосовувалася жорстка модель
гiпокiнезiї. Гiпокiнезiю використовували
для iмiтацiї тривалого впливу невагомостi,
що є невiд’ємною частиною космiчного польоту, щоб вiдтворити рiзнi ефекти невагомостi як у тварин, так i у людини [6, 7].
Нами було поставлено за мету дослiдити
вплив гiпокiнезiї, яка вiдповiдає загальному
обмеженню рухливостi в процесi життєдiяльностi при змiнi режиму роботи та при
проведеннi вiльного часу вдома без фiзiологiчного м’язового навантаження. Тобто цей
ступiнь широко поширеної гiпокiнезiї, яка
викликана умовами життя та розвитком суспiльства, можна було б охарактеризувати,
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Експериментальнi дослiдження
як звичайну детренованiсть органiзму, що
виникає поступово [8].
Враховуючи той факт, що вивчення
впливу гiпокiнезiї iншими авторами, як правило, базується на основi гормонального
аналiзу, метою нашого дослiдження було вивчення морфофункцiонального стану надниркових залоз самок-щурiв в умовах гiпокiнезiї помiрної жорсткостi.
МАТЕРIАЛИ ТА МЕТОДИ
Дослiдження проводилося на статевозрiлих самках щурiв популяцiї Вiстар вiком 4,5–5 мiсяцiв. Самки контрольної групи
(n = 7) перебували в стандартних умовах
вiварiю (К). Самки основної групи (n = 7)
пiдлягали впливу гiпокiнезiї (ГК).
Модель гiпокiнезiї вiдтворювали за допомогою розмiщення самок у клiтках площею 0,25 см2 на 1 г маси тiла тварин з вiльним доступом до води та їжi [9]. Дiя обмеження рухової активностi тривала шiсть тижнiв. Експеримент виконано з дотриманням «Загальних принципiв експериментiв
на тваринах», ухвалених Першим нацiональним конгресом з бiоетики (Київ, 2000).
Пiсля одномоментної декапiтацiї тварин
в стадiї дiеструсу у них було взято 28 надниркових залоз для виконання органометрiї: вимiрювали абсолютну та розраховували вiдносну масу залоз. Декапiтацiю щурiв здiйснювали з дотриманням вимог, зазначених у «Європейськiй конвенцiї з захисту хребетних тварин, якi використовуються в експериментi та в iнших наукових цiлях» вiд 18.03.1986 (Страсбург).
Правi наднирковi залози фiксували
в 10 % нейтральному формалiнi, зневоднювали в спиртах висхiдної концентрацiї та
заливали у парафiновi блоки. «Екваторiальнi» зрiзи товщиною 4–5 мкм забарвлювали гематоксилiном-еозином. Морфофункцiональний стан надниркових залоз оцiнювали на пiдставi вивчення їхньої гiстологiчної будови за допомогою мiкроскопа «Axiostar plus» (Zeiss, Нiмеччина) при збiльшен-
нi ×200, ×400 та морфометрiї. Вимiрювали загальну ширину кори надниркових залоз та ширину клубочкової, пучкової та сiтчастої зон кори, використовуючи окулярмiкрометр «АМ 9–2». Розраховували площу мозкової речовини залоз, враховуючи те,
що на зрiзi мозкова речовина має трикутну
або елiпсоподiбну форму. Карiометрiю надниркових залоз щурiв здiйснювали в ендокриноцитах клубочкової, пучкової та сiтчастої зон кори, а також мозкової речовини
надниркових залоз на комп’ютерних зображеннях, використовуючи програму, що додається до мiкроскопу фiрмою виробником.
Розраховували середнє значення площi ядер
клiтин (M), одночасно беручи до уваги показники всiх зрiзiв залоз тварин однiєї експериментальної групи. В усiх зонах кори та
в мозковiй речовинi надниркових залоз провели аналiз вiдсоткового спiввiдношення ендокриноцитiв з ядрами площею в межах
S 6 M − σ,
M − σ < S 6 M,
M < S 6 M + σ,
S > M + σ,
де S — площа ядра (мкм2 ), M — середнє
значення площi ядер в групi К (мкм2 ), σ —
середнє квадратичне вiдхилення в контролi.
Для аналiзу вiдповiдностi виду розподiлу ознаки закону нормального розподiлу
використовували критерiй W Шапiро-Уiлка [10]. Статистична обробка отриманих даних здiйснювалася за методом Ст’юдента,
використовуючи t-критерiй, та з використанням U-критерiя (Манна-Уiтнi).
РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ
Як показали результати дослiдження,
довготривале обмеження рухової активностi призвело до вiрогiдного зменшення маси
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
тiла самок-щурiв. Вiрогiдно меншими були
абсолютна та вiдносна маси надниркових залоз (табл. 1).
91
Експериментальнi дослiдження
Т а б л и ц я 1
Маса надниркових залоз статевозрiлих самок щурiв, якi пiдлягали дiї гiпокiнезiї
Група
К (n = 7)
ГК (n = 7)
Вiдносна маса обох
залоз, мг/100 г
Маса тiла, г
Абсол. маса обох
залоз, мг
196,1 ± 5,4
36,0 ± 1,3
19,9 ± 0,49
149,71 ± 1,75**
24,5 ± 2,25**
15,7 ± 1,6*
П р и м i т к а.
* — вiрогiднiсть рiзницi у порiвняннi з контролем при р 6 0,05;
** — вiрогiднiсть рiзницi у порiвняннi з контролем при р 6 0,01.
гальної ширини кори пiд впливом тривалої
гiпокiнезiї вiдбулося за рахунок вiрогiдного
зменшення ширини пучкової зони (р 6 0,01,
табл. 2). Проте, клубочкова зона була статистично значуще бiльш широкою (р 6 0,05),
порiвнюючи з контрольною групою. Обчислення площi мозкової речовини в залозах
обох груп не виявило статистично значущої рiзницi мiж вiдповiдними показниками
(табл. 2).
З результатiв мiкроскопiчного аналiзу
видно, що в корковому шарi в усiх дослiджуваних групах вiдбувається чiткий розподiл
по зонах.
Результати вимiрювання загальної ширини кори надниркових залоз та її окремих
зон у щурiв обох груп свiдчать, що у самок
групи ГК загальна ширина кори залоз у порiвняннi з контролем є статистично значуще
меншою (р 6 0,05, табл. 2). Зменшення за-
Т а б л и ц я 2
Ширина зон кори та площа мозкової речовини надниркових залоз самок,
якi утримувалися в умовах гiпокiнезiї
Статист.
показник.
Загальна
ширина
кори, мкм
К
n
x
Sх
ГК
n
x
Sх
Група
pК-ГК
Ширина зон кори, мкм
Клуб.
зона
Пучк.
зона
Сiтчаста
зона
42
872,3
27,4,3
42
83,6
4,8
42
479,2
21,9
42
326,1
13,3
7
0,71
0,1
36
771,1
20,4
6 0,05
36
114,4
3,07
6 0,05
36
361,9
14,02
6 0,01
36
294,7
13,5
> 0,05
7
0,66
0,11
> 0,05
Морфофункцiональний стан кори та
мозкової речовини надниркових залоз у тварин К групи можна оцiнити як середнiй,
тобто без мiкроскопiчних ознак стимуляцiї або гальмування продукцiї гормонiв.
Клубочкова зона кори надниркових залоз
представлена клiтинами, якi мають округло-овальне ядро правильної форми. Вiдмiченi клiтини з еозинофiльною цитоплазмою (активна продукцiя кортикостероїдiв)
та з сильно вакуолiзованою цитоплазмою
(неактивнi клiтини з запасом холестерину —
попередника стероїдних гормонiв, рис. 1, A).
92
Площа
мозк.
речов., мм2
Схожа картина спостерiгається в пучковiй
зонi (рис. 1, B). У сiтчастiй зонi кори клiтини розташованi щiльнiше, об’єм клiтин
менший, нiж у пучковiй зонi, ядра свiтлiшi, цитоплазма бiльшою мiрою еозинофiльна. Зустрiчаються гранули лiпофусцину (рис. 1, C). В мозковiй речовинi надниркових залоз iнтактних тварин розташованi нейроендокриноцити з овальним чи круглим ядром, з хроматином рiзного ступеня
дисперсностi та цитоплазмою в рiзному станi (рис. 1, D).
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Експериментальнi дослiдження
Рис. 1. Надниркова залоза самки контрольної групи (А — клубочкова зона,
B — пучкова зона, C — сiтчаста зона, D — мозкова речовина).
Фарбув. гематоксилiном-еозином, зб. × 400.
В групi ГК гiстологiчна картина клубочкової зони кори надниркових залоз характеризується поширенiстю клiтин, в яких
немає запасiв попередника гормонiв, дрiбнi
ядра цих клiтин свiдчать про їхню низьку
функцiональну активнiсть. Цитоплазма деяких клiтин має великi запаси холестерину
(рис. 2, A).
Середнє значення площi ядер ендокриноцитiв цiєї зони статистично значуще менше у порiвняннi з групою К (р 6 0,01,
табл. 3).
Аналiз вiдсоткового спiввiдношення
кiлькостi ендокриноцитiв з ядрами рiзних
розмiрiв в клубочковiй зонi в групах ГК
та К показав, що пiд впливом гiпокiнезiї
на 27,9 % збiльшується число клiтин, ядра
яких лежать в iнтервалi S 6 M − σ — дрiбнi ядра (p 6 0, 01), проте на 27,7 % менше
клiтин, площа ядер яких бiльше середнього значення в контролi (M < S 6 M + σ,
p 6 0, 01).
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
У пучковiй зонi кори надниркових залоз самок групи ГК можна спостерiгати клiтини з неоднаковим рiвнем активностi: клiтини з темними дрiбними ядрами та вiдсутнiстю будь-яких запасiв холестерину у цитоплазмi та клiтини з еозинофiльною цитоплазмою та свiтлими ядрами. Присутнi
також дiлянки пучкової зони з великими
запасами холестерину — показник зниженої функцiональної активностi клiтин (клiтини, якi перебувають у станi вiдновлення). Вiдмiчена збiльшена кiлькiсть гранул
пiгменту лiпофусцину (рис. 2, B). Результати карiометрiї спонгiоцитiв в групi ГК
показують, що середнiй показник розмiру
ядер статистично значуще менший порiвняно з вiдповiдним показником у контролi
(p 6 0, 05, табл. 3). У цiй зонi на 15,8 %
бiльше клiтин, ядра яких лежать в iнтервалi S 6 M − σ, (p 6 0, 05), що значно менше середнього значення, та на 18,2 % менше клiтин, площа ядер яких бiльше серед-
93
Експериментальнi дослiдження
нього значення в контролi (M < S 6 M + σ,
p 6 0, 05).
У сiтчастiй зонi кори надниркових залоз самок, що утримувалися в умовах гiпокiнезiї, вiдмiчена велика кiлькiсть запасних клiтин з темними невеликими ядрами та цитоплазмою, яка не має вакуолей
iз запасом холестерину. Досить велике число ендокриноцитiв з пiкнотичними ядрами
неправильної форми. Представництво лiпо-
фусцину не вiдрiзняється вiд такого в групi К (рис. 2, С). В середньому площа ядер
клiтин сiтчастої зони статистично значуще
менша за вiдповiдне значення в контрольнiй групi (p 6 0, 05, табл. 3). Аналiз вiдсоткового спiввiдношення кiлькостi ендокриноцитiв з рiзними розмiрами ядер виявив, що
на 12,9 % бiльше клiтин, ядра яких лежать
в iнтервалi S 6 M − σ, тобто клiтин з дрiбними ядрами (p 6 0, 05).
Рис. 2. Надниркова залоза самки, що утримувалася в умовах гiпокiнезiї (А — клубочкова
зона, B — пучкова зона, C — сiтчаста зона, D — мозкова речовина)
Фарбув. гематоксилiном-еозином, зб. × 400.
Клiтини в мозковiй речовинi надниркових залоз щурiв групи ГК мають великi вакуолi, що вiдображає запаси катехоламiнiв.
Вiдмiчена наявнiсть запасних клiтин. Переважаючими є клiтини з темними гiперхромними ядрами (рис. 2, D). Показник середнього значення площi ядер мозкової речовини в групi ГК значно менший порiвняно
з контролем (p 6 0, 01, табл. 3). У мозковiй речовинi на 25,2 % бiльше клiтин, ядра
яких лежать в iнтервалi S 6 M − σ — дрiбнi
ядра (p 6 0, 01), та на 16,7 % менше клiтин,
94
площа ядер яких бiльше середнього значення в контролi (M < S 6 M + σ, p 6 0, 01), на
9,2 % менше i клiтин з найбiльшими значеннями площi ядер (M < S 6 M +σ, p 6 0, 05).
Зниження маси тiла тварин пiд впливом
гiпокiнезiї в нашому експериментi спiвпадає
з даними iнших авторiв [11, 12]. Доведено,
що при цьому вiрогiдно зменшується як абсолютна, так i вiдносна маса м’язiв [13]. Показано, що у дiвчат-пiдлiткiв при обмеженнi
рухової дiяльностi маса тiла на 7,2 % менше,
нiж у контрольних дiвчат [14].
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Експериментальнi дослiдження
Т а б л и ц я 3
Карiометричнi показники клiтинної популяцiї надниркових залоз самок,
якi утримувалися в умовах гiпокiнезiї
Площа ядер клiтин надниркових залоз, мкм2
Група
Зона кори надниркових залоз
Пучкова
Клубочкова
Мозкова
речовина
Сiтчаста
Контроль
16,64 ± 0,28
(n = 112)
16,7 ± 0,21
(n = 150)
14,37 ± 0,19
(n = 139)
21,3 ± 0,3
(n = 100)
ГК
14,9 ± 0,26**
(n = 105)
15,38 ± 0,26*
(n = 97)
13,51 ± 0,24*
(n = 100)
17,9 ± 0,33**
(n = 105)
П р и м i т к а. Те саме, що в табл. 1.
Модель гiпокiнезiї в рiзних експериментах вiдрiзняється за ступенем жорсткостi.
На вiдмiну вiд бiльшостi використаних моделей для створення гiпокiнезiї, в нашому
дослiдженнi тварини мали змогу повертатися на 180°, вставати на заднi лапи, крiм того, площа клiток збiльшувалася в мiру зростання маси тiла тварин. Слiд зазначити,
що часто для того, щоб не порушувати режим обмеження рухової активностi, щурiв,
яких виймають з клiток на перiод її чистки
або запису певних параметрiв, помiщають
в спецiальний гамачок — «сорочку» та пiдвiшують в горизонтальному положеннi [8].
У нашому експериментi, самки-щури пiд час
прибирання в клiтках, яке проводилося щодня, та на момент дослiдження естрального циклу та статевої поведiнки перебували
в стандартних умовах вiварiю. Все це дає
нам пiдстави вважати, що нами була використана модель гiпокiнезiї помiрної жорсткостi.
В роботi iз вивченням впливу тривалої
гiпокiнезiї зазначається, що протягом перших днiв у тварин спостерiгається стадiя
тривоги, а потiм щури адаптуються i зовнi реакцiя стан не проявляється [4]. Цi спостереження пiдтверджуються результатами
бiохiмiчних аналiзiв в iнших роботах: вiдмi-
чається зниження рiвня гормонiв кори надниркових залоз внаслiдок розвитку адаптацiї до дiї довготривалої гiпокiнезiї. В роботi на самках павiанiв гамадрилiв показаний iнгiбiруючий ефект гiпокiнезiї для попередникiв кортизолу, тестостерону, альдостерону [1]. Вiдмiчено також i зниження рiвня
катехоламiнiв [15].
Результати нашого дослiдження вказують на низький морфофункцiональний стан
надниркових залоз: збiльшення числа клiтин з невеликими ядрами, зростання запасiв попередникiв стероїдних гормонiв або
катехоламiнiв, велика кiлькiсть неактивних
клiтин. Зменшення маси надниркових залоз виникає, напевно, в результатi зростання пула запасних клiтин. Можливо, знижений морфофункцiональний стан надниркових залоз встановлюється внаслiдок зменшення потреби органiзму у гормонах цих
залоз в умовах обмеження рухової активностi. Прiорiтетнiсть отриманих нами результатiв полягає у висвiтленнi саме морфофункцiонального стану надниркових залоз самок-щурiв в умовах тривалої гiпокiнезiї помiрної жорсткостi, тодi як висновки в роботах iнших авторiв в основному роблять на основi гормональних
дослiджень.
ВИСНОВКИ
1. Внаслiдок адаптацiї до довготривалої гiпокiнезiї помiрної жосткостi спостерiгається гiстологiчна картина, характерна
для вiдносно низького рiвня функцiонуван-
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
ня зон кори та мозкової речовини надниркових залоз.
2. Тривале обмеження рухової активностi справляє пригнiчуючий ефект на морфофункцiональний стан надниркових залоз.
95
Експериментальнi дослiдження
ЛIТЕРАТУРА
1. Шехова А. Н. Адренокортикальна функцiя самок павiанiв гамадрилiв в умовах гiпокiнезiї [Текст]
/ А. Н. Шехова, Н. П. Гончаров // Пробл. ендокринол. —
1989. — Т. 35. — № 6. — С. 67–70.
2. Воротникова Е. В. Особенности морфологических проявлений острой стрессорной реакции в коре
надпочечников у крыс на фоне гипокинезии [Текст]
/ Е. В. Воротникова // Космическая биология и авиакосмическая медицина. — 1984. — Т. 18. — № 6. — С. 54–58.
3. Marin M. T. Chronic restraint or variable stresses
differently affect the behavior, corticosterone secretion and
body weight in rats [Text] / M. T. Marin, F. C. Cruz,
C. S. Planeta // Physiology and behavior. — 2007. —
Vol. 90. — № 1. — P. 29-35
4. Капланский А. С. Функциональное состояние
надпочечников крыс при гипокинезии [Текст] / А. С. Капланский, Е. В. Воротникова // Бюлл. эксперим. биол.
и мед. — 1985. — № 2. — С. 670–673.
5. Effects of exposure to space flight on endocrine
regulations in experimental animals [Text] / L. Macho,
R. Kvetnansky, M. Fickova [et al.] // Endocrine regulations. — 2001. — Vol. 35. — № 2. — P. 101–114.
6. Fuel homeostasis during physical inactivity induced
by bed rest [Text] / S. Blanc, S. Normand, C. Pachiaudi [et al.] // J. Clin. Endocrinol. Metabol. — 2000. —
Vol. 85. — № 6. — P. 2223–2233.
7. Козловская И. Б. Механизмы нарушений характеристик точних движений во время длительной гипокинезии [Текст] / И. Б. Козловская, А. В. Киренская
// Neuroscience and Behavioral Physiology. — Т. 34. —
2004. — № 8. — P. 747–754.
8. Коваленко Е. А. Гипокинезия [Текст] / Е. А. Коваленко, Н. Н. Гуровский. — М.: Медицина, 1980. — 320 с.
9. Аршавский И. А. Физиологические механизмы
и закономерности индивидуального развития: основы
негэнтропийной теории онтогенеза [Текст] / И. А. Аршавский. — М.: Наука, 1982. — 270 с.
10. Гланц С. Медико-биологическая статистика [Текст] / С. Гланц. — М.: Практика. — 1998. — 459 с.
11. Морфофункциональные параллели в яичниках
крыс после 40-суточной гипокинезии [Текст] / Т. Ю. Татаренко-Козмина, И. М. Ларина, И. М. Яровая, А. И. Воложин // Авиакосмическая и экологическая медицина. — 1992. — T. 26. — № 5–6. — С. 31–35.
12. Кротов В. П. Водный обмен у обезьян в процессе 2-недельного пребывания в условиях антиортостатической гипокинезии [Текст] / В. П. Кротов, Б. С. Базунова, Б. С. Кулаев // Космическая биология и авиакосмическая медицина. — 1984. — T. 18. — № 6. — С. 48–53.
13. Кочережкина Э. В. Динамика изменений массы
тела животных и их скелетной мускулатуры в условиях
гипокинезии [Текст] / Э. В. Кочережкина // Бюл. эксперим. биол. и медицины. — 1982. — T. 93. — № 3 —
С. 118–119.
14. Антонова Л. К. Влияние гипокинезии на состояние здоровья девочек подростков [Текст] / Л. К. Антонова // Рос. мед. журн. — 2003. — № 3. — С. 35–37.
15. Changes of hormones regulating electrolyte
metabolism after space flight and hypokinesia [Text]
/ L. Macho, M. Fickova, B. Lichardus [et al.] // Acta
Astronaut. — 1992. — № 27. — P. 51–54.
МОРФОФУНКIОНАЛЬНИЙ СТАН НАДНИРКОВИХ ЗАЛОЗ САМОК ЩУРIВ,
ЯКI УТРИМУВАЛИСЯ В УМОВАХ ГIПОКIНЕЗIЇ
Губiна-Вакулiк Г. I., Комiсова Т. Є.1 , Кальян В. В.1
Харкiвський нацiональний медичний унiверситет;
нацiональний педагогiчний унiверситет iм. Г. С. Сковороди
1 Харкiвський
Вивчено морфофункцiональний стан надниркових залоз самок щурiв, якi утримувалися
в умовах гiпокiнезiї. Визначено, що внаслiдок адаптацiї до довготривалого впливу гiпокiнезiї
спостерiгається гiстологiчна картина, характерна для вiдносно низького рiвня функцiонування
зон кори та мозкової речовини надниркових залоз.
К л ю ч о в i с л о в а: гiпокiнезiя, наднирковi залози, морфофункцiональний стан.
МОРФОФУНКЦИОНАЛЬНОЕ СОСТОЯНИЕ НАДПОЧЕЧНИКОВ САМОК КРЫС,
СОДЕРЖАВШИХСЯ В УСЛОВИЯХ ГИПОКИНЕЗИИ
Губина-Вакулик Г. И., Комисова Т. Е.1 , Кальян В. В.1
Харьковский национальный медицинский университет;
национальный педагогический университет им. Г. С. Сковороды
1 Харьковский
Изучено морфофункциональное состояние надпочечников самок крыс, содержавшихся
в условиях гипокинезии. Установлено, что в результате адаптации к длительному влиянию гипокинезии наблюдается гистологическая картина, характерная для относительно низкого уровня
функционирования всех зон коры и мозгового вещества надпочечников.
К л ю ч е в ы е с л о в а: гипокинезия, надпочечники, морфофункциональное состояние.
96
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Експериментальнi дослiдження
MORPHOLOGICAL AND FUNCTIONAL STATE OF FEMALE RAT ADRENALS
UNDER THE CONDITIONS OF HYPOKINESIA
Gubina-Vakulick G. I., Komisova T. E.1 , Kalyan V. V.1
1 G. S.
Kharkiv National Medical University;
Scovoroda Kharkiv National Pedagogical University
The morphological and functional state of female-rat adrenals under the conditions of hypokinesia has been studied. As a result of adaptation to prolonged influence of hypokinesia a histological
pattern typical for relatively low functioning of all cerebral cortex zones and cerebral adrenal matter
is observed.
K e y w o r d s: hypokinesia, adrenals, morphological and functional state.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
97
ОГЛЯДИ
УДК 616.379–008.64–08
ПЕРСПЕКТИВЫ ПРИМЕНЕНИЯ СТВОЛОВЫХ КЛЕТОК
ДЛЯ ЛЕЧЕНИЯ ИНСУЛИНЗАВИСИМОГО САХАРНОГО ДИАБЕТА
Петренко А. Ю., Иванов Э. Н.
Институт проблем криобиологии и криомедицины НАН Украины, г. Харьков
Инсулинзависимый сахарный диабет
(ИЗСД, диабет 1 типа) развивается в результате повреждения инсулин-продуцирующих β-клеток поджелуждочной железы.
Эффективного метода лечения этого заболевания до настоящего времени не существует и количество пациентов с ИЗСД
быстро возрастает во всем мире. Введение
инсулина не воссоздает тот уровень регуляции гомеостаза глюкозы, которой обеспечивают β-клетки поджелудочной железы,
в результате чего у больных развиваются
осложнения. Замена поврежденных клеток
путем трансплантации аллогенных островков поджелудочной железы приводит или
к кратковременному эффекту в результате отторжения трансплантированных клеток, или к необходимости проведения длительной иммуносупрессивной терапии. Кроме того, такой подход оганичивается количеством доноров поджелудочной железы.
В связи с этим поиск новых источников
клеток для замещения поврежденных островков поджелудочной железы продолжается. При этом большие надежды возлагают
на достижения регенеративной медицины,
направленные на использование стволовых
клеток.
98
Целью данного обзора является анализ
современных достижений в области направленной дифференцировки стволовых клеток из различных источников в инсулинпродуцирующие клетки поджелудочной железы.
Стволовые клетки
поджелудочной железы
У взрослых млекопитающих и человека β-клетки поджелудочной железы имеют
очень низкий митотический индекс, в связи с чем в патологических состояниях, когда отмечается разрушение островков, как,
например, при ИЗСД, регенерация β-клеток не происходит [1, 2]. В модельной системе, когда взрослым крысам вводят стрептозотоцин, вызывающий разрушение островков и развитие диабета, регенерации островков также не наблюдается [3]. Однако
в некоторых условиях новые клетки островков поджелудочной железы могут появляться как в раннем постнатальном периоде, так
и во взрослой жизни. Например, у молодых крыс после частичной панкреаэктомии
обнаружена ограниченная регенерация островков [4, 5]. В этом случае новые островки дифференцируются из эпителия протоПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Огляди
ков, повторяя образование островков во время эмбриогенеза. Регенерацию клеток островков также наблюдали после перевязки
артерий поджелудочной железы, при стероидном диабете, после введения аллоксана
или антител к инсулину, после обвертывания железы целлофаном и при чрезмерной
экспрессии интерферона-γ [6]. Наиболее выраженная регенерация островков после их
разрушения обнаруживается у новорожденных животных, но даже у них только очень
небольшое число клеток внутри протоков
железы становится инсулинпозитивными.
Предполагают [3], что новые клетки
островков поджелудочной железы у млекопитающих после рождения образуются
вследствие двух процессов: один процесс
обеспечивается делением предсуществующих в ткани островков дифференцированных β-клеток, другой является результатом
развития стволовых клеток, постоянно находящихся в протоках железы. В последнем
случае стволовые клетки, не проявляющие
активности у взрослых, в раннем постнатальном периоде и при определенных условиях способны «реактивироваться», образуя новые эндокринные клетки и островки.
Тот факт, что α- и β-клетки развиваются
из общего Pdx1-позитивного предшественника, не проявляющего экспрессию гормонов, предполагает, что все типы клеток, выявляемые в островке, могут происходить из
общей эндокринной стволовой клетки [6].
Ramiya et al. [5] описали небольшие круглые эпителиоидные клетки, появляющиеся
в культуре клеток протоков мышей, из которых можно было получить все типы эндокринных клеток поджелудочной железы.
Bonner-Weir et al. [1] называют четыре возможных механизма образования новых инсулинопродуцирующих β-клеток (см.
рис.):
1) деление предсуществующих β-клеток;
2) дифференцировка из других клеток
островков и внутриостровковых стволовых
клеток;
3) неогенез из клеток эпителия протоков
поджелудочной железы;
4) трансдифференцировка из ацинарных клеток поджелудочной железы.
Считают также [7], что основной вклад
в образование новых клеток обусловлен
дифференцировкой существующих предшественников β-клеток.
Рис. Возможные источники образования новых инсулин-продуцирующих β-клеток
в поджелудочной железе [1].
(1 — деление существующих β-клеток; 2 — дифференцировка из других клеток островков
и внутриостровковых СК; 3 — неогенез из клеток эпителия протоков ПЖ;
4 — трансдифференцировка из ацинарных клеток ПЖ).
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
99
Огляди
Клетки развивающейся поджелудочной
железы экспрессируют нестин — известный
маркер нейральных клеток. Нестин-позитивные клетки, выделенные из взрослых
островков, могут дифференцироваться в инсулин-секретирующие клетки, а из развивающейся железы — при экспансии образуют инсулин-экспрессирующие кластеры, подобные островкам Лангерганса, способные
обращать гипергликемию у диабетических
мышей [8]. Seaberg et al. [9] описали колонии нестин+ /Pdx1+ -позитивных клеток, которые развивались с одинаковой частотой
(примерно 2 колонии /104 клеток) как из
клеток протоков, так и островков железы
взрослых мышей. Zulewski et al. [10] получили долговременную культуру недифференцированных гормон-негативных нестинпозитивных клеток из островков и протоков поджелудочной железы человека и крысы. При изменении условий культивирования эти клетки начинали экспрессировать
и Pdx1, и инсулин.
Относительно недавно мультипотентные клетки-предшественники поджелудочной железы были выделены c использованием в качестве маркера c-Met — рецептора фактора роста гепатоцитов (hepatocyte
growth factor, HGF) [11]. Авторы этой работы предполагают, что взаимодействие c-Met
и HGF, в результате которого возникает сигнал обмена между эпителиальными и мезенхимальными клетками, имеет
большое значение для развития железы.
При этом взаимодействие c-Met-HGF ответственно за рост и дифференцировку стволовых клеток и прогениторных клеток железы не только во время развития этого
органа в эмбриогенезе, но также у взрослых, у которых эти клетки поддерживают гомеостаз и способствуют регенерации
инсулин-продуцирующих клеток. Колонии,
полученные из единичных c-Met-позитивных клеток, выделенных из ткани поджелудочной железы новорожденных и взрослых мышей, содержали клетки, экспрессирующие маркеры эндокринных, ацинарных и дуктальных линий клеток. Таким
образом, все эти исследования позволяют
сделать заключение, что в поджелудочной
железе существуют эндокринные клетки100
предшественники. Причем они локализованы не только в протоках, но и в самих островках, так как показано [9], что
обе субпопуляции содержат колониеобразующие клетки-предшественники. Это заключение не опровергает гипотезу, что дуктальные клетки поджелудочной железы могут
трансдифференцироваться в β-клетки в ответ на метаболический запрос или тканевое
повреждение [12].
Дифференцировка эмбриональных
стволовых клеток в эндокринные
клетки поджелудочной железы
Одними из первых о возможности дифференцировки эмбриональных стволовых
клеток (ЭСК) в инсулинпродуцирующие
клетки сообщили Soria et al. [13] и Lumelsky
et al. [14]. В работе последних авторов
приводится подробный протокол получения
клеток островков поджелудочной железы
из ЭСК. Позднее также было сообщено
о получении инсулинсекретирующих клеток
из культивированных эмбриоидных телец
(ЭТ) [15]. Но ЭСК, дифференцированные
in vitro, обычно дают начало разнообразным клеточным типам и даже условия культивирования, ориентированные на дифференцировку в одном направлении, не позволяют получить очищенную популяцию клеток. Между тем, развитие метода идентификации и селекции специфических типов
клеток из смешанной популяции, возникающей в процессе дифференцировки ЭСК, совершенно необходимо для клеточной трансплантационной терапии. Подобную методику предложили Shiroi et al. [16]. Эти
авторы из ЭСК, происходящих из линии
E14tg2a и экспрессирующих ген устойчивости к бластицидину, получили диссоциированные клетки, которые культивировали в висячих каплях в течение 5 дней для
образования ЭТ. Плотность клеток в одной капле была 500 клеток/20 мкл среды. Эмбриоидные тельца переносили в пластиковые чашки, обработанные желатиной,
в которых эти образования прикреплялись;
их клетки распластывались и активно пролиферировали. Через 5 дней после начала роста культур в них выявлялись раз-
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Огляди
личные типы клеток, включая сокращающиеся кардиомиоциты. Инсулинпродуцирующие клетки начинали обнаруживаться
с 21 дня. Их идентифицировали по окрашиванию дитизоном (дифенилтиокарбазоном) — цинк-хелирующим реактивом, избирательно окрашивающим β-клетки островков поджелудочной железы из-за высокого содержания в них цинка [17]. Интенсивность окраски была вначале слабой, но становилась отчетливой с 28-го дня, хотя содержание дитизон-позитивных клеток в это
время было менее 0,1 % от общего числа
клеток. После исследования чашки заполнялись средой, содержащей 10 % ЭТС. Окрашивание полностью исчезало спустя 5 часов. Было установлено, что дитизон-позитивные клетки в кластерах являются иммунореактивными на инсулин и экспрессируют маркеры β-клеток островков поджелудочной железы, включая гены панкреатикодуоденального гомеобокса (PDX1), а именно: проинсулин 1; проинсулин 2; глюкагон; панкреатический полипептид; транспортер глюкозы-2 (GLUT-2) и специфическую мРНК белка, родственного каталитической единице глюкозо-6-фосфатдегидрогеназы [18]. Эти кластеры секретировали измеримое количество инсулина в среду
культивирования.
Приведенные экспериментальные данные свидетельствуют о том, что плюрипотентные ЭСК могут рассматриваться
в качестве источника получения большого или даже неограниченного количества
клеток поджелудочной железы для трансплантации. Однако рассчитывать на разработку методов лечения ИЗСД, основанных на этом подходе в ближайшее время вряд ли приходится. Помимо этических проблем, связанных с источником получения ЭСК, их возможной туморогенности, необходимо еще разработать надежные методы направленной специфической
дифференцировки ЭСК, выделения клеток
нужного фенотипа из смешанной популяции и их экспансии. При этом нерешенными остаются вопросы о долговременной
судьбе трансплантированных клеток и их
отторжения.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Дифференцировка стволовых
клеток печени в клетки
поджелудочной железы
Некоторые исследователи придерживаются мнения, что эпителиальные клетки
поджелудочной железы и печени имеют общего предшественника [19]. В то время как
способность стволовых клеток поджелудочной железы дифференцироваться в клетки
печени была показана, возможность стволовых клеток печени дифференцироваться
в клетки поджелудочной железы, особенно ее эндокринные клетки, долгое время
оставалась невыясненной. В связи с этим
значительный интерес вызвало сообщение
об экспрессии гена инсулина в клетках печени [20]. Авторы предположили, что эта
экспрессия обусловлена тем, что гепатоциты обладают некоторыми фенотипическими
характеристиками β-клеток, включающими
транспортер глюкозы GLUT-2 и глюкокиназу (IV изоформа гексокиназы, в основном присутствующая в гепатоцитах, а также в клетках поджелудочной железы). Печеночные клетки, таким образом, признавались клетками, способными в определенных условиях осуществлять эктопическое
образование инсулина, которое могло регулироваться через экспрессию инсулина
под контролем специфических для печени
промоторов (например, фосфоэнолпируваткарбоксикиназы) [20] или посредством повышенной экспрессии некоторых факторов
транскрипции, существенных для функции
β-клеток, таких как Pdx1 или NeuroD [21].
Результаты этих исследований предполагают потенциальную возможность применения биопунктатов печени в качестве источника стволовых клеток для образования функциональных структур, подобных
островкам, способных заменить утраченные
при ИЗСД клетки.
Yang et al. [22] показали, что очищенные
овальные клетки печени взрослых крыс,
способные к дифференцировке в гепатоциты и эпителий желчных протоков (то есть
потенциальные стволовые клетки печени),
при культивировании в среде с высоким
содержанием глюкозы могут дифференцироваться в клетки поджелудочной железы, продуцирующие эндокринные гормоны.
101
Огляди
В ходе дифференцировки эти клетки образовывали трехпространственные структуры, похожие на клетки островков, которые
экспрессировали транскрипты мРНК, имеющие отношение к дифференцировке клеток островков: PDX-1, Pax-4, PAX-6, Nkx6.1,
инсулин-1, инсулин-2, GLUT-2 и глюкагон, а также образовывали специфические
для островков гормоны (инсулин, глюкагон, панкреатический полипептид). Одновременно эти клетки утрачивали экспрессию белка Heppar гепатоцитов. Было установлено, что индукция дифференцировки
зависит от двух условий: удаления из культуральной среды LIF, подавляющего дифференцировку, и постепенного повышения
концентрации глюкозы, способствующей росту и дифференцировке β-клеток [23, 24].
При культивировании с глюкозой клетки
синтезировали и секретировали инсулин,
причем никотинамид стимулировал этот
процесс. После трансплантации полученных образований под капсулу почки мышам
NOD-SCID с модельным сахарным диабетом у животных отмечали восстановление
уровня глюкозы [22].
Zalzman et al. [25] описали получение
прогениторных клеток из фетальной печени человека, трансфецированных комплексом, включающим кодирующие полипептиды каталитических субъединиц генов теломеразы человека. Дополнительная трансфекция клеток протеином Pdx1 приводила к дифференцировке их в инсулин-позитивные клетки. Трансплантация полученной популяции клеток животным с моделированным ИЗСД вызывала у последних
нормогликемию. Приведенные работы свидетельствуют о принципиальной возможности получения эндокринных клеток поджелудочной железы из стволовых клеток печени. Вопрос о перспективности использования такого подхода для клинических целей
требует дальнейшего исследования.
Дифференцировка мезенхимальных стволовых клеток в β-клетки
поджелудочной железы
Тот факт, что мезенхимальные клетки развивающейся поджелудочной железы
в результате «мезенхимально-эпителиаль102
ного перехода» дифференцируются в инсулин-продуцирующие клетки, позволяет
полагать, что мезенхимальные стволовые
клетки (МСК) из других источников также
обладают таким потенциалом. Действительно, МСК КМ мышей и крыс дифференцировались в эндокринные β-клетки поджелудочной железы в культуре и были способны
обращать гипергликемию при трансплантации животным с моделью диабета [26, 27].
Мезенхимальные стволовые клетки костного мозга человека экспрессируют низкие уровни панкреатического транскрипционного фактора Nkx-6.1 и при аденовирусной трансдукции векторами, кодирующими
транскрипционные факторы Ipf-1, Hlxb-9
или Foxa-2, дифференцируются в инсулинпродуцирующие клетки [28].
Ianus et al. [29] показали, что клетки
костного мозга могут дифференцироваться в эндокринные β-клетки поджелудочной
железы без признаков слияния. Исследование проводили на дважды трансгенных
мышах ROSA-stoplox-EGFP; C57BL/6, которые экспрессировали в геноме Cre рекомбиназу на промоторе инсулина (INS2-Cre).
При повышении в клетках мышей активности промотора инсулина рекомбиназа
Cre вырезает фланкирующие стоп-кодоны
и обеспечивает посредством этого повышенную экспрессию зеленого флуоресцентного
белка (GFP). Таким образом, у этих мышей повышенное содержание GFP в клетках костного мозга могло проявиться только
при условии транскрипции инсулина. После
трансплантации КМ этих мышей облученным самкам мышей линии С57BL/6 флуоресцирующие клетки в островках поджелудочной железы реципиентов обнаруживали
в течение 1-2 месяцев. Эти клетки экспрессировали инсулин и другие генетические
маркеры, типичные для β-клеток островков (Glut2, IPF-1, HNF1α, HNF1β, HNF3β,
PAX6) и не экспрессировали гемопоэтический антиген CD45 и маркер ЭСК Oct-3/4.
Так как в качестве доноров костного мозга использовали только самцов, флуоресцирующие клетки проявляли еще наличие Y
хромосомы. В условиях in vitro клетки, происходящие из костного мозга самцов, секретировали инсулин при стимуляции глюПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Огляди
козой или эксендином-4 и показывали такие же колебания внутриклеточного уровня кальция, как β-клетки островков. Однако в опытах in vivo спустя 1-2 месяца после трансплантации клеток костного мозга
самкам мышей C57BL/6 только 1-3 % клеток островков поджелудочной железы реципиентов проявляли экспрессию GFP, то есть
обнаруживали свое происхождение из донорского костного мозга. Такая степень разрастания не соответствует продолжительности обновления эндокринных клеток в островках, которая, в соответствии с данными
Bonner-Weir [1], составляет около 30 дней.
Hess et al. [30] трансплантировали костный мозг трансгенных мышей, все клетки
которых конституитивно экспрессировали
GFP, облученным мышам со стрептозотоциновым диабетом. У мышей-реципиентов
наблюдали развитие нормогликемии; уже
спустя 17 дней у них выявляли нормальное образование инсулина и до 42-го дня
отмечали повышенную степень выживаемости по сравнению с контрольными мышами (75-85 % против 0-50 %, соответственно).
Увеличение содержания инсулина в сыворотке крови мышей коррелировало со снижением уровня глюкозы в крови. Было установлено, что снижение гликемии вызывалось трансплантацией c-kit-позитивных клеток костного мозга, тогда как c-kit-негативные клетки такого эффекта не оказывали.
При сравнении разрастаний трансплантированных клеток костного мозга в печени
и поджелудочной железе обнаружили, что
в пораженной стрептозотоцином поджелудочной железе клетки приживлялись лучше.
Несмотря на казалось бы безупречную
методику и достаточно убедительные данные, другие авторы [31] не смогли подтвердить дифференцировку клеток костного мозга в β-клетки поджелудочной железы, выявленную в описанных выше работах [29, 30]. Эта противоречивость результатов может объясняться тем, что клетки
костного мозга доноров не прямо дифференцируются в эндокринные β-клетки реципиентов, а через промежуточное звено. Таким
звеном может быть образование из стволовых клеток костного мозга новых кровеносПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
ных сосудов, клетки которых затем приобретают эндокринный фенотип [33]. По данным Hess et al. [30], происходящие из костного мозга клетки обнаруживались в двух
регионах поджелудочной железы: протоках
и островках. Основная масса клеток в островках не содержала инсулин, хотя у реципиентов со стрептозотоциновым диабетом обнаруживалось некоторое число клеток, положительно окрашивающихся на инсулин. Однако эти клетки не экспрессировали специфический для β-клеток фактор
транскрипции PDX-1. Авторы предположили, что инсулин-позитивные клетки не образуют гормон, а заимствуют его из окружающей среды. С помощью мечения бромдезоксиуридином (BrdU) у реципиентов костного мозга была выявлена повышенная пролиферация клеток, фактически отсутствующая у контрольных животных. На последующем этапе была обнаружена в поджелудочной железе дифференцировка происходящих из костного мозга клеток в эндотелиальные клетки (по появлению положительного окрашивания клеток железы на специфический белок эндотелия PECAM-1). Авторы заключили, что клетки костного мозга направляются в поврежденные островки, в которых они дифференцируются в эндотелиальные клетки. Эти клетки, в свою
очередь, стимулируют пролиферацию прогениторных клеток хозяина, которые затем
дифференцируются в эндокринные клетки
поджелудочной железы. Такой механизм эндокринной дифференцировки, стимулированной эндотелиальными клетками, прежде
был описан в развивающейся поджелудочной железе [32].
Мезенхимальные стволовые клетки из
костного мозга и жировой ткани характеризуются очень сходными свойствами и фенотипом [34, 35]. Следовательно, можно было полагать, что в жировой ткани существуют клетки, способные дифференцироваться
в β-клетки поджелудочной железы. Timper
K. et al. [36] выделили МСК из жировой
ткани четырех доноров и размножили их
в среде в присутствии FGF. После экспансии клетки экспрессировали нестин, SCF,
Thy-1 и Isl-1. Последующие культивирование в селективной безсывороточной диффе103
Огляди
ренцирующей среде с высоким содержанием глюкозы, дополненной никотинамидом,
активином-А, экспендином, пентагастрином
и HGF, повышало экспрессию транскрипционных факторов (Ipf-1, Isl-1, Ngn-3) и генов
инсулина, глюкагона и соматостатина. Параллельно в культуре были выявлены клетки, экспрессирющие с-пептид.
Таким образом, в настоящее время получены убедительные экспериментальные
данные, свидетельствующие о возможности
МСК приобретать фенотип инсулин-продуцирующих клеток. Преимущества МСК перед другими возможными источниками экзогенного происхождения очевидны: МСК
могут быть легко и в достаточном количестве получены из тканей пациента, что
исключает этические ограничения и возможность отторжения при аутологической
трансплантации. Однако для достижения
существенных успехов в разработке методов лечения ИЗСД, основанных на использовании стволовых клеток, необходимо решить ряд задач, среди которых следует отметить более точную идентификация клеток, обладающих таким потенциалом, усовершенствованию существующих протоколов дифференцировки, позволяющих получить функционально активные β-клетки. Успехи этих исследований
позволят применять полученные in vitro
новообразованные β-клетки для лечения
ИЗСД.
ЛИТЕРАТУРА
1. Bonner-Weir S. Beta cell turnover: its assessment
and implications [Text] / S. Bonner-Weir // Diabetes. —
2001. — Vol. 50, Supp. l. — P. 20–24.
2. Teitelman G. Induction of beta-cell neogenesis by
islet injury [Text] / G. Teitelman // Diab. Metabol. Rev. —
1996. — Vol. 12. — P. 91–102.
3. Kritzik M. R. Pancreatic stem cells [Text] // Stem
cell Biology / Ed. D. R. Marshak [et al.] . — Cold Spring
Harbor Lab. Press, 2001. — P. 499–513.
4. In vitro cultivation of human islets from expanded
ductal tissue [Text] / S. Bonner-Weir, M. Taneja,
G. C. Weir [et al.] // Proc. Natl. Acad. Sci. USA. — 2000. —
Vol. 97. — P. 7999–8004.
5. Reversal of insulin-dependent diabetes using islets
generated in vitro from pancreatic stem cells [Text]
/ V. K. Ramiya, M. Maraist, K. E. Arfors [et al.] // Nature
Medicine. — 2000. — Vol. 6. — P. 278–282.
6. Trucco M. Regeneration of pancreatic β-cell [Text]
/ M. Trucco // J. Clin. Invest. — 2005. — Vol. 115. — P. 5–
12.
7. Lipsett M. Beta cells neogenesis during prolonged
hyperglycemia in rats [Text] / M. Lipsett, D. Finegood
// Diabetes. — 2002. — Vol. 51. — P. 1834–1841.
8. Huang H. Phenotypic determination and characterization of nestin-positive precursors derived from human
fetal pancreas [Text] / H. Huang, X. Tang // Lab. Invest. —
2003. — Vol. 83, № 4. — P. 539–47.
9. Clonal identification of multipotent precursors from
adult mouse pancreas that generate neural and pancreatic
lineages [Text] / R. M. Seaberg, S. R. Smukler, T. J. Kieffer [et al.] // Nat. Biotechnol. — 2004. — Vol. 22. —
P. 1115–1124.
10. Multipotential nestin-positive stem cells isolated
from adult pancreatic islets differentiate ex vivo into pancreatic endocrine, exocrine, and hepatic
phenotypes [Text] / H. Zulewski, E. J. Abraham,
M. J. Gerlach [et al.] // Diabetes. — 2001. — Vol. 50. —
P. 521–533.
11. Suzuki A. Prospective isolation of multipotent
pancreatic progenitors using flow-cytometric cell sorting [Text] / A. Suzuki, H. Nakauchi, H. Taniguchi // Diabetes. — 2004. — Vol. 53. — P. 2143–2152.
104
12. Bonner-Weir S. Pancreatic stem cells [Text]
/ S. Bonner-Weir, A. Sharma // J. Pathol. — 2002. —
Vol. 197. — P. 519–526.
13. Insulin-secreting cells derived from embryonic stem
cells normalize glycemia in streptozotocin-induced diabetic
mice [Text] / B. Soria, E. Roche, G. Berna [et al.] / Diabetes. — 2000. — Vol. 49. — P. 157–162.
14. Differentiation of embryonic stem cells to insulinsecreting structures similar to pancreatic islets [Text]
/ N. Lumelsky, O. Blondel, P. Laeng [et al.] // Science. —
2001. — Vol. 292. — P. 1389–1394.
15. Direct neural fate specification from embryonic
stem cells: a primitive mammalian neural stem cell stage
acquired through a default mechanism [Text] / V. Tropepe,
S. Hitoshi, C. Sirard [et al.] / Neuron. — 2001. — Vol. 30. —
P. 65–78.
16. Shiroi A. Identification of insulin-producing cells
derived from embryonic stem cells by zinc-chelating dithizone [Text] / A. Shiroi, M. Yoshikawa, H. Yokota // Stem.
Cells. — 2002. — Vol. 20, № 4. — P. 284–292.
17. Staining and in vitro toxicity of dithizone with canine, porcine, and bovine islets [Text] / S. A. Clark,
K. M. Borland, S. D. Sherman, [et al.] // Cell. Transplant. —
1994. — Vol. 3, № 4. — P. 299–306.
18. Transcription factors contributing to the pancreatic
beta-cell phenotype [Text] / O. D. Madsen, J. Jensen,
H. V. Petersen [et al.] // Horm. Metabol. Res. — 1997. —
Vol. 29. — P. 265–270.
19. Quesenberry P. J. Stem cell homing: Rolling,
crawling, and nesting [Text] / P. J. Quesenberry, P. S. Becker
/ Proc. Natl. Acad. Sci. — 1998. — Vol. 95. — P. 15155–
15157.
20. Efrat S. Prospects for gene therapy of insulindependent diabetes mellitus [Text] / S. Efrat / Diabetologia. — 1998. — Vol. 41. — P. 1401–1409.
21. NeuroD-betacellulin gene therapy induces islet
neogenesis in the liver and reverses diabetes in mice [Text]
/ H. Kojima, M. Fujimiya, K. Matsumura [et al.] // Nat.
Med. — 2003. — Vol. 9. — P. 596–603.
22. In vitro trans-differentiation of adult hepatic
stem cells into pancreatic endocrine hormone-producing
cells [Text] / L. Yang, S. Li, H. Hatch [et al.] // Proc. Natl.
Acad. Sci. USA. — 2002. — Vol. 99. — P. 8078–8083.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Огляди
23. Deans R. J. Mesenchymal stem cells: biology and
potential clinical uses [Text] / R. J. Deans, A. B. Moseley
// Exp. Hematol. — 2000. — Vol. 28. — P. 875–884.
24. Huang S. Formation of haematopoietic micro environment and haematopoietic stem cells from single human
bone marrow stem cells [Text] / S. Huang, L. W. Terstappen
// Nature. — 1992. — Vol. 360. — P. 745–749.
25. Reversal of hyperglycemia in mice by using human
expandable insulin-producing cells differentiated from fetal
liver progenitor cells [Text] / M. Zalzman, S. Gupta,
R. K. Giri [et al.] // Proc. Natl. Acad. Sci. USA. — 2003. —
Vol. 100. — P. 7253–7258.
26. In vivo and in vitro characterization of insulinproducing cells obtained from murine bone marrow [Text]
/ D. Q. Tang, L. Z. Cao, B. R. Burkhardt [et al.] // Diabetes. — 2004. — Vol. 53, № 7. — P. 1721–1732.
27. Adult bone marrow-derived cells trans-differentiating into insulin-producing cells for the treatment of type I diabetes [Text] / S. H. Oh, T. M. Muzzonigro, S. H. Bae [et al.]
// Lab. Invest. — 2004. — Vol. 84, № 5. — P. 607–617.
28. Human bone marrow mesenchymal stem cells can
express insulin and key transcription factors of the endocrine pancreas developmental pathway upon genetic and/or
microenvironmental manipulation in vitro [Text] / C. Moriscot, F. de Fraipont, M. J. Richard [et al.] // Stem. Cells. —
2005. — Vol. 23, № 4. — P. 594–603.
29. In vivo derivation of glucose-competent pancreatic
endocrine cells from bone marrow without evidence of cell
fusion [Text] / A. Ianus, G. G. Holz, N. D. Theise [et al.]
// J. Clin. Invest. — 2003. — Vol. 111. — P. 843–850.
30. Bone marrow-derived stem cells initiate pancreatic
regeneration [Text] / D. Hess, L. Li, M. Martin [et al.]
// Nat. Biotechnol. — 2003. — Vol. 21. — P. 763–70.
31. Little evidence of transdifferentiation of bone
marrow-derived cells into pancreatic beta cells [Text]
/ J. B. Choi, H. Uchino, K. Azuma [et al.] // Diabetologia. —
2003. — Vol. 46. — P. 1366–1374.
32. Lammert E. Induction of pancreatic differentiation by signals from blood vessels [Text] / E. Lammert,
O. Cleaver, D. Melton // Science. — 2001. — Vol. 294. —
P. 564–567.
33. Therapeutic potential of stem cells in diabetes [Text] / E. Roche, R. Ensenat-Waser, J. A. Reig,
et al. // Stem cells. Handbook of Experimental
Pharmacology / Ed. Wobus A. M., Boheler K. R. — [s. n.]:
Springer-Verlas, 2006. — Vol. 174. — P. 147–167.
34. Стромальные клетки-предшественники жировой ткани: выделение, фенотипические и дифференцировочные свойства при монослойном культивировании [Teкст]/ А. Ю. Петренко, Ю. А. Петренко, Н. Г. Скоробогатова [и др.] // Журн. АМН України. — 2008. —
T. 14, № 2. — С. 354–365.
35. Human adipose tissue is a source of multipotent
stem cells [Text] / P. A. Zuk, M. Zhu, P. Ashjian [et al.]
// Mol. Biol. Cell. — 2002. — Vol. 13. — P. 4279–4295.
36. Human adipose tissue-derived mesenchymal
stem cells differentiate into insulin, somatostatin, and
glucagon expressing cells [Text] / K. Timper, D. Seboek,
M. Eberhardt, [et al.] // Biochem. Biophys. Res.
Commun. — 2006. — Vol. 341, № 4. — P. 1135–40.
ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ СТОВБУРОВИХ КЛIТИН
ДЛЯ ЛIКУВАННЯ IНСУЛIНЗАЛЕЖНОГО ЦУКРОВОГО ДIАБЕТУ
Петренко О. Ю., Iванов Е. М.
Iнститут проблем крiобiологiї та крiомедицини НАН України, м. Харкiв
Незворотне пошкодження бета-клiтин пiдшлункової залози, яке розвивається при iнсулiнзалежному цукровому дiабетi, стимулює пошук альтернативних джерел клiтин, здатних пiсля
транcплантацiї замiстити функцiю iнсулiн-продукуючих клiтин. Дослiдження в галузi регенеративної медицини, спрямованi на отримання iнсулiн-продукуючих клiтин iз стовбурових клiтин,
можуть стати основою для розробки нового метода лiкуванння iнсулiнзалежного цукрового дiабету. В оглядi приведено аналiз сучасних досягнень в напрямку спрямованого диференцiювання
стовбурових клiтин iз рiзних джерел в iнсулiн-продукуючi клiтини пiдшункової залози.
К л ю ч о в i с л о в а: стовбуровi клiтини, бета-клiтини пiдшлункової залози, iнсулiн-залежний цукровий дiабет.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
105
Огляди
ПЕРСПЕКТИВЫ ПРИМЕНЕНИЯ СТВОЛОВЫХ КЛЕТОК
ДЛЯ ЛЕЧЕНИЯ ИНСУЛИНЗАВИСИМОГО САХАРНОГО ДИАБЕТА
Петренко А. Ю., Иванов Э. Н.
Институт проблем криобиологии и криомедицины НАН Украины, г. Харьков
Необратимое повреждение бета-клеток поджелуждочной железы, развивающееся при инсулинзависимом сахарном диабете, стимулирует поиск альтернативных источников клеток, способных после трансплантации заместить функцию инсулин-продуцирующих клеток. Исследования в области регенеративной медицины, направленные на получение инсулин-продуцирующих
клеток из стволовых клеток, могут явиться основой для разработки нового метода лечения инсулинзависимого сахарного диабета. В обзоре приведен анализ современных достижений в области направленной дифференцировки стволовых клеток из различных источников в инсулинпродуцирующие клетки поджелудочной железы.
К л ю ч е в ы е с л о в а: стволовые клетки, бета-клетки поджелудочной железы, инсулинзависимый сахарный диабет.
PROMISES FOR TREATING INSULIN-DEPENDENT DIABETES
MELLITUS BASED ON THE STEM CELL ADMINISTRATION
A. Yu. Petrenko, E. N. Ivanov
Institute for Problems of Cryobiology and Cryomedicine, NAS Ukraine, Kharkiv
The irreversible damage of pancreatic beta cells in developing insulin-dependent diabetes mellitus
maintains the search of alternative cellular sources for replacement of insulin-producing cells. The
regenerative medicine investigates a potential of stem cells to supply insulin-producing cells. These
studies may be considered as a new strategy for treatment of insulin-dependent diabetes mellitus.
In the review up-to-date approaches for differentiation of stem cells derived from different sources
towards insulin-producing cells are described.
K e y w o r d s: stem cells, pancreatic beta cells, insulin-dependent diabetes mellitus.
106
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
УДК 612.44:611–018.4
ВПЛИВ ПIДВИЩЕНОГО РIВНЯ
ТИРЕОЇДНИХ ГОРМОНIВ НА КIСТКУ
(огляд литератури)
Ашукiна Н. А., Дєдух Н. В., Гопкалова I. В.1
1
ДУ «Iнститут патологiї хребта та суглобiв iм. М. I. Ситенка АМН України», м. Харкiв;
ДУ «Iнститут проблем ендокринної патологiї iм. В. Я. Данилевського АМН України», м. Харкiв
Структурно-метаболiчнi показники кiсткової тканини залежать вiд впливу ендогенних та екзогенних факторiв, серед яких значна роль належить гормонам. Клiтини кiсткової тканини мають рецептори практично
до всiх гормонiв. Найбiльш вивчена дiя на
кiстку паратиреоїдного гормону, найважливiшого регулятора кальцiєвого й фосфорного гомеостазу; кальцитонiну, який пригнiчує кiсткову резорбцiю; вiтамiну D та його метаболiтiв, основна функцiя котрих полягає у пiдтримцi кальцiєвого гомеостазу,
та iн. [1–4].
Вiдомо, що тиреоїднi гормони необхiднi для нормального росту та розвитку
скелету. Мета даного огляду — узагальнити данi лiтератури щодо механiзму дiї тиреоїдних гормонiв на кiстку та кiстковий
метаболiзм.
Позитивнi та негативнi ефекти тиреоїдних гормонiв на кiсткову тканину знаходяться у полi зору дослiдникiв та клiнiцистiв майже бiльш сторiччя. Перше повiдомлення про взаємозв’язок мiж станом кiсткової тканини та тиреоїдними гормонами було
опублiковано наприкiнцi 19 сторiччя та стосувалося множинних переломiв у хворого на
гiпертиреоз (за S. Gothe [5]).
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Тиреоїднi гормони — тироксин (Т4 ),
трийодтиронiн (Т3 ) та тиреокальцитонiн виробляються щитовидною залозою. Вивiльнення та надходження їх до кровi вiдбувається за участi тиреотропного гормону.
Домiнуючою у сироватцi кровi формою тиреоїдних гормонiв є тироксин. Його кiлькiсть, яка потрапляє до кровi, по вiдношенню до Т3 у людини складає 14:1. Кiлькiсне
спiввiдношення тироксину та трийодтиронiну контролюється трьома йодтиронiн селенодейодиназами — D1 , D2 , D3 . Якщо Т4
цiлком синтезується щитовидною залозою
(протягом доби 80-100 мкг), то основна кiлькiсть трийодтиронiну (80 %, що дорiвнює
16–24 мкг) в органiзмi людини утворюється
шляхом дейодування тироксину [6]. Бiльшiсть Т3 та Т4 , що циркулюють по кровоносному руслу, зв’язанi iз протеїнами (протеїн, який зв’язує тироксин, транстиреїн та
альбумiн). Лише незначний вiдсоток тиреоїдних гормонiв знаходиться у кровоносному руслi у вiльному станi, але саме вiльна
фракцiя гормонiв обумовлює притаманнi їм
фiзiологiчнi ефекти [7].
Вплив тиреоїдних гормонiв на клiтинимiшенi вiдбувається за участi кровоносної
системи та за рахунок ядерних рецепторiв,
107
Огляди
якi належать до сiмейства лiганд-залежних
факторiв транскрипцiї [5].
Шлях потрапляння тиреоїдних гормонiв до клiтин недостатньо вiдомий. Ранiше вважалось, що вiдбувається пасивна дифузiя, проте дослiдженнями останнiх рокiв
встановлено наявнiсть транспортної системи, пов’язаної з переносниками амiнокислот, що сприяють проходженню гормону через плазматичну мембрану. Цi переносники
не обов’язково є специфiчними до тиреоїдних гормонiв, але вiдiграють певну роль
у їх бiологiчнiй активностi [8]. Тироксин,
проникаючи у клiтину, пiддається дейодуванню, а утворений Т3 легко потрапляє
до ядра, де зв’язується iз своїм рецептором. Пiсля цього сформований гормон-рецепторний комплекс, який завдяки високої
спорiдненостi рецепторiв до гормону зберiгається протягом 1–3 годин, з’єднується
з бiлками хроматину та ДНК, що стимулює
транскрипцiю мРНК. Наступна трансляцiя
приводить до формування декiлькох бiлкiв,
якi й обумовлюють бiологiчнi ефекти гормонiв [5, 9, 10].
Рецептори тиреоїдних гормонiв (РТГ)
кодуються двома рiзними, але спорiдненими
генами (РТГα та РТГβ) та дiють як гормон-iндукованi фактори транскрипцiї [10].
Рiзнi iзоформи мРНК, вiдповiдальнi за синтез бiлкiв-рецепторiв тиреоїдних гормонiв,
виявляються у тканиноспецифiчних дiлянках (головний мозок, серцевий м’яз, печiнка, гiпофiз) протягом життя iндивiда. У скелетних тканинах експресiя рецепторiв тиреоїдних гормонiв (РТГα1, РТГα2, РТГβ1)
виявлена у дiлянках активного остеогенезу
in vivo [11], у первиннiй культурi остеобластiв [12, 13], культивованих остеобластоподiбних та стромальных клiтинах кiсткового
мозку [14], культурi клiтин остеокластоми
людини [15, 16] та хондроцитах епiфiзарного
хряща [17].
Доведено, що дiя тиреоїдних гормонiв на
кiсткову тканину здiйснюється переважно
за рахунок РТГα1 [18, 19]. У дослiдженнях
з лiнiями мишей, у яких пiдвищення рiвня тиреоїдних гормонiв було викликано мутацiями РТГα1, встановлено прискорення
кальцифiкацiї та енхондрального остеогенезу у стегновiй та великогомiлковiй кiстках
108
у перiод росту та статевого дозрiвання. Проте у кiстках дорослих тварин виявлено остеопоротичнi змiни з пiдвищенням кiлькостi
остеокластiв, редукцiєю трабекулярної кiстки, звуженням кортексу та зниженням мiнералiзацiї. Отриманi данi свiдчать, що тиреоїднi гормони, дiючи через РТГα1, справляють анаболiчний ефект на скелет у молодих тварин та катаболiчний — у дорослих
тварин [19]. Крiм того, встановлено дозозалежний ефект тиреоїдних гормонiв, якi дiють через РТГα1. Так, пiдвищення рiвня
тиреоїдних гормонiв у 10 разiв викликало
значне зменшення ширини компактної кiстки середини дiафiзу стегнової кiстки та порушення ремоделювання компактної кiсткової тканини у дорослих мишей. Пiдвищення
рiвня тиреоїдних гормонiв у 3 рази не викликало змiн у кiстковiй тканинi порiвняно
до контролю. Вiдносний об’єм трабекулярної кiстки у метафiзах великогомiлкової та
стегнової кiсток, навпаки, був збiльшеним
у тварин з пiдвищенням рiвня тиреоїдних
гормонiв у 10 разiв, а у тварин iз пiдвищенням рiвня утричi виявлялися остеопоротичнi змiни [18].
На сьогоднi численними дослiдженнями доведено вплив тиреоїдних гормонiв на
розвиток та метаболiзм скелетних тканин,
який може мати пряму та опосередковану
дiю. Прямий вплив тиреоїдних гормонiв на
кiсткову тканину пов’язаний iз бiологiчними механiзмами (гормон-рецепторною взаємодiєю), якi призводять до змiни метаболiзму клiтин, що вiдповiдають за процеси кiсткоутворення, резорбцiї та ремоделювання.
Клiтини, якi формують кiсткову тканину, представленi остеобластами. Встановлено, що в фiзiологiчних концентрацiях тиреоїднi гормони стимулюють остеобластичну активнiсть, а саме — бiосинтез макромолекул матриксу, кiсткового iзоферменту
лужної фосфатази та пролiферацiю остеобластiв [20]. Великi концентрацiї тиреоїдних
гормонiв, доданi до культури остеобластiв,
пригнiчують рiст та пролiферацiю клiтин
та, як наслiдок цього, знижують утворення
ними вузликiв. У вузликах, що утворилися,
пiдвищується кiлькiсть клiтин у стадiї апоптозу [21]. Пiд впливом великих концентрацiй Т3 змiнюється метаболiзм культивоваПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Огляди
них остеобластiв — пiдвищується активнiсть
лужної фосфатази у клiтинах, що мало б
стати передумовою для мiнералiзацiї матриксу [13, 22], але, поряд з цим, знижується
синтез остеобластами важливого «учасника» мiнералiзацiї — колагену, завдяки чому у сформованих вузликах клiтин виявляється аморфний матрикс з поодинокими
колагеновими волокнами [13, 23]. В той же
час, в культурi остеобластiв, якi не оброблялися Т3 , матрикс у вузликах має колагенову
природу та з часом пiдлягає мiнералiзацiї.
Встановлено, що пiсля дiї Т3 на культуру остеобластоподiбних клiтин на протязi 6 годин вiдбувається пiдвищення експресiї мРНК, що вiдповiдає за синтез бiлкiврецепторiв фактору росту фiбробластiв-1
(ФРФ-1), який, як вiдомо, вiдiграє важливу роль у розвитку скелетогенної мезенхiми
у пренатальному онтогенезi та бере участь
у регуляцiї iнтрамембранної оссифiкацiї, енхондрального i перiостального остеогенезу
та розвитку кiсток у постнатальному онтогенезi, що доведено при дослiдженнi кiсток
черепа [24]. Додавання Т3 у живильне середовище культивованих остеобластiв також
збiльшує (максимально у 4,5 рази) синтез
ними бiлка-рецептора ФРФ-1 з молекулярною масою 120–130 kDa, ефект зберiгається
протягом 48 годин. Проте автори вiдзначили, що для активацiї механiзму синтезу рецепторiв ФРФ-1 у присутностi Т3 необхiдна
попередня транскрипцiя та трансляцiя посередника — переносника Т3 у клiтини [25].
Резорбцiя кiсткової тканини вiдбувається за рахунок остеокластiв — клiтин нескелетного походження. Остеокласти також
мають рецептори до тиреоїдних гормонiв,
однак на цей час дискутується питання
щодо прямої або непрямої дiї тиреоїдних
гормонiв на них. Так, при культивуваннi клiтин з гiгантоклiтинної пухлини людини, iзольованi остеокласти безпосередньо
не реагували на дiю Т3 , а пiдвищення їх
функцiональної активностi спостерiгалося
за умов присутностi в культурi iнших кiсткових клiтин [16]. При спiльному культивуваннi остеокластiв з остеобластами як Т4 ,
так i Т3 стимулювали остеокластичну резорбцiю [15, 16, 26]. У зв’язку з цим було зроблено висновок, що ефект тиреоїдних горПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
монiв на кiсткову резорбцiю опосередковано через паракриннi фактори, якi секретуються остеобластами. Серед них в забезпеченнi впливу тиреоїдних гормонiв на остеокласти важливу роль вiдiграють цитокiни
(iнтерферон-γ та циклоспорин А) [23].
Як показано клiнiчними та експериментальними дослiдженнями, пiдвищення рiвня
тиреоїдних гормонiв супроводжується пiдвищенням остеокластичної резорбцiї у компактнiй кiстковiй тканинi дорослих iндивiдiв з втратою кiсткової тканини та, як наслiдок, спонгiзацiєю кортикального шару кiстки. При цьому фаза формування кiстки скорочується, а процес мiнералiзацiї остеоїду
порушується [10, 27].
У губчастiй кiстковiй тканинi в експериментах на дорослих собаках-самицях,
яким перорально уводили L-тироксин у дозi 1,0 мг/кг на день, спостерiгався зсув
фаз кiсткового ремоделювання, а саме —
збiльшення у кiстцi ребер кiлькостi дiлянок
резорбцiї з пiдвищенням чисельностi ядер
в остеокластах. Знижувалась активнiсть
формування кiстки, що призвело до зменшення товщини шару остеоїду. В той же час
виявлено зменшення часу утворення остеонiв [28].
Показано, що при гiпертиреозi протягом одного циклу ремоделювання мiнералiзацiя кiстки зменшується на 10 % порiвняно до контролю [29]. Аналогiчнi данi отримано при уведеннi L-тироксину (per os,
25 мкг/100 г живої ваги протягом 30 дiб)
самцям щурiв репродуктивного вiку. Вiдмiчено зниження мiнеральної щiльностi та
вмiсту мiнералiв у кiстковiй тканинi [30].
Змiни у кiстковому метаболiзмi при
гiпертиреозi супроводжуються негативним
кальцiєвим балансом — пiдвищується екскрецiя кальцiю з сечею [31, 32]. Також змiнюються бiохiмiчнi маркери кiсткового метаболiзму: з одного боку, пiдвищується рiвень лужної фосфатази та остеокальцину
в сироватцi кровi, що свiдчить про збiльшення активностi остеобластiв, а з iншого —
зростає рiвень продуктiв деградацiї колагену в сечi, що вiдображує пiдвищену активнiсть остеокластiв [33].
Дослiдження кiсток черепа статевонезрiлих щурiв, якi отримували L-тироксин iн109
Огляди
терперитонiально (5, 10 та 20 мкг/1000 г живої ваги) на протязi 16 дiб, показало, що найбiльш сприйнятливою до змiн рiвня тиреоїдних гормонiв в органiзмi є кiстка нижньої
щелепи. Зафiксовано зменшення її оптичної
щiльностi навiть при використаннi гормону
у дозi 5 мкг/1000 г. Завдяки пiдвищенiй чутливостi до дiї тиреоїдних гормонiв автори
пропонують використовувати кiстку нижньої щелепи для ранньої дiагностики остеопорозу [34].
Розповсюдження методiв кiсткової денситометриї дозволило задокументувати
втрату кiсткової маси у пацiєнтiв, хворих на
гiпертиреоз, та тих, що отримували надмiрнi дози тиреоїдних гормонiв. Так, зареєстровано гiпокальцiємiю та втрату кiсткової
маси при тривалому прийомi L-тироксину
(добова доза бiльша за 100 мкг) [35]. Аналогiчнi данi отримано у мультицентрових
дослiдженнях жiнок в постменопаузальному перiодi, якi отримували терапiю супресивними дозами L-тироксину бiльш нiж 6
мiсяцiв: у переважної кiлькостi пацiєнток
зафiксовано зниження мiнеральної щiльностi кiсткової тканини [36].
Опосередкована дiя тиреоїдних гормонiв
пов’язана з регуляцiєю ними iнших важливих для розвитку, росту та метаболiзму кiстки гормонiв та гормоноподiбних речовин.
Як при пiдвищеннi, так i при зниженнi рiвня тиреоїдних гормонiв порушується гормональний баланс органiзму, що негативно
впливає на якiсть кiсткової тканини. При
гiпертиреозi пiдвищується рiвень гормону
росту [37], глюкокортикоїдiв, iнтерлейкiну6 (IЛ-6) [38], паратгормону, iнсулiноподiбного фактору росту-1 (IФР-1) [38, 39]; знижується рiвень вiтамiну D3 [31], естрогену та
андрогенiв [40], пригнiчується синтез iнсулiну [41].
Iнтерлейкiн-6 є потенцiйним стимулятором попередникiв остеокластiв, а пiдвищення його рiвня, опосередковане Т3 , призводить до збiльшення активностi кiсткової резорбцiї [42].
Гормон росту та IФР-1 являються вагомими регуляторами росту скелета у постанатальному онтогенезi [43] та пiдтримцi
кiсткової маси у дорослих шляхом регуляцiї кiсткового ремоделювання [44]. У про110
цесi постнатального розвитку гормон росту, з одного боку, безпосередньо впливає
на диференцiацiю хондроцитiв епiфiзарного
хряща, з iншого — пiдвищує синтез IФР-1,
який також сприяє росту кiсток у довжину [45]. При цьому ген гормону росту вмiщує компонент, що вiдповiдає на дiю тиреоїдних гормонiв, завдяки чому транскрипцiя мРНК з гену гормону росту починається у вiдповiдь на дiю Т3 [37]. Таким чином, у дитинствi Т3 опосередковано стимулює лiнiйний рiст кiсток через паракринну вiсь ГР/IФР-1 [46]. Однак значне пiдвищення рiвня гормону росту спричиняє передчасне «закриття» епiфiзарного хряща i,
як наслiдок, зупинку та скорочення скелета.
У дорослих, як показано в експериментах in
vivo та in vitro, i гормони росту, i IФР-1 мають властивiсть безпосередньо активувати
функцiю остеокластiв. Крiм того, ГР/IФР-1
впливають на баланс мiж остеопрогерiном
та RANKL, що також змiнює перебiг процесу ремоделювання [47].
Глюкокортикоїди мають виражений
вплив на кiсткову тканину. При їх пiдвищеному рiвнi в органiзмi, обумовленому високими концентрацiями тиреоїдних гормонiв, зменшується пролiферацiя, диференцiацiя остеобластiв, а також знижується їх
метаболiчна активнiсть, а функцiональна
активнiсть зрiлих остеокластiв пiдвищується. В кiстковому матриксi при пiдвищеннi рiвня глюкокортикоїдiв збiльшується деградацiя колагену та порушується процес
мiнералiзацiї, що призводить до виникнення глюкокортикоїд-iндукованого остеопорозу [4, 48].
Однiєю з основних функцiй вiтамiну D,
рiвень якого знижується при гiпертиреозi,
є пiдтримка кальцiєвого гомеостазу органiзму людини та тварин. Нестача вiтамiну
D в результатi негативного впливу тиреоїдних гормонiв призводить до прискорення
вивiльнення кальцiю з кiсток в процесi резорбцiї, зниження пролiферацiї та функцiональної активностi остеобластiв [2, 4].
Загальновiдомо, що важливою ланкою
у процесi регуляцiї росту та розвитку кiсток
є статевi гормони. Зниження рiвня естрогенiв пiд впливом високих доз тиреоїдних гормонiв викликає пiдсилення остеокластогенеПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Огляди
зу, збiльшення площi резорбцiї, зменшення
кiлькостi кiсткових трабекул та демiнералiзацiiю кiстки [4].
На сьогоднi вiдомо, що гiпертиреоїдизацiя призводить до порушення структурної
органiзацiї пiдшлункової залози, яке супроводжується пригнiченням синтезу iнсулiну
β-клiтинами та пiдвищенням рiвня цукру
у кровi [41], що, в свою чергу, негативно
впливає на кiсткову систему. Так, системнi змiни кiсткової тканини, якi проявлялися у зменшеннi мiнеральної щiльностi та порушеннi еластичних властивостей переважно трабекулярної кiстки, встановленi при
цукровому дiабетi [49].
Таким чином, данi лiтератури свiдчать
про те, що тиреоїднi гормони впливають
на структурно-метаболiчнi показники кiст-
кової тканини як шляхом прямої дiї на кiстковi клiтини через ядернi рецептори, так
i опосередковано — за рахунок порушення балансу iнших гормонiв та бiологiчно
активних речовин. У дитинствi надлишок
тиреоїдних гормонiв спричиняє пiдвищення кiсткового метаболiзму, що може викликати передчасну затримку росту та, вiдповiдно, скорочення скелету. Збiльшений рiвень тиреоїдних гормонiв в органiзмi дорослих супроводжується пiдвищенням резорбцiї кiсткової тканини у циклi ремоделювання, пiдвищенням функцiональної активностi остеокластiв, пригнiченням синтезу колагену остеобластами, порушенням процесу
мiнералiзацiї та негативним кальцiєвим балансом, що у сукупностi призводить до виникнення остеопорозу.
ЛIТЕРАТУРА
1. Корж Н. А. Патогенез остеоартроза [Текст]
/ Н. А. Корж, Н. В. Дедух // Остеоартроз: консервативная терапия / под ред. Н. А. Коржа, Н. В. Дедух,
И. А. Зупанца. — Х.: Золотые страницы, 2007. — С. 48–
74.
2. Витамин D и костная система [Текст] / Г. В. Гайко, А. В. Калашиков, А. Т. Бруско [и др.] . — К.: Книга
плюс, 2008. — 176 с.
3. Поворознюк В. В. Мiакальцик у профiлактицi
та лiкуваннi хворих з метаболiчними захворюваннями
скелета [Текст] / В. В. Поворознюк, О. О. Євтушенко
// Укр. мед. часопис. — 1999. — № 2. — С. 49–56.
4. Дедух Н. В. Гормональные и локальные регуляторы моделирования и ремоделирования кости [Текст]
/ Н. В. Дедух, С. В. Малышкина // Остеопороз: эпидемиология, клиника, диагностика, профилактика и лечение / под ред. Н. А. Корж, В. В. Поворознюк, Н. В. Дедух [та iн.]. — Х.: Золотые страницы, 2002. — С. 30–42.
5. Gothe S. Life without thyroid hormone
receptors [Text] / S. Gothe. — Stockholm, 2003. — 57 p.
6. Biochemistry, cellular and molecular biology,
and physiological roles of the iodthyronine selenodeionidases [Text] / A. Bianco, D. Salvatore, B. Gereben [et al.]
// Endocr. Rev. — 2002. — Vol. 23. — P. 38–89.
7. Werner and Ingbar’s the thyroid: a fundamental
and clinical text [Text] / S. C. Werner, S. H. Ingbar,
L. E. Bravermann, R. D. Utiger. — Philadelphia.: lippincottRaven, 1996. — 356 p.
8. Hyde R. Amino acid transporters: roles in amino
acid sensing and signalling in animal cells [Text] / R. Hyde,
P. M. Taylor, H. S. Hundal // Biochem. J. — 2003. —
Vol. 373. — P. 1–18.
9. Ткачук В. А. Молекулярные механизмы нейроэндокринной регуляции/ В. А. Ткачук // Соросовский
образовательный журнал. — 1998. — № 6. — С. 16–20.
10. Yen P. M. Physiological and molecular basis of
thyroid hormone action [Text] / P. M. Yen // Physiological Reviews. — 2001. — Vol. 81, № 3. — P. 1097–1142.
11. Thyroid hormones regulate hypertrophic
chondrocyte differentiation and expression of parathyroid
parathyroide hormone-related peptide and its receptor duri-
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
ng endochondral; bone formation [Text] / D. A. Stevens,
R. P. Hasserjian, H. Robson [et al.] // J. Bone Miner.
Res. — 2000. — Vol. 15. — P. 2431–2442.
12. Kriegen N. S. Characterization of specific thyroid
hormones receptor in bone [Text] / N. S. Kriegen,
T. S. Stappenbeck, P. H. Stem. // J. Bone Mineral. Res. —
1988. — Vol. 3. — P. 473–478.
13. Effects of triiodthyronine on the morphlogy of
cells and matrix, the localization of alkaline phosphatase,
and the frequency of apoptosis in long-term cultures of
MC3T3-E1 cells [Text] / N. Fratzl-Zelman, H. Horander,
E. Luegmayr [et al.] // Bone. — 1997. — Vol. 20, № 3. —
Р. 225–236.
14. TR expression and function in human bone
marrow stromal and osteoblast-like cells [Text] / A. Siddiqi, M. P. Parsons, J. L. Lewis [et al.] // J. Clin. Endocrinol.
Metabol. — 2002. — Vol. 87. — P. 906–914.
15. The expression of thyroid hormone receptors in
human bone [Text] / E. O. Abu, S. Bord, A. Horner [et al.]
// Bone. — 1997. — Vol. 21, № 2. — Р. 137–142.
16. The isoform-specific expression of tri-iodothyronine
receptor in osteoblasts and osteoclasts [Text] / T. J. Allain,
T. J. Chambers, A. M. Flanagan, A. M. McGregor // Europ.
J. Clin. Invest. — 1996. — Vol. 26. — P. 418–425.
17. Thyroid hormone acts directly on grows plate
chondrocytes to promote hypertrophic differentiation and
inhibit clonal expansion and cell proliferation [Text]
/ H. Robson, T. Siebler, D. A. Stevans [et al.] // Endocrinology. — 2000. — Vol. 141. — P. 3887–3897.
18. Thyroid status during skeletal development
determines adult bone structure and mineralization [Text]
/ J. H. D. Basset, K. Nordstrom, A. Boyde [et al.] // Mol.
Endocrinol. — 2007. — Vol. 21, № 8. — P. 1893–1904.
19. Thyroid hormone excess rather than thyrotropin
deficiency induces osteoporosis in hyperthyroidism [Text]
/ J. H. D. Bassett, P. J. O’Shea, S. Sriskantharajah [et al.]
// Mol. Endocrinol. — 2007. — Vol. 21, № 5. —
P. 1095–1107.
20. Insulin-like growth factor 1 production is essential
for anabolic effects of thyroid hormone in osteoblasts [Text]
111
Огляди
/ B. K. Huang, L. A. Goldey, G. Tarjan [et al.] // J. Bone
Miner. Res. — 2000. — Vol. 15. — P. 188–197.
21. Apoptosis during in vitro bone formation [Text]
/ M. P. Lynch, J. S. Stein, G. S. Stein, J. B. Lian // J. Bone
Miner. Res. — 1994. — Vol. 9. — S. 352.
22. Effects of triiodthyronine on morphology, growth
behaviour and the actine cytoskeleton in mouse osteoblastic
cells (MC3T3-E1) [Text] / E. Luegmayr, F. Varga,
T. Frank [et al.] // Bone. — 1996. — Vol. 18. — P. 591–
599.
23. The regulatory role of thyroid hormones in bone
cells growth and differentiation [Text] / K. Klaushofer,
F. Varga, H. Glantschnig [et al.] // J. Nutr. — 1995. —
Vol. 125. — P. 1996S–2003S.
24. Ornitz D. M. FGF signalling pathway in
endochondral and intramembranous bone development and
human genetic desease [Text] / D. M. Ornitz, P. J. Marie
// Genes Dev. — 2002. — Vol. 16. — P. 1446–1465.
25. Thyroid hormone activates fibroblast growth factor
receptor-1 in bone [Text] / D. A. Stevens, C. B. Harvey,
A. J. Scott [et al.] // Mol. Endocrinol. — 2003. — Vol. 17. —
P. 1751–1766.
26. Nicholson Osteoblasts mediate thyroid hormone stimulation of osteoclastic bone resorption [Text] / J. M. Britto, A. J. Fenton, W. R. Holloway [et al.] // Endocrinology. — 1994. — Vol. 134. — P. 169–176.
27. Lakatos P. Thyroid hormones: beneficial or
deleterious for bone? [Text] / P. Lakatos // Calcif. Tissue
Int. — 2003. — Vol. 73. — P. 205–209.
28. High W. B. The effects of 1,25-dihydroxycholecalciferol, parathyroid hormone, and thyroxin on trabecular
bone remodelling in adult dogs. A histomorphometric
study [Text] / W. B. High, C. C. Capen, H. E. Black
// Am. J. Pathol. — 1981. — Vol. 105, № 3. — P. 279–287.
29. Mosekilde L. Effect of thyroid hormones on bone
and mineral metabolism [Text] / L. Mosekilde, F. F. Eriksen, P. Charles // Endocrinol. Metabol. Clin. North.
Am. — 1990. — Vol. 19. — P. 35–63.
30. Влияние экспериментального экзогенного гипертиреоза на показатели минеральной плотности костной
ткани у самцов крыс репродуктивного возраста [Текст]
/ В. В. Поворознюк, И. В. Гопкалова, Ю. И. Караченцев,
Е. А. Креслов // Пробл. остеологiї. — 2006. — Т. 9, (додаток). — С. 90–91.
31. Kung A. W. The effect of thyroid hormone on
bone metabolism and osteoporosis [Text] / A. W. Kung
// J. Hong Kong Med. Assoc. — 1994. — Vol. 46, № 3. —
Р. 247–251.
32. Эндокринный остеопороз [Текст] / В. А. Олейник, В. В. Поворознюк, Г. Н. Терехова, В. Л. Орленко
// Остеопороз: эпидемиология, клиника, диагностика,
профилактика и лечение / под ред. Н. А. Корж [та iн.]
. — Х.: Золотые страницы, 2002. — С. 226–245.
33. MacLeod J. M. The early effects of radioiodine therapy for hyperthyroidism on biochemical indices of
bone turnover [Text] / J. M. MacLeod, K. C. McHardy,
R. D. Harvey // Clin. Endocrinol. — 1993. — Vol. 38. —
P. 49–53.
34. Densitometric evaluation of skull and jaw bone
after administration of thyroid hormones in rats [Text]
/ A. R. Talaeipour, M. Shirazi, Y. Kheirandish [et al.]
// Dentomaxillofacial Radiologi. — 2005. — Vol. 34. —
P. 332–336.
35. Полищук Е. В. Влияние длительного приема Lтироксина по поводу гипофункции щитовидной железы
112
на уровень кальция в крови [Текст] / Е. В. Полищук,
В. В. Черникова // Фундаментальнi питання експериментальної та клiнiчної ендокринологiї (Четвертi Данилевськi читання): матерiали наук.-практ. конф. з мiжнар
участю, Харкiв, 2005. — Х., 2005. — С. 159–160.
36. Mohammadi B. Modeling the effect of levothyroxine therapy on bone mass density in postmenopausal
women: a different approach leads to new inference [Text]
/ B. Mohammadi, V. Haghphanah, S. M. Tavangar, B. Larijani // Theoretical Biology Med. Modelling. — 2007. —
Vol. 4. — P. 23–34.
37. Sap J. A major thyroid hormone response element
in the third intron of the rat growth hormone gene [Text]
/ J. Sap, L. de Magistris, H. Stunnenberg, B. Vennstrom
/ EMBO. — 1990. — Vol. 9. — P. 887–896.
38. Serum insulin-like growth factor-I, insulin-like
growth factor binding proteins, and bone mineral content
in hyperthyroidism [Text] / P. Lakatos, J. Foldes, Z. Nagy,
G. Speer // Thyroid. — 2000. — Vol. 5. — P. 417–423.
39. Effects of hypothyroidism and hyperthyroidism on
insulin-like growth factors (IGFs) and growth hormone and
IGF binding proteins [Text] / J. P. Miell, A. M. Taylor,
M. Zini [et al.] // J. Clin. Endocrinol. Metabol. — 1993. —
Vol. 76. — P. 950–953.
40. Крассас Дж. Е. Репродуктивная функция у пациентов с заболеваниями щитовидной железы [Текст]
/ Дж. Е. Крассас, П. Перрос // Междунар. эндокринол.
журн. — 2005. — № 1. — С. 71–76.
41. Полторак В. В. Влияние гипертиреоидизации на
биосинтез и секрецию (ПРО) инсулина [Текст] / Полторак В. В. // Пробл. эндокрин. — 1984. — Т. 30, № 3. —
С. 53–56.
42. Tarjan G. Triiodthyronine potentiates the stimulatory effects of interleukin-1β on bone resorption
and medium interleukin-6 cintent in fetal rat limb bone
cultures [Text] / G. Tarjan, P. H. Stern // J. Bone Mineral
Res. — 1995. — Vol. 10. — P. 1321–1326.
43. Butler A. A. Control of growth by the somatropic
axis: growth hormone and the insulin-like growth factors
have related and independent roles [Text] / A. A. Butler,
D. le Roith // Ann. Rev. Physiol. — 2001. — Vol. 63. —
P. 141–164.
44. Giustina A. Growth Hormone, Insulin-Like Growth
Factors, and the Skeleton [Text] / A. Giustina, G. Mazziotti, E. Canalis // Endocrine Reviews. — 2008. — Vol. 29,
№ 5. — P. 535–559.
45. Mechanism of the stimulatory effect of
growth hormone on longitudinal bone growth [Text]
/ O. G. Isaksson, A. Lindahl, A. Nilsson, J. Isgaard
// Endocrinol. Rev. — 1987. — Vol. 8. — P. 426–438.
46. Niu T. The insulin-like growth factor-I gene and
osteoporosis: a critical appraisal [Text] / T. Niu, C. J. Rosen.
// Gene. — 2005. — Vol. 361. — P. 38–56.
47. Ueland T. GH/IGF-I and bone resorption in vivo
and in vitro [Text] / T. Ueland // European J. Endocrinology. — 2005. — Vol. 152. — P. 327–332.
48. Поворознюк В. В. Глюкокортикоїд-iндукований
остеопороз / В. В. Поворознюк, Є. М. Нейко, I. Ю. Головач. — К.: «ТМК», 2000. — 208 с.
49. Орленко В. Л. Стан кiстково-суглобової системи у хворих на цукровий дiабет [Текст]: Автореф. дис. . . . канд. мед. наук: 14.01.14 / B. Л. Орленко;
Ин-т эндокринологии обмена веществ им. Комисаренко
АМН Украины. — К., 2001. — 20 с.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Огляди
ВПЛИВ ПIДВИЩЕНОГО РIВНЯ ТИРЕОЇДНИХ ГОРМОНIВ НА КIСТКУ
Ашукiна Н. О., Дєдух Н. В., Гопкалова I. В.1
ДУ «Iнститут патологiї хребта та суглобiв iм. М. I. Ситенка АМН України», м. Харкiв;
«Iнститут проблем ендокринної патологiї iм. В. Я. Данилевського АМН України», м. Харкiв
1 ДУ
Проведений аналiз 49 джерел лiтератури показав, що тиреоїднi гормони впливають на структурно-метаболiчнi показники кiсткової тканини як шляхом прямої дiї на кiстковi клiтини через
ядернi рецептори, так i опосередковано — за рахунок порушення балансу iнших гормонiв та бiологiчно активних речовин. У дитинствi надлишок тиреоїдних гормонiв спричиняє пiдвищення
кiсткового метаболiзму, що може викликати передчасну затримку росту та, вiдповiдно, скорочення скелету. Збiльшений рiвень тиреоїдних гормонiв в органiзмi дорослих супроводжується
пiдвищенням резорбцiї кiсткової тканини у циклi ремоделювання, пiдвищенням функцiональної
активностi остеокластiв, пригнiченням синтезу колагену остеобластами, порушенням процесу
мiнералiзацiї та негативним кальцiєвим балансом, що у сукупностi призводить до виникнення
остеопорозу.
К л ю ч о в i с л о в а: тиреоїднi гормони, рецептори, кiсткова тканина, метаболiзм.
ВЛИЯНИЕ ПОВЫШЕННОГО УРОВНЯ ТИРЕОИДНЫХ ГОРМОНОВ НА КОСТЬ
Ашукина Н. А., Дедух Н. В., Гопкалова И. В.1
ГУ «Институт патологии позвоночника и суставов им. М. И. Ситенко АМН Украины», г. Харьков;
1 ГУ «Институт проблем эндокринной патологии им. В. Я. Данилевского АМН Украины», г. Харьков
Проведенный анализ 49 источников литературы показал, что тиреоидные гормоны влияют на структурно-метаболические показатели костной ткани как путем прямого воздействия на
костные клетки через ядерные рецепторы, так и опосредованно — за счет нарушения баланса
других гормонов и биологически активных веществ. В детстве избыток тиреоидных гормонов
способствует повышению активности костного метаболизма, что может вызвать преждевременную задержку роста и, соответственно, укорочение скелета. Повышенный уровень тиреоидных
гормонов в организме взрослых сопровождается увеличением резорбции костной ткани в цикле
ремоделирования, повышением функциональной активности остеокластов, угнетением синтеза коллагена остеобластами, нарушением процесса минерализации и негативным кальциевым
балансом, что в совокупности приводит к возникновению остеопороза.
К л ю ч е в ы е с л о в а: тиреоидные гормоны, рецепторы, костная ткань, метаболизм.
INFLUENCE OF INCREASED THYROID HORMONES ON THE BONE
N. O. Ashukina, N. V. Diedukh, I. V. Gopkalova1
1 SI
Sytenko Institute of Spine and Joint Pathology, Kharkiv;
«V. Danilevsky Institute of Endocrine Pathology Problems of the AMS of Ukraine», Kharkiv
Analysis of 49 literature sources was carried out. It was shown that thyroid hormones effect on
the structural and metabolic characteristics of the bone by direct (through the nuclear receptors) and
indirect (due to disbalance of other hormones and biological active substances) ways. Released in the
childhood the thyroid hormone excess promotes increasing bone turnover that could be caused by
prematured delay of growth and stature. In adults increased thyroid hormone levels are accompanied
by amplification of bone resorption in the remodelling cycle, an increase in osteoclast activity, inhibition of collagen synthesis by osteoblasts, mineralization disturbance and negative calcium balance.
It results in osteoporosis.
K e y w o r d s: Thyroid hormones, receptors, hypothyroidism, bone tissue, metabolism.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
113
ХРОНIКА ПОДIЙ
Науково-практична конференцiя з мiжнародною участю
«ФУНДАМЕНТАЛЬНА ТА КЛIНIЧНА ЕНДОКРИНОЛОГIЯ:
ПРОБЛЕМИ, ЗДОБУТКИ, ПЕРСПЕКТИВИ»
(Восьмi Данилевськi читання)
(26–27 лютого 2009 року, м. Харкiв)
26–27 лютого 2009 року, згiдно з Наказом МОЗ України вiд 19.01.09 № 09-03-16/9,
ДУ «Iнститут проблем ендокринної патологiї iм. В. Я. Данилевського АМН України»
проведено науково-практичну конференцiю
з мiжнародною участю «Фундаментальна та
клiнiчна ендокринологiя: проблеми, здобутки, перспективи» (Восьмi Данилевськi читання).
В роботi конференцiї взяли участь 390
представникiв 19 областей України, м. Києва, АР Крим, а також Росiї (м. Москва),
Бiлорусi (м. Гомель), Азербайджану (м. Баку) — лiкарiв та науковцiв, до сфери дiяльностi яких входять проблеми ендокринопатiй, їх ускладнень або асоцiйованих патологiй. Програму конференцiї склали 36 усних
та 23 постерних доповiдей, у тому числi 26 —
з проблем дiабетологiї, 12 — тиреопатологiї,
10 — репродукцiї, 11 — з iншої ендокринної
патологiї.
Провiдна доповiдь, яка традицiйно готується до Данилевських читань, цього разу була присвячена ролi раннього онтогенезу у «програмуваннi» ендокринних та гормонально залежних патологiй у пiслянатальному перiодi (к. м. н. Л. Ю. Сергiєнко,
м. Харкiв). У доповiдi було наведено екс114
периментальнi данi, якi дозволили шляхом
моделювання на тваринах аберацiй внутрiшнього та зовнiшнього середовища плода
на рiзних етапах гестацiї встановити загальнi закономiрностi та молекулярнi механiзми негеномного програмування в ембрiональному перiодi захворювань, якi клiнiчно
манiфестуються у пiслянатальному життi
(к. м. н. Л. Ю. Сергiєнко, Харкiв). Розумiння
цього факту, а також подальшi дослiдження
механiзмiв, що лежать в його основi, можуть
стати ваговим внеском у вдосконалення системи профiлактики ендокринопатiй.
За проблемою дiабетологiї у морфофункцiональних дослiдженнях, як в експериментi на щурах iз гестацiйним дiабетом, так i на секцiйному матерiалi плодiв
вiд матерiв iз ЦД визначено ушкоджуючий вплив дiабету у матерiв на тимус нащадкiв, з’ясовано деякi механiзми розвитку
в подальшому онтогенезi автоiмунної патологiї через пiдсилення апоптозу тимоцитiв
(к. м. н. О. М. Камишний та спiвавт., Запорiжжя; д. б. н. Т. В. Сорокiна та спiвавт.,
Харкiв), а також на колагеноутворення в базальних мембранах, що призводить до порушення трофiки ендотелiю (Н. В. Гольєва,
Харкiв). Визначено змiни структурної оргаПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Хронiка подiй
нiзацiї панкреатичних острiвцiв у нормальних самцiв щурiв вiд раннього онтогенезу
до початку старiння тварин, що вiдтворює
змiни структури iнсулярного апарату при
старiннi органiзму (проф. Ю. М. Колесник,
Запорiжжя). Обґрунтовано вплив дизгенного ефекту медицини через природний добiр на розповсюдженiсть типiв цукрового дiабету та формування їх нових клiнiчних форм (к. б. н. С. А. Штандель, Харкiв). Представлено результати експериментального дослiдження фармакологiчної корекцiї цукрового дiабету та метаболiчного
синдрому (проф. В. В. Полторак, Харкiв;
О. К. Почерняєв та спiвавт., Харкiв; к. м. н.
С. Д. Тржецинський, Запорiжжя).
Уточнено деякi патогенетичнi ланки
розвитку рiзних ускладнень ЦД. Встановлено, що пiдвищена секрецiя трансформуючого фактора росту-β у дiтей, хворих на ЦД,
призводила до гiпертрофiї нирок та ремоделювання реальних судин (проф. Г. О. Леженко, Запорiжжя). Визначена роль змiн
цитокiнового профiля та дисбалансу активностi тирозинкинази та тирозинфосфатази
у порушеннi хронологiї перебiгу раневого
процесу у хворих iз синдромом дiабетичної
ступнi (к. м. н. М. В. Свиридов та спiавт.,
Донецьк). Визначена iнформативнiсть тропонiну I як маркеру ризику гострої iшемiї
мiокарду у хворих iз синдромом дiабетичної
ступнi у пiсляоперацiйному перiодi (проф.
В. Й. Лисенко та спiвавт., Харкiв).
Встановлено взаємозв’язок порушень
серцевого ритму, якi вважають одним iз головних чинникiв розвитку серцевої недостатностi, та ступенем компенсацiї вуглеводного обмiну, а також iз станом лiпiдного метаболiзму у хворих з iшемiчною хворобою
серця на тлi ЦД (проф. В. М. Хворостинка
та спiвавт., Харкiв). Представлено данi вiдносно гетерогенностi повiльно прогресуючого ЦД дорослих (к. м. н. Т. М. Тихонова та
спiвавт., Харкiв).
Сучаснi технологiї та алгоритми терапiї
ЦД були темою виступiв д. м. н. Н. О. Кравчун (Харкiв), проф. В. I. Панькiва (Київ),
проф. Б. М. Маньковського (Київ), д. м. н.
О. О. Хижняк (Харкiв), к. м. н. Комiсаренка (Київ). У доповiдi вiце-президента Мiжнародної Дiабетичної Федерацiї В. Д. ОчеПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
ретенко (Київ) було звернуто увагу на шляхи вирiшення актуальних проблем допомоги
хворим на ЦД в умовах свiтової економiчної
кризи.
Iз сучасних позицiй було представлено
данi стосовно зв’язку ожирiння iз iнсулiнорезистентнiстю, в т. ч. у пiдлiткiв (к. м. н.
О. А. Будрейко та спiвавт., Харкiв), неалкогольним стеатогепатозом (проф. О. О. Сергiєнко та спiвавт., Львiв) та методiв терапiї
ожирiння (д. м. н. Н. О. Зуєва, Київ; к. м. н.
О. В. Землянiцина, Харкiв; В. Я. Кашперська, Київ), у т. ч. iз використанням фiзичного навантаження у комплексному його
лiкуваннi (к. м. н. Л. Г. Полозова та спiвавт.,
Харкiв).
Проблема тиреоїдної патологiї на конференцiї була представлена матерiалами експериментальних та клiнiчних дослiджень.
Спiвробiтниками ДУ «Iнститут проблем ендокринної патологiї iм. В. Я. Данилевського
АМН України» встановлено виразний стимулюючий ефект препарату плаценти на
щитовидну залозу кролiв з експериментальним гiпотиреозом, який реалiзується шляхом безпосереднього впливу на тиреоїдну
паренхiму, обминаючи центральнi механiзми регуляцiї (д. м. н. Н. Г. Малова та спiвавт., Харкiв). На моделi експериментального тироксинового токсикозу встановлено
особливостi змiн мiнеральної щiльностi кiсткової тканини пiд впливом високих доз тиреоїдних гормонiв у щурiв у вiковому та статевому аспектах (к. б. н. I. В. Гопкалова та
спiвавт., Харкiв).
Було представлено новiтнi технологiї ранньої дiагностики та лiкування як
гiпофункцiї щитовидної залози (проф.
В. I. Панькiв, Київ), так i дифузного токсичного зобу (д. м. н. Н. О. Кравчун, Харкiв).
Професор Р. А. Агаєв (Баку, Азербайджан)
ознайомив iз практикою наукового центру
хiрургiї iм. акад. М. А. Топчибашева вiдносно хiрургiчного лiкування первинного
гiперпаратиреозу, результати якої свiдчать
про значне покращення якостi життя пацiєнтiв пiсля вдало проведеної операцiї у хворих з цiєю патологiєю.
Визначено характер асоцiативних зв’язкiв мiж внутрiшньоклiтинними патогенами
та показниками клiтинного та гуморально115
Хронiка подiй
го iмунiтету у жiнок з автоiмунним тиреоїдитом, що є внеском у розумiння можливої
ролi iнфекцiї у патогенезi автоiмунної ендокринної патологiї (к. м. н. О. А. Гончарова та
спiвавт., Харкiв). З’ясовано деякi механiзми
впливу йодного дефiциту та факторiв Чорнобильської катастрофи на стан тиреоїдної
функцiї у дiтей (проф. Л. М. Овсяннiкова та
спiвавт., Київ-Харкiв). Встановлено гендернi та вiковi особливостi ультразвукової характеристики щитовидної залози у хворих на
автоiмунний тиреоїдит (к. м. н. О. А. Гончарова та спiвавт., Харкiв).
Обговоренню нагальних проблем та результатiв експериментальних i клiнiчних дослiджень у галузi репродуктивної ендокринологiї передував виступ проф. О. П. Танько
(Харкiв), яка ознайомила учасникiв iз органiзацiєю у м. Харковi консультативно-лiкувального Центру нейроендокринної патологiї жiнок репродуктивного вiку. Центр на
високому рiвнi забезпечує надання квалiфiкованої спецiалiзованої допомоги в дiагностицi, лiкуваннi та реабiлiтацiї жiнок з нейроендокринними порушеннями, використовуючи сучаснi медичнi технологiї та дотримуючись дiючих стандартiв; створює реєстр
та проводить монiторинг стану здоров’я жiнок з нейроендокринною патологiєю; накопичує необхiднi данi для ретроспективного
аналiзу та перспективного моделювання науково обгрунтованих пiдходiв для подальшого лiкування пацiєнтiв.
У iнших доповiдях з’ясовано зв’язок мiж
вмiстом естрадiолу та прогестерону у жiнок репродуктивного вiку з рiзним андрогенним статусом та iмплантацiйним потенцiалом ембрiонiв у циклах заплiднення in vitro
(к. б. н. О. В.Сомова та спiвавт., Харкiв).
В експериментi на щурах встановлено
здатнiсть вiтамiну Е запобiгати ушкодженням системи репродукцiї самцiв-нащадкiв
матерiв, стресованих у I триместрi вагiтностi (к. б. н. О. В. Картавцева, Харкiв).
Доведено, що помiрнi фiзичнi навантаження впливу яких зазнавали самки-щури,
викликають прискорений та бiльш активний розвиток статевих клiтин та стимуляцiю функцiонування естроген продукуючих
структур яєчникiв (проф. Г. Т. Губiна-Вакулiк та спiвавт., Харкiв).
116
В експериментi на щурах встановлено,
що фармакологiчнi засоби з антиоксидантними властивостями (кверцетин) позитивно впливають на такi прояви метаболiчного синдрому, як iнтолерантнiсть до вуглеводiв, абдомiнальне ожирiння, порушення регуляцiї тонусу судин, що обґрунтовує перспективнiсть дослiджень стосовно можливостi застосування кверцетину для профiлактики серцево-судинної патологiї у жiнок
у постменопаузальному перiодi (О. Ю. Борiков i спiвавт., Харкiв).
Визначено характер взаємозв’язкiв мiж
рiвнем окису нiтриту та продукуванням кисневих радикалiв у сперматозоїдах гiпофертильних чоловiкiв в залежностi вiд варiанта патоспермiї (д. м. н. В. О. Бондаренко та
спiвавт., Харкiв).
Проф. I. А. Зупанець (Харкiв) охарактеризував ефективнiсть та механiзми дiї сучасних хондропроекторiв при лiкуваннi дiабетичних артропатiй.
Учасники конференцiї мали змогу ознайомитись з виставкою фармацевтичних
фiрм.
За матерiалами конференцiї видано
збiрник тез.
Завершилась конференцiя пiдведенням
пiдсумкiв роботи, прийняттям резолюцiї та
врученням дипломiв та грошових премiй авторам кращих наукових робiт.
Першу премiю присудили Л. Ю. Сергiєнко (Харкiв) за доповiдь «Раннiй онтогенез — перiод «програмування» ендокринних
та гормональнозалежних патологiй».
Другу премiю присудили Р. А. Агаєву
(Баку) за доповiдь «Деякi аспекти хiрургiчного лiкування первинного гiперпаратиреозу».
Третю премiю присудили О. Ю. Борiкову (Харкiв) за доповiдь «Вплив кверцетину на розвиток синдрому iнсулiнорезистентностi, iндукованого високожировою дiєтою
у оварiоектомованих щурiв» та С. I. Турчинiй (Харкiв) за доповiдь «Характер iмунного статусу у пiдлiткiв iз затримкою статевого дозрiвання i дифузним нетоксичним зобом».
Премiю за постернi доповiдi отримали
А. К. Почерняєв та спiвавт. (Харкiв) «Визначення впливу сполуки 2501 на iнтенсивПроблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Хронiка подiй
нiсть апопотичних процесiв у тканинах кролiв iз дитизоновим дiабетом» та В. Й. Лисенко iз спiвавт. (Харкiв) «Тропонiн-I в раннiй
дiагностицi гострого пошкодження мiокарда
в периоперацiйному перiодi у хворих iз синдромом дiабетичної ступнi».
Заслухавши та обговоривши доповiдi,
представленi за програмою конференцiї,
учасники пiдтверджують, що сучаснi фундаментальнi розробки є пiдґрунтям для удосконалення дiагностичних технологiй та патогенетичної терапiї ендокринних патологiй та їх ускладнень. Сумiсне обговорення нагальних проблем ендокринологiї науковцями, що займаються фундаментальними та прикладними дослiдженнями, а також представниками практичної медицини
визнано позитивним фактором, що сприятиме адекватному скеровуванню наукових дослiджень в Українi.
КОНФЕРЕНЦIЯ
ПОСТАНОВИЛА
1. Вважати плiдним традицiйне подання на конференцiях програмної лекцiї, присвяченої актуальнiй проблемi сучасної ендокринологiї.
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
2. Вважати за доцiльне включити до перелiку прiоритетних наукових дослiджень
наступнi проблемнi питання:
— розкриття механiзмiв впливу порушень ембрiонального перiоду на формування ендокринної патологiї;
— поглиблення уявлень стосовно:
а) патогенезу аутоiмунної ендокринної
патологiї;
б) механiзмiв взаємодiї генетичних та
зовнiшнiх чинникiв, як ї їх впливу на розповсюдженiсть та формування ендокринної
патологiї;
в) механiзмiв впливу поєднання ушкоджуючих факторiв довкiлля (йододефiцит
та радiацiя) на особливостi перебiгу ендокринної патологiї;
— оптимiзацiя терапевтичних технологiй;
— розробка нових лiкарських засобiв, що
ґрунтується на сучасних поглядах стосовно
етiопатогенезу ендокринної патологiї та асоцiйованих ускладнень.
3. Вважати за необхiдне звернутись
до Верховної Ради, Кабiнету мiнiстрiв та
МОЗ України про необхiднiсть додаткового видiлення коштiв iз державного бюджету
для стовiдсоткового забезпечення хворих на
цукровий дiабет препаратами iнсулiну.
117
СЕМIНАР-НАРАДА ГОЛОВНИХ ПОЗАШТАТНИХ ЕНДОКРИНОЛОГIВ
ДЕВ’ЯТИ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ, ЩО ЗАКРIПЛЕНI ПО КУРАЦIЇ
ЗА ДУ «IНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ЕНДОКРИННОЇ ПАТОЛОГIЇ
iм. В. Я. ДАНИЛЕВСЬКОГО АМН УКРАЇНИ»
(28 березня 2009 року, м. Харкiв)
28 березня 2009 року, згiдно до наказу
МОЗ та АМН України № 175/23 «Про удосконалення органiзацiї надання ендокринологiчної допомоги населенню України» вiд
28.03.2006 року, сумiсного плану органiзацiйно-методичної роботи ДУ «Iнститут проблем ендокринної патологiї iм. В. Я. Данилевського АМН України»та Департаменту
органiзацiї та розвитку медичної допомоги населенню МОЗ України на 2009 рiк,
ДУ «Iнститут проблем ендокринної патологiї iм. В. Я. Данилевського АМН України»проведено семiнар-нараду головних позаштатних ендокринологiв дев’яти пiдпорядкованих для курацiї Iнституту областей
України «Стан ендокринної служби в регiонах: проблемнi питання та шляхи їх вирiшення».
В роботi семiнару-наради взяли участь
головний позаштатний спецiалiст МОЗ
України зi спецiальностi «Ендокринологiя»
А. М. Кваченюк; вiд ДУ «Iнститут проблем ендокринної патологiї iм. В. Я. Данилевського АМН України» — директор
проф. Ю. I. Караченцев, заступник директора з наукової роботи доц. О. В. Козаков,
науковi спiвробiтники лабораторiї епiдемiологiї ендокринних захворювань та органiза118
цiї спецiалiзованої допомоги, куратори областей; вiд ДУ «Iнститут ендокринологiї та
обмiну речовин iм. В. П. Комiсаренка АМН
України» — директор, проф. М. Д. Тронько;
зав. вiддiлом епiдемiологiї ендокринних захворювань — проф. В. I. Кравченко; зав. органiзацiйно-методичним вiддiлом к. мед. н.
А. Д. Чернобров; головнi позаштатнi ендокринологи УОЗ Днiпропетровської, Донецької, Запорiзької, Кiровоградської, Луганської, Миколаївської, Сумської, Харкiвської
та Херсонської областей (усього 31 чоловiк).
На семiнарi-нарадi було заслухано та
обговорено звiти обласних спецiалiстiв про
стан ендокринологiчної служби в областях
за 2008 рiк.
За участi представникiв МОЗ України
та фахових Iнститутiв АМН України було
обговорено проблемнi питання та визначено можливi шляхи їх вирiшення. Серед цих
питань найбiльш резонансними були необхiднiсть затвердження медичних стандартiв
з ендокринологiї; створення єдиної удосконаленої схеми статистичної звiтностi щодо
дiяльностi ендокринологiчної служби, оптимiзацiя системи забезпечення хворих ендокринними препаратами, перш за все, iнсулiнами; полiпшення матерiальної бази для
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
Хронiка подiй
забезпечення функцiонування реєстру хворих на ЦД, створення регiональних програм
профiлактики ЦД з видiленням груп високого його ризику та залученням сiмейних лiкарiв для їх диспансерного спостереження.
Означенi питання лягли в основу резолюцiї,
прийнятої учасниками наради.
РЕЗОЛЮЦIЯ
Учасники семiнару-наради, заслухавши
звiти головних позаштатних ендокринологiв областей, закрiплених по курацiї за
ДУ «Iнститут проблем ендокринної патологiї iм. В. Я. Данилевського АМН України»,
спiвдоповiдi кураторiв областей, пiдсумкову
доповiдь директора ДУ «IПЕП iм. В. Я. Данилевського АМН України» проф. Ю. I. Караченцева та виступи учасникiв наради —
директора ДУ «IЕОР iм. В. П. Комiсаренка АМН України» проф. М. Д. Тронька,
головного позаштатного спецiалiста МОЗ
України зi спецiальностi «Ендокринологiя»
А. М. Кваченюка та iнших, констатують, що
за звiтний перiод (2008 рiк) є певнi досягнення у наданнi спецiалiзованої ендокринологiчної допомоги населенню закрiплених за Iнститутом областей. Разом з тим, є ряд проблемних питань, рiшення яких потребує певних зусиль на центральному та регiональному рiвнях.
Iснує потреба у полiпшеннi кадрового забезпечення ендокринологiчної служби областей. Незадовiльна матерiальна база закладiв охорони здоров’я в областях для дiагностики та лiкування ендокринопатiй та
їх ускладнень, а також йоддефiцитних захворювань. Не завершено роботу по затвердженню клiнiчних протоколiв надання медичної допомоги хворим з ендокринною патологiєю. Недосконалий механiзм взаємодiї
мiж ендокринологами та лiкарями загальної
практики — сiмейної медицини у виявленнi ендокринної патологiї на раннiх етапах,
а також у формуваннi груп високого ризику її розвитку.
Iснує необхiднiсть у вiдновленнi роботи державного реєстру хворих на цукровий дiабет та функцiонування оперативного реєстру хворих, що лiкуються iнсулiном.
Потребує удосконалення схема статистичної
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009
звiтностi областей з урахуванням попереднього позитивного та негативного досвiдiв.
Враховуючи зазначене, учасники семiнару-наради пропонують:
1. Звiти головних ендокринологiв затвердити. Визнати стан ендокринологiчної
служби в регiонах в цiлому задовiльним.
Наступну семiнар-нараду провести у березнi 2010 року.
2. Створити єдину оптимiзовану схему
статистичної звiтностi обласних позаштатних головних ендокринологiв з використанням усього позитивного в попереднiх схемах, у тому числi динамiку показникiв впродовж 1–2 попереднiх рокiв, причому, бажано
у подальшому не змiнювати її щорiчно.
3. Головним позаштатним ендокринологам областей ретельнiше аналiзувати показники у звiтах, порiвнюючи їх з такими
в минулому роцi як по областi, так i в середньому по Українi; слiдкувати, щоб показники за один i той же рiк не вiдрiзнялись
один вiд одного у звiтах за поточний i минулий роки та вiд офiцiйної статистики.
4. Звернутися до МОЗ України з пропозицiєю:
— затвердити медичнi стандарти з ендокринологiї та внести їх до Єдиного реєстру
стандартiв медичної допомоги, клiнiчних
протоколiв, нормативiв надання медичної
допомоги на веб-сайтi МОЗ за електронною
адресою
http://www.moz.gov.ua/ua/main
/?docID=12144 та постiйно контролювати
їх додержання на мiсцях;
— залучити до складу робочої групи щодо розробки програми «Компенсацiя
ЦД — досягнення мети» фахiвцiв ДУ «IЕОР
iм. В. П. Комiсаренка АМН України» та ДУ
«IПЕП iм. В. Я. Данилевського АМН України»;
— забезпечити регiони сучасним обладнанням для визначення наявностi та ступеня йоддефiциту в закрiплених за Iнститутом областях i на цiй основi створити регiональнi програми профiлактики захворювань, пов’язаних з йоддефiцитом.
5. Вiдновити роботу по внесенню даних
за хворих на цукровий дiабет, що лiкуються
iнсулiнами, до регiональних реєстрiв, оперативного реєстру та передачi їх до Державного реєстру у вiдповiдностi до наказу МОЗ.
119
Хронiка подiй
6. Для пiдвищення ефективностi профiлактичного напрямку ендокринологiї необхiдно розширити iнтеграцiю з сiмейними лiкарями, створити регiональнi програми профiлактики ЦД, якими, зокрема, буде забезпечено видiлення груп високого ризику ЦД
та алгоритм їх диспансерного спостереження сiмейними лiкарями.
7. Кураторам областей активiзувати роботу по впровадженню в практику куруємих областей розробок наукових центрiв новiтнiх лiкувально-дiагностичних технологiй.
Караченцев Ю. I. Директор ДУ «Iнститут проблем ендокринної патологiї
iм. В. Я. Данилевського АМН України»
Тронько М. Д. Директор ДУ «Iнститут ендокринологiї та обмiну речовин
iм. В. П. Комiсаренка АМН України»
Кваченюк А. М. Головний позаштатний спецiалiст МОЗ України зi
спецiальностi «Ендокринологiя»
Козаков О. В. Заст. директора з наукової роботи ДУ «Iнститут проблем
ендокринної патологiї iм. В. Я. Данилевського АМН України»
Кравченко В. I. Завiдувач вiддiлом епiдемiологiї ендокринних захворювань
ДУ «Iнститут ендокринологiї та обмiну речовин
iм. В. П. Комiсаренка АМН України»
Чернобров А. Д. Завiдувач органiзацiйно-методичним вiддiлом ДУ «Iнститут
ендокринологiї та обмiну речовин iм. В. П. Комiсаренка
АМН України»
Маляр К. Ю. Головний позаштатний ендокринолог Днiпропетровської
областi
Касярум В. П. Головний позаштатний ендокринолог Донецької областi
Чепiкова В. В. Головний позаштатний ендокринолог Запорiзької областi
Чернявська Н. I. Головний позаштатний ендокринолог Кiровоградської областi
Чхетiя Т. О. Головний позаштатний ендокринолог Луганської областi
Гальченко О. М. Головний позаштатний ендокринолог Миколаївської областi
Подорога О. I. Головний позаштатний ендокринолог Сумської областi
Кравчун Н. О. Головний позаштатний ендокринолог Харкiвської областi,
куратор Донецької областi
Бiлорусова I. О. Головний позаштатний ендокринолог Херсонської областi
Тихонова Т. М. Куратор Днiпропетровської областi
Любимова Л. П. Куратор Запорiзької областi
Герасименко В. Л. Куратор Кiровоградської областi
Хижняк О. О. Куратор Луганської областi
Олiйникова С. П. Куратор Миколаївської областi
Бондаренко В. О. Куратор Сумської областi
Левченко Т. П. Куратор Харкiвської областi
Балюк М. О. Куратор Херсонської областi
120
Проблеми ендокринної патологiї № 2, 2009